У Смілянському інклюзивно-ресурсному центрі провели тренінг для педагогів, присвячений навчанню дітей з особливими освітніми потребами.

До зустрічі долучилися фахівці, які організовують інклюзивне навчання та забезпечують психолого-педагогічний супровід учнів. Особливу увагу приділили закладам освіти, де інклюзивні класи відкрили лише цього року.

Учасники розглядали, як адаптувати навчальні програми, завдання та способи оцінювання відповідно до можливостей і потреб кожної дитини.

Під час практичної частини працювали із завданнями для дітей з інтелектуальними порушеннями, а також обговорювали особливості навчання школярів із дислексією та дисграфією, які ускладнюють опанування читання й письма.

Окремо йшлося про співпрацю вчителів та їхніх асистентів, розподіл обов’язків і спільне планування роботи в інклюзивних класах.

Тренінг дав педагогам можливість обмінятися досвідом та розглянути практичні підходи, які допомагають зробити навчання доступнішим для дітей із різними освітніми потребами.

The post У Смілі педагогів навчали адаптувати освітні програми для дітей з особливими освітніми потребами appeared first on АНТЕНА.

Нині в закладі навчаються 103 вихованці. Окрім загальноосвітніх предметів, вони проходять посилену фізичну підготовку, вивчають захист України, опановують керування безпілотниками, стрілецьку справу та силові єдиноборства.

The post У Черкасах 53 учні ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Захисників України урочисто склали клятву ліцеїста appeared first on АНТЕНА.

У Відні затримали українського журналіста-розслідувача Михайла Ткача та оператора Ярослава Бондаренка. За словами журналіста, озброєні поліцейські розбили вікна автомобіля, поклали його на дорогу й застосували силу. Але ця історія має два різні юридичні боки: чи мав право журналіст негласно спостерігати за людиною — і чи була виправданою жорсткість австрійської поліції?

8 жовтня знімальна група «Української правди» працювала у Відні, де шукала колишнього генерального прокурора Руслана Кравченка. Як розповів сам Ткач, дорогою між місцями зйомок їхній автомобіль зупинився на світлофорі. До машини підбігли семеро озброєних людей у масках, розбили скло та витягли журналістів назовні. Ткач стверджує, що, попри його слова про журналістський статус, один із силовиків притиснув його шию коліном. Оператор зазнав поранення.

Пізніше з’ясувалося, що правоохоронці перевіряли підозру у шпигунстві. Та 9 жовтня австрійський суспільний мовник ORF повідомив: прокуратура Відня не знайшла підтвердження підозри щодо Ткача та Бондаренка, обох звільнили. За даними ORF, підозра виникла під час іншого розслідування, у якому фігурують двоє інших українців. Це окрема справа, і плутати її учасників із журналістами не можна.

Журналіст — не оперативний працівник

У дискусії про інцидент багато хто виходить із того, що журналіст-розслідувач має право на будь-які методи здобування інформації, якщо йдеться про корупцію чи посадовця. Але це не так. Право на журналістське розслідування не тотожне праву проводити негласні оперативно-розшукові або слідчі дії.

Для порівняння достатньо звернутися до українського законодавства. Стаття 25 Закону України «Про інформацію» дозволяє журналістові під час виконання професійних обов’язків робити аудіо- й відеозаписи, але прямо застерігає: за винятком випадків, передбачених законом. А стаття 307 Цивільного кодексу встановлює важливу відмінність: коли зйомка відбувається відкрито на вулиці або під час публічного заходу, згода особи на знімання припускається. Таємна зйомка людини без її згоди допускається лише у випадках, установлених законом.

Тобто працювати відкрито — з камерою, яку видно, з можливістю встановити, що відбувається саме журналістська зйомка, — юридично значно безпечніше, ніж таємно фіксувати чиєсь приватне життя. Водночас закон не вимагає, щоб кожен журналіст у будь-яку хвилину носив помітний знак «Преса» або попереджав кожного перехожого про запис. Вирішальними є спосіб отримання інформації, місце зйомки, характер відомостей і законна мета.

Стаття 246 Кримінального процесуального кодексу регламентує негласні слідчі (розшукові) дії. Їх можуть проводити уповноважені законом суб’єкти за визначеною процедурою. Журналістське посвідчення саме по собі таких повноважень не дає. Незаконне втручання в приватне життя або таємницю спілкування може мати наслідком відповідальність за кримінальним законодавством.

Аналогічно не можна довільно встановлювати пристрої прослуховування, записувати сторонні приватні розмови чи знімати дроном приватну територію без огляду на правила польотів і права мешканців. Але й тут немає універсального правила, що будь-який прихований кадр або політ над чужою ділянкою автоматично є злочином: конкретне порушення залежить від обставин і застосовної норми.

Що з цього стосується Ткача?

Насамперед слід встановити, що саме робила знімальна група. Шукати колишнього посадовця, перевіряти відкриті відомості про його майно, перебувати в публічних місцях, знімати його публічну поведінку — це одне. Тривалий час приховано переслідувати людину, фіксувати її приватні контакти, записувати недоступні стороннім розмови або спостерігати за житлом спеціальними засобами — зовсім інше.

Окрема деталь — спосіб зйомки розмови Ткача з Кравченком. У лівій нижній частині кадру помітні нерухомі плями чи смуги, схожі на подряпини або забруднення скла. Це дає підстави припускати, що принаймні частину розмови могли знімати з автомобіля крізь скло, а не відкритою камерою на вулиці. Водночас самі сліди в кадрі не доводять ані прихованого характеру запису, ані того, що співрозмовник не знав про зйомку. Для юридичної оцінки принципово встановити, чи була камера помітною, чи усвідомлював Кравченко, що його записують, у якому місці відбувалася розмова і чи зачіпав запис його приватне життя. Зйомка з автомобіля сама собою не заборонена, але такі кадри — важливий привід перевірити методи журналістського спостереження, а не автоматично вважати їх правомірними лише через статус журналіста.

В Австрії діє § 107a Кримінального кодексу про нав’язливе переслідування. Для його застосування потрібна не просто присутність журналіста поблизу людини, а передбачені законом ознаки тривалого, наполегливого й протиправного переслідування, здатного істотно порушити її звичне життя. Саме перебування автомобіля поблизу будинку ще не доводить складу цього злочину.

Австрійські правила захисту персональних даних передбачають особливий режим для журналістики, але це також не є індульгенцією на будь-яке втручання в приватність. Суспільний інтерес до колишнього генпрокурора безперечно важливий для оцінки розслідування, однак він не скасовує всіх прав самої людини.

Публічно підтверджених даних, що Ткач із колегою проводили незаконне прослуховування, запускали дрон над приватним помешканням чи вчинили кримінально караний сталкінг, наразі немає. І тому стверджувати, що вони порушили відповідні закони, було б безпідставно. Але так само некоректно оголошувати законним будь-який спосіб стеження лише тому, що ним користується журналіст.

Чи могла поліція застосувати таку силу?

Тут діють інші правові критерії. Поліція вправі затримувати людей за наявності належних підстав, зокрема за підозрою у серйозному злочині. Саме по собі подальше непідтвердження підозри не робить автоматично незаконним початкове затримання. Але навіть законне затримання не дозволяє застосовувати будь-яку силу.

§ 29 австрійського Закону про поліцію безпеки вимагає пропорційності: з кількох дієвих заходів правоохоронці мають обирати той, який найменше обмежує права людини. Чи були підстави очікувати збройного опору? Чому знадобилося вибивати вікна на світлофорі? Чи був необхідним тиск коліном на шию вже затриманого журналіста? На ці питання австрійська влада має відповісти предметно.

Важливо також перевірити, чи журналістам своєчасно пояснили причини затримання і забезпечили можливість розуміти процесуальні документи. За словами Ткача, він не одразу зрозумів, що перед ним поліція, а згодом йому пропонували підписати документ німецькою мовою, якої він не знає. Це його свідчення; для остаточного висновку потрібні матеріали поліцейської операції та процесуальні документи.

Два питання замість одного вироку

Цю історію було б легко перетворити на суперечку про те, хто «хороший» — український журналіст чи австрійська поліція. Але правова оцінка так не працює. Потрібні дві незалежні перевірки.

