Міська традиція, яка пережила і радянську епоху, і незалежність, і навіть здоровий глузд — зникла так само тихо, як і сам Черкаський м’ясокомбінат. Залишився лише бренд ЧПК, ностальгія і… бик. Той самий. Кам’яний. І, скажімо прямо, анатомічно відвертий. Стояв він понад пів століття біля комбінату — не просто як скульптура, а як справжній символ виробництва. Причому символ настільки детальний, що щовесни, напередодні Великодня, у місцевих жартівників прокидався не лише гумор, а й художній талант. І починалося.
Міліція чатувала. Охорона нервувала. Парканів ще не було, але пильність — на максимумі. І щоранку — одне й те саме: бик стоїть, як стояв… але вже святково прикрашений. Його “найцінніше” сяє всіма барвами, ніби писанка на виставці народної творчості. І жодного разу. Жодного! Ні в радянські часи, ні в буремні 90-ті, ні вже за новітньої історії — ніхто так і не спіймав цих нічних митців. Наче якась таємна школа великоднього стріт-арту діяла в Черкасах. Закрита, дисциплінована і з чітким дедлайном — до світанку.
Кажуть, на комбінаті до цього ставилися не лише як до витівки. Мовляв, поки фарбують — завод працює, продукція йде, бренд живе. Такий собі виробничий оберіг. Не затверджений наказом, але перевірений практикою. А потім прийшов порядок. Бика обнесли парканом. Традицію припинили. Художників відрізали від “полотна”. І щось пішло не так.
Спочатку тихі проблеми, потім гучні. І врешті — м’ясокомбінат став історією. Збіг? Можливо. Але погодьтеся, у місті, де навіть кам’яний бик мав свою великодню традицію — не варто було так легковажно ставитися до народних звичаїв. От і цікаво: цього року хтось наважиться відновити баланс у всесвіті? Чи хоча б перевірити: раптом працює?
