1861 року було асигновано будівництво нової церкви вже на пагорбі. Кошти були витрачені у розмірі близько 6 тисяч карбованців сріблом (4 тисячі із міської казни та 2 тисячі — пожертвування). 1864 року храм був освячений митрополитом Київським Арсенієм. Церква отримала наділ у 76 десятин землі на Митниці та щорічне фінансування у 345 карбованців з міського бюджету. Невдовзі при ній була відкрита парафіяльна двокласна школа. На подвір’ї церкви був цвинтар, на якому ховали священиків. 1933 року церква була пограбована та понівечена, а невдовзі і закрита. Службу було відновлено у період німецької окупації у роки Другої світової війни 1941 року. Настоятель отець Василій допомагав сиротам та партизанам, після окупації церковна громада допомагала місцевим шпиталям, утримували обслугу лазарету. За це радянська влада спочатку звинуватила священика у співпраці з нацистами, але після з’ясування усіх обставин представила навіть до урядової нагороди. Церква працювала, однак тиск з боку влади на неї був величезний. Головним аргументом для закриття слугувало потурання пияцтву, адже церква мала 3 престоли, отже і храмів було 3. Для вивчення ситуації на місці до Черкас був відправлений Фролов, уповноважений у справах Руської Православної церкви при Раді міністрів СРСР у Київській області. Після його доповіді храм ще деякий час пропрацював, але 1956 року все ж таки був закритий. Будівлю передали міському спортивному товариству, а церковну громаду зняли з реєстрації як таку, що не має власного приміщення. Дорогоцінні предмети були передані на користь держави, ікони спалили, хрести з куполів зняли. 1961 року будівлю взагалі було зруйновано за допомогою вибухівки, адже на її місці планувалось звести сучасний Пагорб Слави.
(інформація з Відкритої енціклопедії “Вікіпедія”)