Перша — чи не вийшли журналісти за межі дозволених методів збору інформації. Відкрита зйомка в публічному місці й негласне спостереження за приватним життям — юридично різні речі. Не все, що виправдовується журналістським інтересом, дозволено законом.

Друга — чи мала поліція достатні підстави для затримання і чи була застосована сила необхідною та пропорційною. Помилкова підозра у шпигунстві, побиття чи травмування затриманого не можуть залишатися без перевірки лише тому, що операцію проводили силовики.

Попередній висновок простий: журналістська професія не надає права на незаконне приховане стеження. Але навіть якщо у правоохоронців виникли підозри щодо методів журналістів, це не звільняє поліцію від обов’язку діяти за законом і не застосовувати надмірної сили.

Станом на 9 жовтня доказів кримінального правопорушення з боку Ткача й Бондаренка не оприлюднено; підозра у шпигунстві, за повідомленням прокуратури Відня, не підтвердилася. Оцінка законності силової операції ще попереду. Саме тому ця справа потребує не емоційного вироку, а відкритого й незалежного встановлення фактів.

Джерела: ORF; «Українська правда» — свідчення Михайла Ткача; Цивільний кодекс України; Закон України «Про інформацію»; австрійська база законодавства RIS.

The post Ткач у Відні: чи мав право таємно стежити за Кравченком і чи законно діяла поліція? appeared first on АНТЕНА.

Міський голова Черкас Анатолій Бондаренко сьогодні у студії «Антени» відповів на запитання телеглядачів. Розмову вів журналіст Валерій Воротник.

Нагадуємо: надсилати запитання можна на редакційні WhatsApp та Viber за номером 063 063 90 35 — текстом або голосовим повідомленням. Ми систематизуємо їх і ставимо міському голові. Оскільки багато звернень стосуються однакових проблем, об’єднуємо їх у тематичні блоки, щоб охопити більше питань за час ефіру.

Сьогодні говорили про відновлення пошкодженого житла, ремонт доріг, громадський транспорт, підготовку до зими, військове кладовище та майбутнє Черкас. Нижче — розмова про проблеми, на відповіді щодо яких чекають наші глядачі.

Сумгаїтська, 20: підрядника розраховують визначити у грудні

— Яка ситуація з будинком на Сумгаїтській, 20, через чотири місяці після влучання дрона? Ми нещодавно знімали там сюжет, і директор департаменту містобудування та архітектури Артур Савін пояснив, що проєктування дещо затримується.

— Зараз ми на завершальному етапі проєктування відновлення будинку. Проєкт розробляє харківське бюро, яке має великий досвід відновлення пошкоджених будинків у Харкові та Києві.

Далі буде державна експертиза, після неї — тендер на будівельні роботи. На жаль, без цього ніяк: так вимагає законодавство, ми не можемо обійти процедуру. Розраховуємо, що у грудні матимемо визначеного підрядника і зможемо перейти безпосередньо до відновлення.

Але, враховуючи ситуацію з Державним казначейством, де зараз стоять платежі, я не можу на сто відсотків сказати, чи зможемо розпочати роботи, якщо платежі міської ради не розблокують.

Хочу наголосити: цей будинок, як і інші пошкоджені об’єкти в Черкасах, відновлюємо коштом місцевого бюджету. Ви пам’ятаєте будинок в Умані — там були кошти державного бюджету. У Смілі допомагала вся область. Ми, на жаль, допомоги від держави не маємо і не розуміємо чому.

На мою думку, відновлення зруйнованих будинків — це функція держави. Тут ми взяли на себе всю відповідальність. Я розумію мешканців: російський дрон фактично позбавив їх домівок, вони незадоволені. Але ми робимо все можливе, щоб прискорити процедуру.

— А що з приватними одноповерховими будинками, які постраждали під час попередніх обстрілів?

— Там, де були пошкоджені дахи чи вікна, люди отримали компенсацію або ремонтні роботи, які комунальне підприємство виконало коштом міського бюджету. Якщо будинок повністю знищений, власники звертаються за програмою «єВідновлення» і можуть отримувати кошти.

Притулок для собак: додаткова земля та плани реконструкції

— Після наших сюжетів багато людей запитують, що відбувається з міським притулком для собак.

— Після ваших і наших сюжетів, а також зустрічі із зоозахисниками, сьогодні на сесії міської ради до території притулку додали 22 сотки землі. Плануємо облаштувати там місце для вигулу собак.

Зараз у притулку проводять невеликі ремонтні роботи, добудовуємо нові приміщення. Саму реконструкцію плануємо з наступного бюджетного року, якщо цю пропозицію підтримає депутатська більшість.

Нові назви вулиць і старі таблички

— У місті перейменували багато вулиць, але на будинках залишилися старі вказівники. Чи можна впорядкувати таблички або хоча б надрукувати карту з новими назвами?

— Актуальна карта з новими назвами є на геопорталі Черкас. Заходьте, дивіться — там усе відображено.

Щодо табличок на окремих будинках, потрібно дивитися, хто ними опікується. Якщо це ОСББ — питання до ОСББ, якщо управляюча компанія — до неї. На приватному будинку це питання до власника.

— Глядачі, ймовірно, мають на увазі також таблички на кутах кварталів.

— Щодо вказівників і дорожніх знаків, то переважно нові таблички вже встановлені.

Вантажівки на проспекті Перемоги

— Мешканці будинку на проспекті Перемоги, 62, та сусідніх будинків скаржаться на вантажівки, які стоять у правій смузі від кільця вздовж дороги. Подібних стоянок у місті побільшало.

— Проспект Перемоги фактично є транзитною дорогою. Можливо, водії обирають це місце для ночівлі, щоб не ночувати між населеними пунктами. Дорога широка, там є місце для зупинки. За моєю інформацією, вони стоять без порушень, відповідних звернень від поліції не надходило.

Але якщо мешканці скаржаться, візьмемо ситуацію під контроль. Схоже питання було на Сумгаїтській, і ми його врегулювали. У місті багато підприємств, до яких приїжджають вантажівки: можливо, вони очікують розвантаження.

Ремонт вулиць Героїв поліції, Сагайдачного та вулиць Дахнівки

— Чи ремонтуватимуть вулицю Героїв поліції? Мешканці кажуть, що її не робили десятиліттями.

— Цього року ми вже завершуємо поточний ремонт доріг. Зробили навіть трохи більше, ніж планували, завдяки економії на тендерах.

Цю вулицю цьогоріч ремонтувати не плануємо. Якщо потрібно вирівняти покриття, можемо зробити підсипку, щоб воно перестояло зиму. А на наступний рік нехай мешканці звертаються — готові включити вулицю до плану поточного ремонту.

— Чи планується капітальний ремонт Сагайдачного? Глядачі кажуть, що ямкового ремонту вистачає ненадовго.

— Сагайдачного фактично є магістральною вулицею. Там потрібен капітальний ремонт. Ресурсів міського бюджету цього року недостатньо, щоб зробити її повністю. Вивчатимемо питання, можливо, на наступний рік.

Проблему знаю. Мешканці неодноразово зверталися: коли їдуть великогабаритні автомобілі, рух відчувається навіть у будинках. Частину вулиці біля школи ми вже зробили, можливо, зробимо й іншу частину.

— Мешканці вулиці Володимира Івасюка в Дахнівці просять заасфальтувати їхню невелику вулицю — приблизно 20 домоволодінь. Кажуть, що сусідні вулиці Шухевича та сержанта Волкова вже мають асфальт, а про них забули.

— Шухевича та сержанта Волкова ми заасфальтували. У планах — зробити нормальне покриття на всіх вулицях Дахнівки, як і на всіх вулицях Черкас. Це відбуватиметься в порядку черги, яку визначатиме департамент муніципальної інфраструктури.

— Від редакції також радимо мешканцям звертатися до депутатів, які представляють їхній округ. Ініціатива включення робіт до бюджету може виходити і від міського голови, і від депутатів після звернень людей.

