Інспектори праці Управління Держпраці у Черкаській області при проведенні інспекційного відвідування виявили, що підприємство (м. Черкаси) допустило до виконання трудових функцій п’ятдесят осіб без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням, та повідомлення територіального органу Державної фіскальної служби за місцем обліку його як платника єдиного податку, чим порушило вимоги ч.ч. 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України.
На підставі акту інспекційного відвідування посадовою особою Управління винесено постанову, якою на підприємство накладено штраф у розмірі 5 584 500 грн – за фактичний допуск п’ятдесяти працівників до роботи без укладення з ними трудових договорів.
Підприємство оскаржило постанову у судовому порядку. Свої вимоги обґрунтовувало, зокрема, тим, що між ним та працівниками укладено цивільно-правові угоди на виконання робіт (надання послуг).
Черкаським окружним адміністративним судом 5 грудня 2018 року ухвалено рішення, яким у задоволенні позову підприємству відмовлено повністю. Суд дійшов висновку, що постанова про накладення на підприємством штрафу є правомірною та оскарженню не підлягає.
На переконання суду, основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір – це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов’язаний виконувати не якусь індивідуально визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Натомість, предметом цивільно-правових угод, укладених підприємством із фізичними особами, було виконання робіт охоронника, прибиральника, маляра, слюсаря, столяра, електромонтера, квіткаря, виховання та догляду за дітьми, медичного нагляду за дітьми, медичного нагляду та медичної допомоги дітям, фізичного виховання та догляду за дітьми, культмасового виховання та організації дозвілля для дітей, акомпаніатора, кухаря, помічника кухаря, офіціанта, бухгалтерського обслуговування, калькулятора тощо – тобто є процес праці, а не її кінцевий результат, оскільки вищевказані фізичні особи систематично виконували певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк.
При цьому в укладених цивільно-правових угодах не визначено обсяг виконуваної роботи, а обумовлено у вигляді зобов’язання виконувати роботи (надавати послуги), тобто праця за цими договорами не була юридично самостійною, а здійснювалася у межах господарської діяльності підприємства з систематичним виконанням трудових функцій, що підтверджується отриманням оплати за виконану роботу щомісячно за фактичний період часу.
З текстом судового рішення можливо ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/78525962
