Українські річки та водосховища за останні десятиліття суттєво змінилися. Зарегулювання Дніпра, скорочення природних нерестовищ, зміни клімату та війна впливають і на стан водойм, і на можливості рибної галузі.
Навіщо Україні рибовідтворювальні заводи? Чи можуть вони допомогти підтримувати рибні запаси? Як потепління впливає на водойми та чи справді річкова риба небезпечна для людини?
Про це у студії «Антени» говорили журналіст Валерій Воротник та доктор біологічних наук Павло Кутіщев.
Рибовідтворення як компенсація за втрату нерестовищ
Після зарегулювання Дніпра каскадом водосховищ Україна втратила значну частину природних нерестовищ. Це позначилося на видовому різноманітті риб та промислових уловах.
Рибовідтворювальні заводи свого часу стали одним із компенсаційних механізмів. Вони вирощують молодь риб, яку потім випускають у природні водойми.
Особливе значення мають рослиноїдні види, зокрема білий товстолобик та білий амур. Вони виконують не лише роль рибогосподарського ресурсу, а й беруть участь у природному очищенні водойм.
Товстолобик споживає фітопланктон, а білий амур – вищу водну рослинність. Таким чином, частина надлишкової органічної речовини перетворюється на рибну біомасу.
За словами Павла Кутіщева, розвиток рибовідтворення важливий не лише для екологічного стану водойм, а й для продовольчої безпеки України. Збільшення обсягів вирощування риби дозволяє підвищувати частку української продукції на внутрішньому ринку.
Потепління сприяє «цвітінню» водойм
Кліматичні зміни додають проблем рибній галузі. Триваліші теплі періоди створюють сприятливі умови для активного розвитку водоростей.
Масове цвітіння водойм може змінювати баланс екосистеми. Після відмирання великої кількості водоростей на розкладання органічної речовини витрачається кисень. Це може спричиняти дефіцит кисню у воді та заморні явища.
Одним із природних способів стримування таких процесів є біомеліорація за допомогою рослиноїдних риб. Зокрема, йдеться про білий товстолобик та білого амура.
Чи небезпечно їсти річкову рибу?
Ще один поширений стереотип – що прісноводна риба є небезпечною через паразитів.
Павло Кутіщев зазначає: зараження прісноводної риби гельмінтами справді є поширеним явищем. На поширення паразитів впливають природні харчові ланцюги, зокрема участь водоплавних птахів.
Однак наявність паразитів не означає, що річкову рибу не можна їсти. Ключове значення має правильна термічна обробка.
Тому рибу перед споживанням потрібно належним чином проварити або просмажити. Вживання сирої або недостатньо термічно обробленої прісноводної риби становить значно більший ризик.
Чи здатна аквакультура замінити морський промисел?
Через війну можливості промислового вилову в Чорному морі суттєво обмежені. Тому логічно виникає питання: чи може вирощена в Україні риба компенсувати втрати морського промислу?
Повністю замінити морський промисел аквакультура не зможе. Йдеться про значні обсяги, які вимірюються тисячами тонн.
Натомість Україні варто розвивати власне виробництво риби. Йдеться як про аквакультуру у штучних водоймах, так і про замкнуті системи вирощування.
Українські річки та водосховища вже використовуються для пасовищного рибництва. У водойми випускають вирощену молодь риб – цьоголіток або дволіток, яка надалі росте у природному середовищі.
Тож рибовідтворення – це не лише питання стану водойм. Це також питання розвитку української рибної галузі, продовольчої безпеки та можливості збільшувати частку власної рибної продукції.
Дивіться повну розмову Валерія Воротника та Павла Кутіщева у студії «Антени».