Чому місто ремонтує транзитні дороги власним коштом

— Глядачі порівнюють дороги Черкащини із сусідніми областями й запитують, чому одні райони міста постійно впорядковують, а на деякі вулиці, за їхніми словами, не ступала нога можновладців.

— Ми вже десять-одинадцять років системно займаємося ремонтом доріг у Черкасах. Зміни видно на бульварі Шевченка, Героїв Дніпра, Сумгаїтській, проспекті Перемоги, Смілянській та багатьох інших вулицях. Щороку ремонтуємо близько 20–30 невеликих провулків. Але роботи ще багато.

Якби держава відремонтувала Сумгаїтську, Онопрієнка та Героїв Холодного Яру, які фактично виконують роль транзитних вулиць і об’їзної дороги через Черкаси, вивільненого міського ресурсу вистачило б на поточний ремонт невеликих вулиць і провулків.

Чому в Смілі дороги державного значення ремонтували державним коштом, а Сумгаїтську в Черкасах — коштом місцевих платників податків? На жаль, така ситуація.

За дороги області ми відповідати не можемо. Мене також обурює їхній стан, коли їду в Холодний Яр чи Чигирин. Це, зокрема, напрямок у бік фронту, яким рухається багато військових автомобілів.

— Але багато територіальних громад фінансово неспроможні. Чи не в цьому головна проблема?

— На мою думку, хто хоче робити дороги, той їх робить. Є громади, які знаходять механізми ремонту доріг між селами, навіть коли вони перебувають на іншому балансі.

Місто знайшло механізм поточного ремонту дороги до своєї межі, в районі рибінспекції. А щодо ділянки між «Селеною» та «Світанком» Будищенська громада, на мою думку, шукала пояснення, чому не може її відремонтувати.

Ніхто не забороняє використовувати на дороги кошти обласного бюджету. У нас багато обласних депутатів проживають у Черкасах, але результат їхньої роботи щодо ремонту доріг невеликий. Потрібна політична воля.

Автобус №8 до кладовищ

— Коли маршрут автобуса №8 продовжать до кладовищ №8 та №9? Це питання глядачі ставлять майже щоразу.

— На цьому етапі продовжити маршрут неможливо: немає окремої дороги. Ми ж не можемо пустити автобус через кладовище — це неправильно.

Потрібно облаштувати дорогу та місце для розвороту. Директор департаменту муніципальної інфраструктури вже доповідав мені з цього питання. Якщо буде підтримка депутатів, готові зробити дорогу, щоб автобус курсував до восьмого кладовища.

Там велика територія поховань, зокрема нове військове меморіальне кладовище. Багато людей приїжджають відвідати могили рідних і близьких. Питання тримаємо на контролі.

Світлофори під час знеструмлень і затримки платежів

— Скільки світлофорних об’єктів уже мають резервне живлення? Який запас роботи акумуляторів і які проблемні перехрестя ще залишаються без нього?

— У Черкасах 20 об’єктів мають живлення від критичної інфраструктури, 20 світлофорних об’єктів підживлені від когенераційних установок, а 40 мають резервне живлення — акумуляторні батареї.

Можливо, уряд знову змінить перелік об’єктів критичної інфраструктури. Так уже було: ми підключили багато світлофорів до ліній, які не вимикали, а потім правила змінилися. Якщо буде потрібно, встановлюватимемо акумуляторні системи й на інших об’єктах.

Мені не подобається, що зі зміною урядів так швидко змінюються правила гри. Нам, наприклад, публічно обіцяли допомогти добудувати басейн на центральному стадіоні для реабілітації військових. Ми заклали співфінансування. Але відповідної постанови Кабміну не було, і коштів на басейн зараз немає.

Хотілося б чітких правил для місцевого самоврядування, щоб вони не змінювалися посеред року. Це бюджет, платежі, робота міста. Сьогодні йдеться вже про збереження життєдіяльності: потрібно платити за світло, воду, газ, тепло, комунальні послуги.

А Казначейство стоїть, і незрозуміло, до якого часу це триватиме. Якщо Верховна Рада не ухвалила певні антикорупційні закони, то до чого тут органи місцевого самоврядування? Нехай парламент збирається, ухвалює необхідні закони, президент їх підписує — і розблоковують пакет допомоги країні.

Безпека дітей біля сьомої школи

— Мешканці знову звертаються щодо вулиць Генерала Момота та Сумгаїтської біля школи №7. Кажуть, що рух значно посилився, дітям небезпечно переходити дорогу, світлофора немає, а пішохідний міст аварійний.

— Щодо обмежувачів швидкості, потрібні погодження патрульної поліції: де їх можна встановлювати, а де ні. Питання світлофорів опрацюємо з патрульною поліцією, подивимося, що можна зробити.

— Обговорювали навіть можливість підземного переходу в цьому місці. Але з огляду на фінанси…

— Давайте будемо реалістами. Підземний чи надземний перехід — дуже дорогий проєкт. В умовах повномасштабної війни та дефіциту бюджету можемо провести поточний ремонт, але сьогодні не маємо можливості для таких капітальних робіт.

На мою думку, такі проєкти повинна фінансувати держава, адже йдеться про перехід через залізничну магістраль.

— А місто може ремонтувати цей пішохідний міст?

— Місто може, він у нашому віданні. Але зрозуміло, що це потрібно робити спільно.

Незавершене освітлення на Сумгаїтській

— На Сумгаїтській, з боку магазинів і заводів, є тротуар та велодоріжка. Електричну розводку зробили давно, але стовпчики освітлення не встановили. Глядачі скаржаться на відкриті кабельні канали та дроти, що стирчать із землі.

— Йдеться про освітлення тротуару, невеликі стовпчики. Вивчимо питання. Вулиця ще перебуває на реконструкції. Через брак працівників у підрядника не можемо завершити деякі роботи: заїзди, додаткове освітлення, пішохідні переходи, розмежувальні огорожі. Думаю, закінчуватимемо їх наступного року.

— А пошкоджену велодоріжку після нашого ефіру та вашого втручання заасфальтували буквально за тиждень.

— Так, заасфальтували. Кабель повністю замінили відповідно до інвестиційної програми «Черкасиобленерго»: там було приблизно 10–12 поривів. Подивимося, наскільки якісно виконали роботи.

Замковий узвіз: тротуар коштом компанії «Надія»

— Ви говорили про затримки платежів міської ради. Чи не зупиниться через це ремонт Замкового узвозу?

— Нижній шар асфальтобетонного покриття вже лежить. Тротуар робиться коштом власника земельних ділянок, з якими він межує, — компанії «Надія». Думаю, вони сплатили підряднику аванс, і роботи тривають. Ви бачите, що працюють активно, людей багато.

Щодо трьох видалених дерев, через які зверталися мешканці: вони знаходилися на проїжджій частині. Нам вдалося розширити дорогу, облаштувати третю смугу вниз.

Клумби залишаються, до них підведуть водопостачання. Уздовж тротуару висадять інші дерева. Директор департаменту інфраструктури запропонував висадити 20 дерев. Зараз вивчимо питання й визначимо, що саме посадимо.

— Тобто передбачені компенсаційні висадки. А що відповісте критикам цих робіт?

— Ніхто з них ніколи в житті не працював, тим паче з людьми, не керував процесом і не уявляє, що потрібно робити, аби місто функціонувало та розвивалося.

Черкаси ростуть. Є великий попит на квартири, зростає вартість нерухомості на вторинному ринку. Розвиваються транспортна інфраструктура, пляжі, парки, сквери. Місто рухається вперед.

Недовиконання бюджету та допомога Силам оборони

— Розвиток не зупинився, але під час війни місто працює в межах своїх можливостей. Наскільки складна бюджетна ситуація?

— У Черкасах недовиконання бюджету наближається до 400 мільйонів гривень. Це приблизно 380–390 мільйонів — точної цифри зараз не пам’ятаю.

Але затверджену допомогу Збройним силам України та Силам оборони місто виконало на сто відсотків. Ми не профінансували багато власних інфраструктурних об’єктів, які були заплановані в бюджеті, але допомогу військовим виконали. Програма становить приблизно 160–170 мільйонів гривень, точної суми зараз не пам’ятаю.

Нові мешканці та попит на житло

— Чи відчувається останніми місяцями приплив населення до Черкас?

— Відчувається сильно. Спілкувався з рієлторами: кажуть, якщо з’являється однокімнатна квартира, на неї є двадцять охочих. Насамперед в оренду, але й щодо продажу великий ажіотаж. Приватних будинків для оренди практично немає.

Багато киян дивляться на Черкаси як на віддалений мікрорайон столиці. Багато людей приїжджають із Сум, Запоріжжя — регіонів, які стали прифронтовими й потерпають від постійних обстрілів. Вони хочуть привезти дітей у безпечніше середовище.

Черкаси — відносно спокійне місце. Дякую за це Збройним силам.

ППО, відповідальність мерів і готовність до зими

— У соцмережах багато критики вашого колеги, міського голови Києва Віталія Кличка. Його звинувачують, зокрема, в тому, що він не забезпечив ППО столиці. Ваша думка?

— Забезпечення ППО — не повноваження Кличка. Це повноваження Збройних сил і держави. Не так давно нам дозволили купувати зброю та боєприпаси, а до того були обмеження, зокрема на придбання кулеметів.

Кличко не має стосунку до того, що росіяни влучили в мости. Якщо, не дай Боже, зруйнують наш міст, винним теж буде міський голова? Бо мешканці Благодатного не зможуть приїхати на роботу до Черкас?

У людей дуже загострене відчуття справедливості, вони шукають крайнього. І часто ним стає не Путін чи російська агресія, а місцевий чиновник, який до цього не має стосунку.

— Черкаси готові до важкої зими?

— Ми готові так само, як готова вся країна. Можемо подати воду навіть без електроенергії, можемо подати тепло, якщо працюватимемо в острівному режимі. Але від російських ракет повністю не захищені, як і вся країна. На це я, на жаль, впливати не можу.

Відверто скажу: жодне місто не забезпечило стовідсоткової енергонезалежності всіх своїх об’єктів, і Черкаси також. Але кожен садок і кожну школу ми забезпечили акумуляторними системами. Саме акумуляторними, а не генераторами, враховуючи вартість дизельного пального.

Вартість проїзду та ціна безкоштовних послуг

— Ви згадали вартість пального. Як це впливає на громадський транспорт?

— Зараз триває регуляторна процедура щодо підвищення тарифу. Питання може стояти не лише в тому, скільки коштуватиме проїзд, а чи взагалі поїдуть автобуси. Вартість має відповідати собівартості, а вона точно не п’ять і не десять гривень.

Можна, як у Харкові, возити безкоштовно. Але хтось має за це заплатити. Якщо не платити за газ і світло, брати кредити, щоб закривати касові розриви комунальних підприємств, — це, на мою думку, популізм. Я розумію, що Харків — прифронтове місто. Але за безкоштовні послуги зрештою платить країна. Ринкова економіка так не працює.

— Черкаси також продовжують сплачувати кредити, взяті за попереднього міського голови Сергія Одарича?

— Так, сплачуємо кредити щодо водоканалу та теплокомуненерго. Дорожні облігації ми вже погасили.

Підтоплення військового кладовища: службове розслідування

— Родини загиблих військових порушили питання підтоплення могил на новому військовому кладовищі після сильних злив. Що відбувається зараз?

— Проводимо службове розслідування, яке очолює керівник сектору антикорупційної політики міськвиконкому.

За моєю інформацією, підрядник пропонував тимчасово засипати пісок, щоб не було води. Його не почули, натомість говорили, що сіятимуть траву. У результаті ні траву не посіяли, ні пісок не засипали.

Вважаю, що відповідальні керівники недопрацювали. Службове розслідування має встановити винних, вони будуть притягнуті до дисциплінарної відповідальності. На виправлення ситуації я дав десять днів.

— А як просувається облаштування меморіального кладовища й діалог із родинами?

— Діалог триває. Ми залучили архітектора, якого вважаю одним із найкращих фахівців в Україні.

Роботи на вже наявній Алеї Героїв завершуємо, хоча зараз трохи призупинили їх через брак фінансування. На мою думку, алея виглядає достойно. Це найменше, що можемо зробити для людей, які віддали найцінніше — своє життя.

В інших містах підходи різні: десь встановлюють тимчасові надмогильні споруди й відкладають капітальні роботи до завершення війни, десь родинам дають кошти на пам’ятник.

У нас є традиція встановлювати надмогильну споруду через рік. Але за рік не завжди встигаємо пройти всі процедури. Намагаємося зробити все якісно й вчасно. Вважаю, що Черкаси достойно проводжають своїх героїв в останню путь.

Дефіцит працівників і сміття

— У Черкасах гострий дефіцит робочої сили. Пів року тому розмови про залучення іноземних працівників викликали скандал. Чи є зараз вихід із цієї ситуації?

— Дефіцит робітничих професій дуже великий, зокрема на комунальних підприємствах. Люди, які забезпечують чистоту, щоденне вивезення сміття, прибирання міста, часто віком 60 плюс.

Подякуйте їм і майте совість не кидати сміття в необлаштованих місцях. У нас виносять дивани, телевізори, холодильники й залишають де завгодно, інколи — у посадках біля Дніпра.

У районі вулиці Жужоми, де зараз пляж, було велике сміттєзвалище. Щовесни ми вивозили звідти три-чотири великі вантажівки сміття. Його залишали місцеві мешканці.

Водночас на деякі контейнерні майданчики приїжджають люди з навколишніх сіл і викидають свої відходи. Ми бачимо ці автомобілі. Так не повинно бути: потрібно укладати договори на вивезення сміття, отримувати контейнери й організовувати належну систему поводження з відходами.

Об’єднання з приміськими громадами

— Колись обговорювали, що наступним етапом адміністративної реформи має стати створення великих спроможних громад навколо обласних центрів. Чи повертаєтеся до цього питання?

— Вважаю, рано чи пізно території в радіусі 10–15 кілометрів приєднаються до обласного центру. На мою думку, це буде економічно обґрунтовано й вигідно.

Зараз ведемо перемовини з Будищенською громадою щодо співпраці. Зокрема, йдеться про навчання старшокласників у Черкасах та допомогу громаді. Готові підписати меморандум і готувати рішення про об’єднання до наступних виборів.

Ще одна приміська громада також виявляє інтерес до майбутнього разом із Черкасами. З такими громадами ведемо перемовини.

З однією із сусідніх громад порозумілися щодо земельних ділянок і генерального плану. З іншою, на жаль, вирішуємо питання в судах, кілька судів виграли.

Щодо земельної ділянки біля Алеї Героїв, наскільки мені відомо, прокуратура готує підозру, будуть нараховані збитки. Я вважаю, що ділянку продали за суттєво заниженою ціною — приблизно втричі нижчою від її вартості. Фактично, на мою думку, її вивели, можна сказати — викрали у мешканців Черкас.

— А чи готові повернутися до приєднання сіл на лівому березі Дніпра, мешканці яких працюють у Черкасах? Зокрема, Благодатного.

— Пам’ятаю, як ми приїжджали до громади, і один поважний пенсіонер переконав людей не об’єднуватися з Черкасами.

Вважаю, що після об’єднання вони мали б нормальну систему поводження з побутовими відходами, вуличне освітлення, дорожнє покриття на значній частині вулиць і доступ до міських послуг.

Не знаю, що за цей час відбулося в Благодатному: можливо, там проклали багато нових доріг чи прийшов потужний інвестор. Але добровільного об’єднання громад ніхто не скасовував. Хто бажає — готові розглядати питання, щоб це було добросусідське та взаємовигідне рішення.

— Дякую за розмову. Сподіваємося, що таких ефірів із запитаннями черкасців буде більше.

— Готові спілкуватися в такому форматі, проводити прямі ефіри й відповідати на запитання. Дякую. Слава Україні!

The post Бондаренко про зиму, дороги, військове кладовище та розширення Черкас: інтерв’ю «Антені» appeared first on АНТЕНА.

У ніч проти 7 жовтня Росія здійснила одну з наймасштабніших за останній час комбінованих атак на Україну, застосувавши ударні безпілотники, крилаті, балістичні та протикорабельні ракети. За оперативними даними, внаслідок ударів у різних регіонах загинули щонайменше 15 людей, десятки дістали поранення.

За даними Повітряних сил ЗСУ, атака почалася ще ввечері 6 жовтня. Росія застосувала 130 ударних БпЛА типу Shahed, «Гербера» та дрони-імітатори, 48 крилатих ракет Х-101, «Іскандер-К» і «Калібр», а також балістичні ракети «Іскандер-М»/KN-23/С-400 і протикорабельні «Циркон»/«Онікс».

ППО знешкодила 161 повітряну ціль

Станом на 09:00 сили протиповітряної оборони збили або подавили 161 ціль: 117 безпілотників, 39 крилатих та 5 балістичних і протикорабельних ракет. Інформацію щодо ще шести крилатих ракет уточнювали. Водночас зафіксовані влучання ракет і ударних БпЛА на 18 локаціях, падіння уламків — ще на п’яти.

Основними напрямками атаки, за інформацією Повітряних сил, були Київщина, Харківщина, Полтавщина та Дніпропетровщина. Упродовж ночі повітряні тривоги оголошували також через загрозу балістики для Києва, Дніпра, Запоріжжя та інших регіонів.

Прилуки: удар по багатоповерхівці, дев’ятеро загиблих

Найтяжчі наслідки зафіксовані у Прилуках на Чернігівщині. Російська ракета влучила у багатоповерховий житловий будинок. За останньою оприлюдненою інформацією, загинули дев’ятеро людей. З-під завалів дістали тіла трьох дітей. Поранені 38 людей, серед них семеро дітей. Пошуково-рятувальні роботи продовжувалися.

Окремо повідомлялося про пошкодження газопроводу середнього тиску — понад 18 тисяч мешканців Прилук тимчасово залишилися без газопостачання. Фахівці розпочали відновлювальні роботи.

Київ, Кременчук та Олександрія

У Києві внаслідок нічної атаки загинули двоє людей. Влучання та руйнування фіксували у кількох районах столиці. У Дарницькому районі серед житлових будинків знайшли нездетоновану бойову частину балістичної ракети — її знешкоджували вибухотехніки та рятувальники. Про це повідомляла поліція Києва.

У Кременчуці на Полтавщині ракети пошкодили житлову забудову. За даними Полтавської ОВА, загинули двоє людей, ще семеро були поранені.

В Олександрії на Кіровоградщині удару зазнала критична інфраструктура. Станом на пізній ранок було відомо про двох загиблих і трьох поранених, ще одна людина не виходила на зв’язок.

Наслідки ліквідовують у кількох областях

МВС повідомляло про аварійно-рятувальні роботи щонайменше на восьми локаціях у Києві та області, на Кіровоградщині, Чернігівщині й Полтавщині. У Прилуках і Кременчуці розгорнули мобільні сервісні центри для відновлення втрачених документів. МВС наголошує, що дані про кількість жертв і масштаби руйнувань продовжують уточнюватися.

Міжнародне агентство Reuters також повідомляє про щонайменше 15 загиблих унаслідок нічної атаки. За даними агентства, удари спричинили пошкодження цивільної та енергетичної інфраструктури в кількох регіонах.

Інформація про наслідки атаки оперативно оновлюється.

The post Росія вночі атакувала Україну ракетами й дронами: загинули щонайменше 15 людей, ППО знешкодила 161 ціль appeared first on АНТЕНА.

У самому історичному середмісті Черкас, на Верхній Горовій, стоїть дивна двоповерхова споруда, яку кілька поколінь містян знають як Будинок природи. Колись тут проводили природоохоронні заходи, працювали громадські організації, були кабінети, лабораторні та виставкові приміщення. Пізніше будинок дедалі більше нагадував звичайний офісний або бізнес-центр.

Сьогодні значна його частина має зовсім інший вигляд: вибиті вікна, графіті, пошкоджене оздоблення, тріщини, занедбані переходи та приміщення. Ми перевірили історію об’єкта за матеріалами Верховного Суду, рішеннями господарських і цивільних судів та відкритими реєстровими даними.

У соціальних мережах час від часу можна прочитати звичне пояснення: мовляв, це ще один об’єкт, який «занедбала міська влада». Але документи показують зовсім іншу картину.

Будинок природи не є і, судячи з дослідженої судами історії його виникнення, ніколи не був комунальною власністю Черкаської міської ради. Місту належить земельна ділянка під комплексом. Сама ж будівля від початку була об’єктом спільної часткової власності різних організацій, а за роки незалежності частина цих часток неодноразово змінювала власників.

Будували майже десять років

Історію самого об’єкта досить докладно відтворено в судових матеріалах у справі №925/366/18.

Будівництво Черкаського Будинку природи почалося 1973 року і здійснювалося поетапно. Основну частину завершили до 1982-го. У судових документах зазначено, що будівництво здійснювалося за рахунок коштів Українського товариства охорони природи.

Рішенням міськвиконкому №788 від 10 грудня 1981 року було затверджено акт прийняття в експлуатацію добудови до Будинку мисливців — учбово-лабораторного корпусу Будинку природи. Добудову разом із 240 метрами каналізації передали на баланс Черкаського обласного товариства охорони природи. Детально ці обставини викладені у матеріалах Верховного Суду.

Українське товариство охорони природи в радянський період було не невеликою організацією кількох десятків екологів, а однією з наймасовіших громадських структур УРСР. Історичні джерела наводять дані про мільйони членів та десятки тисяч первинних організацій. Тому коректніше говорити, що Будинок природи споруджувався коштом масової громадської природоохоронної організації, членські внески до якої сплачувала значна частина населення.

Окремі дані про масштаби діяльності товариства містяться у історичних матеріалах Інституту історії України.

Але вже тоді Будинок природи не належав одному господарю.

18 серпня 1982 року Черкаський облвиконком затвердив договір про користування приміщеннями між пайовиками забудови. Площі розподілили між обласним товариством охорони природи, обласним товариством мисливців і рибалок та товариством кролівників і звірівників-любителів.

Суди надалі прямо зазначали, що Будинок природи з моменту будівництва та введення в експлуатацію був об’єктом спільної часткової власності. Цю історію докладно відтворено, зокрема, у судовому рішенні у справі щодо приміщень комплексу.

У 2007 році стару угоду уточнили. За кожною стороною закріпили корисні та спільні площі у відсотковому співвідношенні відповідно до фінансового внеску в будівництво. У документах цього періоду вже фігурувала і приватна виробничо-комерційна фірма «Сувіт».

Докладніше розподіл часток описаний у судовому рішенні, оприлюдненому в YouControl.

Міська рада — власник землі, а не Будинку природи

Це принциповий момент.

У рішенні Господарського суду Черкаської області від 1 травня 2026 року зафіксовано, що земельна ділянка за адресою Верхня Горова, 1 площею 0,3600 га, кадастровий номер 7110136700:03:028:0095, є комунальною власністю Черкаської міської ради.

Суд розглядав позов міста до одного зі співвласників будівлі саме через плату за фактичне користування цією землею. Рішення Господарського суду від 1 травня 2026 року.

Тобто юридична конструкція проста:

земля — громади Черкас;
нерухомість на ній — інших власників.

Міська рада має стосунок до цієї території як власник земельної ділянки та орган місцевого самоврядування, який вирішує земельні та містобудівні питання. Але сама будівля не є міською комунальною власністю.

Хто володіє Будинком природи

Один із найповніших відкритих зрізів структури власності міститься в матеріалах справи №712/8559/20. Суд наводить розрахунки Черкаського БТІ станом на 2017–2020 роки. Подальшу долю окремих часток можна простежити вже за пізнішими судовими рішеннями.

Джерело: рішення у справі №712/8559/20.

Важливо: ця таблиця відтворює структуру власності за відкритими судовими матеріалами. Вона не замінює актуального повного витягу з Державного реєстру речових прав станом на день публікації. Окремі дрібні частки могли змінювати власників.

Найбільший власник — ПП «Крупське». Але це не частка УТМР

Тут важливо не плутати дві різні організації.

ПП «Крупське» не стало правонаступником Черкаської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок — УТМР.

Частка УТМР у судових матеріалах існує окремо — 197/1000 комплексу, або 783,7 м².

До ПП «Крупське» перейшла інша і значно більша частина — та, яка раніше була оформлена за Українським товариством охорони природи — УТОП.

У 2016 році за всеукраїнським Українським товариством охорони природи було зареєстровано право власності на 199/500 Будинку природи — 39,8% комплексу, загальною площею 1587,7 м².

До цієї частки входило 212,5 м² підвалу, 532,2 м² першого поверху, 721 м² другого поверху, 61,8 м² надбудови та ще 60,2 м² у будівлі «Б-1».

Реєстраційний номер об’єкта — 1031383171101.

Підставами реєстрації були постанова XIV з’їзду УТОП від 27 жовтня 2016 року №6-2, розрахунок часток Черкаського БТІ від 18 травня 2016 року, нотаріально посвідчена заява співвласників про погодження часток від 15 червня 2016 року та судове рішення.

Ці обставини викладені у рішенні Господарського суду Черкаської області у справі №925/1273/22.

Будинок №1, якому створили двійника — №1/1

Паралельно з реєстрацією законної частки УТОП існувала ще одна, значно заплутаніша історія.

У грудні 2015 року від імені Черкаської обласної організації УТОП була подана заява про реєстрацію 1498 м² приміщень Будинку природи вже не за адресою Фрунзе, 1, а за адресою Фрунзе, 1/1.

Заяву подав Олександр Роджа. Однак суди встановили принципово важливу обставину: на той момент він уже майже рік не був керівником Черкаської обласної організації УТОП — його звільнили ще 12 грудня 2014 року.

Ця обставина докладно розглянута у матеріалах Верховного Суду.

Попри це, 3 грудня 2015 року реєстрацію провели.

Далі зареєстроване майно Черкаська обласна організація УТОП передала до статутного капіталу ТОВ «Вієна». Уже 4 грудня право власності оформили за «Вієною».

Наступного дня змінився склад учасників товариства — серед них з’явилися Благодійна організація «Фонд збереження рідної природи» та Благодійний фонд «Розвиток Черкащини».

Особливо показовою є історія з адресою.

Реєстрація нерухомості за 1/1 відбулася ще у грудні 2015 року, тоді як офіційний наказ міського департаменту архітектури про присвоєння «Вієні» адреси Фрунзе, 1/1 з’явився лише 26 січня 2016 року.

Згодом цей наказ було скасовано. У судових рішеннях зазначено, що окремого об’єкта нерухомості за адресою Верхня Горова, 1/1 фактично не існувало, а йшлося про приміщення самого Будинку природи на Верхній Горовій, 1.

Докладніше: судове рішення щодо майна за адресами Верхня Горова, 1 та 1/1.

У 2016 році ТОВ «Вієна» передало це майно Благодійній організації «Фонд збереження рідної природи» за договором дарування.

Далі почалися роки судів.

Суд: реєстрація була протиправною

У справі №925/366/18 суди досліджували первинну реєстрацію 2015 року.

Було встановлено, що реєстрацію провели за адресою, яка на той момент не була належним чином присвоєна, та на підставі заяви особи, яка вже не мала повноважень діяти від імені організації.

Рішення державного реєстратора було скасовано.

Джерело: матеріали Верховного Суду у справі №925/366/18.

Подальші суди стосувалися вже похідних реєстрацій ТОВ «Вієна», «Фонду збереження рідної природи», користування приміщеннями та виселення користувачів.

Суди встановлювали ситуації, коли користування приміщеннями обґрунтовувалося правом власності за адресою Верхня Горова, 1/1, хоча окреме існування такого об’єкта вже було поставлено судами під сумнів.

Називати всю цю історію доведеною кримінальною або корупційною схемою без відповідного обвинувального вироку було б юридично некоректно. Але судові матеріали справді демонструють вкрай проблемний та заплутаний процес перерозподілу прав на частину нерухомості.

Як 1587,7 квадратного метра опинилися у ПП «Крупське»

Після багаторічних судових процесів за Українським товариством охорони природи було зареєстровано частку 199/500 Будинку природи — 1587,7 м².

А вже під час розгляду Господарським судом Черкаської області справи №925/1273/22 з’явився новий власник — ПП «Крупське».

Суд прямо зазначив, що під час розгляду справи були надані докази, відповідно до яких з 2 грудня 2022 року власником цих 1587,7 м² є ПП «Крупське», код ЄДРПОУ 31369471.

Саме тому підприємство було залучено до справи як нинішній власник спірного майна.

Джерело: рішення Господарського суду Черкаської області від 29 травня 2023 року.

Однак в оприлюдненому тексті рішення не зазначено, за яким саме договором або правочином ПП «Крупське» отримало цю частку: купівля-продаж, внесення майна, міна чи інша юридична конструкція.

Суд лише посилається на докази, які містяться в матеріалах справи — аркуші 89–90 другого тому.

Таким чином, документально встановлений ланцюг наразі виглядає так:

Українське товариство охорони природи → 199/500 Будинку природи, 1587,7 м² → з 02.12.2022 зареєстрований власник ПП «Крупське».

При цьому називати ПП «Крупське» «правонаступником» або «спадкоємцем» УТОП юридично неправильно. Воно не є корпоративним правонаступником товариства, а лише наступним зареєстрованим власником конкретної частки нерухомості.

Для встановлення точного механізму переходу необхідно отримати реєстровий документ про державну реєстрацію права власності від 2 грудня 2022 року або матеріали другого тому справи №925/1273/22.

Окрема історія — 784 «квадрати» мисливців і рибалок

Черкаська обласна організація Українського товариства мисливців і рибалок — окремий співвласник комплексу.

За розрахунками БТІ, наведеними судом, УТМР належала частка 197/1000, яка складалася з 211 м² підвалу, 202,9 м² першого поверху, 333,8 м² другого поверху та 36 м² гаражних приміщень.

Разом — 783,7 м².

Джерело: судове рішення з розрахунком часток БТІ.

Тому частку УТМР не слід змішувати з 1587,7 м², які перейшли до ПП «Крупське».

Навіть фінансисти ОДА мають тут свої квадратні метри

Серед співвласників комплексу в матеріалах суду фігурує і Департамент фінансів Черкаської обласної державної адміністрації.

За розрахунками БТІ — це два приміщення у будівлі «Б-1» загальною площею 36,9 м², частка 197/10000.

Таким чином, в одному комплексі одночасно переплелися громадські організації радянського походження, орган державної влади, приватні фізичні особи та приватний бізнес.

Товариство кролівників залишається власником

Щодо Черкаського обласного товариства кролівників і звірівників-любителів маємо й зовсім свіже судове підтвердження.

У судовій справі 2026 року зазначено, що товариство набуло право власності на свою частину нерухомості 26 грудня 2019 року.

За старішим розрахунком БТІ йдеться про 93,2 м², або 23/1000 комплексу.

У 2023 році товариство уклало з Черкаською міськрадою договір про компенсацію за фактичне користування землею під своєю нерухомістю. А в 2026 році місто зверталося до суду щодо стягнення заборгованості.

Джерело: рішення Господарського суду Черкаської області від 1 травня 2026 року.

Це ще один наочний доказ: місто є власником землі, але не власником розташованих на ній приміщень.

Як із комплексу виділили частку «Сувіту»

Окрему історію має ПВКФ «Сувіт».

Суд встановив, що ще 15 липня 1997 року товариство кролівників продало «Сувіту» два гаражні бокси.

У 1998 році за підприємством було оформлено право на частину Будинку природи площею 51,9 м². Після подальших перерахунків і погодження часток за «Сувітом» була закріплена частка 39/1000.

10 січня 2020 року загальні збори засновників «Сувіту» ухвалили передати цю частку одному з учасників підприємства як виплату його частки у статутному фонді.

Після цього право власності зареєстрували за фізичною особою.

У 2021 році ця особа через суд домоглася виділення своєї частки в натурі.

Йшлося вже про 152,9 м²: 113,4 м² у самому Будинку природи та 39,5 м² гаража.

Суд визнав ці приміщення окремим об’єктом нерухомості та припинив для цього власника режим спільної часткової власності.

Джерело: рішення у справі №712/8559/20.

Чому Будинок природи перетворився на руїну

Офіційного документа з формулюванням «причина занепаду Будинку природи» не існує, тому тут потрібно чітко відокремлювати встановлені факти від висновків.

Факти такі: майже чотиритисячний комплекс має багато співвласників; його частки переходили між організаціями та фізичними особами; деякі виділялися в натурі; навколо великого масиву площею майже 1600 м² тривали багаторічні судові процеси; існували паралельні реєстрації; окремі реєстраційні рішення суди скасовували.

На нашу думку, майнова роздробленість, багаторічні конфлікти та відсутність єдиного власника комплексу стали одними з головних передумов занепаду значної частини будівлі.

При цьому не весь комплекс покинутий. Частина приміщень використовується, а окремі співвласники утримують свої частини у робочому стані.

Фактично сама будівля сьогодні є наочною ілюстрацією своєї структури власності: одна її частина доглянута, а сусідня вже перетворюється на руїну.

«Шедевр радянського конструктивізму»?

У соціальних мережах будівлю іноді називають «шедевром радянського конструктивізму».

Але навіть термінологічно це викликає питання.

Основну частину комплексу завершили 1982 року, тоді як класичний конструктивізм — це передусім архітектура 1920-х — початку 1930-х років.

Тому коректніше говорити про пізньорадянську модерністську архітектуру.

Чи має сама споруда самостійну архітектурну цінність — питання вже не майнове, а експертне. У досліджених нами судових матеріалах ми не знайшли підтвердження того, що Будинок природи має статус пам’ятки архітектури.

Автор цього матеріалу не вбачає у споруді такої самостійної культурної цінності, яка сама по собі вимагала б її збереження будь-якою ціною. Це авторська оцінка, а не висновок органу охорони культурної спадщини.

Що може приховувати земля під «черкаським Пентагоном»

Старші черкасці пам’ятають ще одну неофіційну назву споруди — «Пентагон». Її дали будинку через незвичне планування та масивну геометрію.

Але місце цікаве не лише радянською архітектурою.

Це історичне середмістя Черкас — територія, пов’язана з найдавнішими укріпленнями міста. За реконструкціями розташування старого Черкаського замку ця ділянка може потрапляти до зони його оборонних споруд.

Є й усні свідчення старших черкасців, що під час риття котловану в 1970-х роках тут знаходили людські кістки та сильно кородовані металеві предмети.

Але тут необхідно чітко відокремити спогади від науково встановлених фактів: ми поки не знайшли оприлюдненого археологічного звіту, який документально описував би такі знахідки та їх датування.

Тому твердження про конкретні залишки замкової вежі під фундаментами споруди варто розглядати як історико-топографічну гіпотезу, яку можуть підтвердити або спростувати лише археологічні дослідження.

Якщо співвласники колись консолідують майно, продадуть його одному інвестору і будівлю реконструюватимуть або демонтуватимуть, відкриття ґрунту може дати місту шанс провести повноцінне археологічне дослідження цієї території.

І в такому разі зникнення радянського «Пентагону» може відкрити Черкасам набагато старішу сторінку їхньої історії.

То хто винен у тому, що ми бачимо сьогодні?

Найпростіша відповідь — «мерія» — не підтверджується документами.

Черкаська міська рада не є власником Будинку природи.

За встановленою судами історією споруди комплекс від самого початку належав на праві спільної часткової власності його пайовикам. Сьогодні його частини перебувають у власності приватного підприємства, громадських організацій, державної установи та приватних осіб.

Місту належить земельна ділянка під комплексом.

Історія самого Будинку природи — це значно ширша історія українського переходу від радянської системи «громадської власності» до пострадянської приватної нерухомості.

Тут є все: радянські громадські організації з мільйонами членів, розподіл приміщень ще 1982 року, приватизація окремих квадратних метрів у 1990-х, складні перерахунки часток, приватні власники, фірми, благодійні фонди, реєстрація об’єкта за спірною адресою, скасовані державні реєстраційні рішення та роки судових процесів.

А сьогодні найбільший встановлений приватний власник — ПП «Крупське», що належить ПП «Надія», — контролює 1587,7 м², тобто майже 40% комплексу.

Що буде далі — поки невідомо.

Чи домовляться співвласники? Чи буде нерухомість поступово консолідована в одних руках? Чи з’явиться тут новий житловий або комерційний комплекс? Чи збережуть частину старої споруди? І, зрештою, чи отримають археологи можливість зазирнути під її фундаменти?

Для Черкас останнє питання може виявитися значно важливішим за долю самого бетонного «Пентагону».

«Антена» продовжить досліджувати цю історію. Зокрема, ми спробуємо встановити точну правову підставу, на якій 2 грудня 2022 року 1587,7 м² колишньої частки Українського товариства охорони природи перейшли у власність ПП «Крупське».

Джерела

• Верховний Суд — матеріали щодо оскарження реєстраційних дій у справі навколо Будинку природи
• Судове рішення щодо приміщень Будинку природи та адреси Верхня Горова, 1/1
• Справа №925/1273/22 — ПП «Крупське» як власник 1587,7 м²
• Справа №712/8559/20 — частки співвласників, БТІ та історія ПВКФ «Сувіт»
• Рішення Господарського суду Черкаської області від 1 травня 2026 року — земля та товариство кролівників
• Судові матеріали щодо розподілу часток співвласників
• ПП «Крупське» — дані ЄДР
• ПП «Надія» — дані ЄДР
• Матеріали про діяльність Українського товариства охорони природи

The post Будинок природи у Черкасах: кому належить напівруїна в центрі міста appeared first on АНТЕНА.

Чума з пробірки: що насправді могло статися в Іркутську

На росії відбувається історія, яка за інших обставин могла б залишитися локальним санітарним інцидентом. Але цього разу померла 28-річна співробітниця установи, яка професійно працює з особливо небезпечними інфекціями, зокрема з чумою. Після її смерті ізолювали десятки співробітників інституту, під медичний нагляд взяли близько 200 контактних осіб, карантинні заходи запровадили у кількох лікарнях, а до регіону терміново прилетіла керівниця Росспоживнагляду Анна Попова.

При цьому офіційна Москва стверджує, що нічого надзвичайного не сталося: співробітниця Іркутського науково-дослідного протичумного інституту Дар’я Шипілова нібито померла від «пневмонії невстановленої етіології», аварій під час роботи з патогенами не зафіксовано, а зв’язку її хвороби з роботою немає. Саме таку позицію російської влади наводять Reuters та AP. Водночас Reuters підтверджує масштабні протиепідемічні заходи після її смерті.

І саме тут офіційна картина починає погано складатися.

Що могло статися 25 вересня

За повідомленнями російських незалежних медіа, Шипілова могла отримати професійний контакт зі збудником приблизно 25 вересня. Поширюється версія, що в лабораторії вона розбила пробірку з матеріалом, який містив Yersinia pestis — бактерію, що викликає чуму.

Цей епізод офіційно не підтверджений. Росспоживнагляд його фактично заперечує.

Але подальша хронологія заслуговує на увагу.

29 вересня Шипілову госпіталізували з важкою пневмонією. У ніч із 1 на 2 жовтня вона померла. Після цього понад 60 співробітників інституту, за даними «Сибір.Реалії», ізолювали безпосередньо на території установи. Люди залишалися там на ніч, родичі передавали їм їжу через КПП. Паралельно обмеження запровадили в лікарнях Іркутська та Шелехова.

Якщо зараження справді відбулося 25 вересня, ця хронологія цілком сумісна з чумою.

ВООЗ визначає звичайний інкубаційний період чуми як 1–7 днів, а при легеневій формі симптоми іноді можуть з’явитися менш ніж за 24 години. Без лікування легенева чума здатна призвести до смерті вже через 18–24 години після розвитку симптомів. Водночас своєчасне застосування антибіотиків різко збільшує шанси на одужання.

Тобто часової суперечності між можливим контактом 25 вересня, захворюванням через кілька днів і смертю 2 жовтня немає.

«Ніякої чуми немає». Тоді навіщо карантин?

Саме поведінка російської влади створює найбільше запитань.

Якщо це справді лише незрозуміла пневмонія, навіщо ізолювати співробітників спеціалізованого протичумного інституту?

Навіщо відстежувати близько двох сотень контактів?

Навіщо обмежувати роботу одразу кількох медичних закладів?

Навіщо терміново відправляти до Іркутської області керівницю федерального Росспоживнагляду?

Кожен із цих заходів окремо можна пояснити пересторогою. Але разом вони показують: принаймні на початковому етапі російські санітарні служби розглядали ситуацію як потенційний інцидент з особливо небезпечною інфекцією.

Ще показовіша інформаційна поведінка чиновників.

2 жовтня глава сусідньої Бурятії Олексій Циденов написав, що жінка «померла від чуми». Потім формулювання було змінено на «можливо, померла від чуми».

3 жовтня адміністрація Байкальська попросила мешканців утриматися від поїздок до Шелехова через повідомлення про випадок чуми. Через приблизно дві години повідомлення видалили. Російський телеканал REN TV також видаляв свої публікації на цю тему.

Все це ще не доводить лабораторного витоку. Але виглядає значно менш переконливо, ніж проста і прозора публікація результатів аналізів загиблої.

Чума сьогодні — не середньовічний вирок

Є важливий момент: сама по собі чума у XXI столітті вже не означає неминучу смерть.

Yersinia pestis — бактерія, проти якої існують ефективні антибіотики. CDC наголошує: якщо є серйозна підозра на чуму, лікування необхідно починати одразу після взяття матеріалу для аналізів, не чекаючи остаточного лабораторного підтвердження.

Тому смерть молодої співробітниці саме протичумного інституту породжує окреме питання.

Якщо вона справді контактувала зі збудником, чому не була негайно розпочата профілактична або лікувальна антибіотикотерапія?

Чи повідомила вона про аварію?

Чи була аварія зареєстрована?

Що знало керівництво інституту?

Які препарати отримувала Шипілова після госпіталізації?

Без медичної документації, результатів ПЛР, бактеріологічних досліджень і протоколу розтину відповіді на ці питання немає.

Наскільки небезпечна легенева чума

Саме легенева форма є найнебезпечнішою з погляду поширення між людьми.

Хворий може передавати Yersinia pestis через респіраторні краплі. Особливо високий ризик мають люди, які перебувають із ним у близькому контакті.

Але є суттєва відмінність від COVID-19 чи кору: бактерія чуми не настільки ефективно поширюється на великі відстані через повітря. CDC вказує, що передача переважно потребує близького контакту, а ефективна антибіотикотерапія досить швидко припиняє заразність хворого.

Саме тому один лабораторний випадок ще не означає початок пандемії.

Але проблема Іркутська полягає в іншому: якщо влада приховала перший випадок, могла бути втрачена найцінніша річ під час спалаху легеневої чуми — час.

Чому занепокоївся Вашингтон

Історією займаються вже не лише російські журналісти.

Білий дім, Державний департамент США та CDC стежать за ситуацією. Американська сторона прямо закликала Росію швидко й відкрито надати достовірну інформацію. Президент Дональд Трамп 5 жовтня заявив, що США готові допомогти Росії у разі необхідності.

І причина уваги Вашингтона зрозуміла.

Мова йде не просто про людину, яка випадково захворіла на чуму в природному осередку.

Померла співробітниця установи, яка професійно працює з небезпечними патогенами. І одночасно з’явилися повідомлення про можливу лабораторну аварію.

Для будь-якої служби біологічної безпеки це достатня причина бити на сполох.

А якщо це не просто протичумні дослідження?

Тут виникає найбільш неприємна версія.

Yersinia pestis давно розглядається як потенційний агент біологічної зброї. CDC прямо має окремі протоколи дій на випадок навмисного застосування збудника чуми і зазначає, що при навмисному поширенні найбільш очікуваною клінічною формою була б саме легенева чума.

Росія до того ж має специфічну історичну спадщину.

Радянський Союз мав масштабну секретну програму біологічної зброї. Дослідники Nuclear Threat Initiative встановили, що частина радянської системи протичумних установ свого часу була залучена спочатку до оборонних, а пізніше і до робіт радянської програми біологічної зброї.

Більше того, у своєму звіті про дотримання угод з контролю над озброєннями за 2024 рік Держдепартамент США заявляв, що, за американською оцінкою, Росія не ліквідувала повністю успадковану радянську наступальну біологічну програму, а її біологічна інфраструктура продовжує викликати питання щодо виконання Конвенції про біологічну зброю.

Це не є доказом, що в Іркутському інституті випробовували біологічну зброю.

Але й автоматично відкидати таку версію лише тому, що Москва її заперечуватиме, немає підстав.

Для її перевірки необхідно знати, з яким саме штамом Yersinia pestis могла працювати загибла, якими були характеристики цього штаму і яке завдання виконувала лабораторія.

Цієї інформації Росія поки не надала.

Найгірший сценарій

Найгірший реалістичний сценарій виглядає так.

Припустимо, 25 вересня у лабораторії справді відбулася аварія зі збудником легеневої чуми.

Шипілова заражається.

Протягом інкубаційного періоду вона живе звичайним життям. Після появи симптомів контактує з родиною, колегами, медиками та іншими людьми.

Хворобу одразу не ідентифікують як чуму.

Частина контактних людей заражається. До моменту встановлення небезпеки вони вже встигають поїхати в інші населені пункти.

Через інкубаційний період у кілька днів друге покоління хворих проявляється не одночасно. Виникають окремі ланцюги передачі, які спочатку можуть виглядати як звичайні випадки важкої пневмонії.

Якщо при цьому влада приховує первинний випадок, лікарі за межами карантинної зони не отримують попередження і можуть втратити критичні години для діагностики та лікування.

Саме це могло б перетворити одиничну лабораторну аварію на регіональний спалах.

Ще гірший — поки суто гіпотетичний — варіант можливий у тому разі, якщо лабораторія працювала не зі звичайним природним штамом Yersinia pestis, а з матеріалом із нетиповими властивостями, зокрема зміненою чутливістю до антибіотиків.

Жодних доказів того, що це так, наразі немає.

Але саме відповідь на питання про штам і характер досліджень принципово відрізняє звичайну лабораторну аварію від інциденту, пов’язаного з дослідженнями подвійного або військового призначення.

Найважливіші дні — зараз

Є й добра новина.

Станом на 5 жовтня підтверджених вторинних випадків чуми серед контактних осіб не повідомлялося. За даними Reuters, серед обстежених виявили окремі випадки COVID-19 та риновірусу, але не чуми. ВООЗ поки оцінює ризик для широкого населення як низький.

Якщо ця інформація правдива, ймовірність великого спалаху з кожним днем зменшується.

Але саме найближчий період має остаточно показати, чи був випадок одиничним.

Інкубаційний період чуми може сягати семи днів. Тому відсутність нових хворих після повного проходження цього вікна серед усіх контактів буде набагато переконливішим аргументом, ніж будь-які заяви Росспоживнагляду.

А поки залишається головне питання.

Якщо в Іркутську справді не було лабораторної аварії і не було чуми — чому російська держава поводиться так, ніби вона сталася?

А визнали, що епідемія, яка викосила майже половину населення Європи почалася із Криму?

У 1346 році військо Золотої Орди хана Джанібека обложило генуезьку Кафу — нинішню Феодосію в Криму.

Під час облоги серед татар спалахнула чума. За свідченням середньовічного хроніста Габріеле де Муссі, померлих від хвороби закидали катапультами за міські мури, намагаючись заразити захисників.

Невдовзі генуезькі кораблі залишили Кафу й вирушили до Середземномор’я. Разом із ними чума потрапила до європейських портів і стрімко поширилася континентом.

Так почалася одна з найстрашніших пандемій в історії — «Чорна смерть». У 1347–1350-х роках вона забрала життя, за різними оцінками, від третини до половини населення Європи.

Історію облоги Кафи часто називають одним із перших відомих прикладів спроби використати епідемію як зброю.

The post На росії в Іркутську спалах легеневої чуми. Аварія в біо лабораторії чи випробування біологічної зброї? appeared first on АНТЕНА.