Останніми тижнями інформаційний простір України сколихнули одразу кілька резонансних тем: скандал навколо ймовірного «кришування» порноіндустрії правоохоронцями, конфлікти за участю ТЦК, звинувачення у вибірковому правосудді та нові корупційні історії. Чому ці теми викликають такий суспільний резонанс, чи можуть вони бути частиною інформаційних маніпуляцій і чим небезпечне приховування проблем у державних структурах — про це в студії «Антени» говорили з політичним експертом Сергієм Пасічником.
— Сергію, яка тема, на твою думку, стала головною цього тижня для українців?
— Я думаю, тут є дві великі теми. Перша — це скандал навколо Нацполіції, яка, як виявилося, дуже активно цікавиться порноіндустрією. Друга — ситуації навколо ТЦК, які останнім часом усе частіше потрапляють у публічний простір.
— До речі, ми робили репортаж про громадську активістку із Золотоніського району, яку звинуватили у поширенні порнографії після того, як вона виявила порновідео у дітей і повідомила про це родичам. А ввечері до неї вже приїхала поліція.
— І це якраз дуже показова історія. Складається враження, що правоохоронці не лише борються з порнографією, а й прибирають конкурентів. Фактично ми бачимо можливе використання кримінальних справ для тиску.
— Останнім часом було багато історій про викриття «онліфанщиць».
— Так. Але треба розуміти: це давно окремий сегмент ринку. Дівчата працюють, заробляють гроші, сплачують податки. І тут виникає питання: чому саме зараз почалися такі гучні кампанії? Усе виглядає як конкурентна боротьба із залученням силового ресурсу.
— Тобто ти вважаєш, що проблема не в моральності, а в грошах?
— Абсолютно. Якщо ринок перебуває в тіні, ним завжди хтось намагається керувати. І коли звучать заяви окремих керівників поліції проти легалізації порноіндустрії, виникає просте питання: можливо, справа саме у втраті тіньових доходів?
— В Україні такі історії існували ще з 90-х років.
— Звичайно. Раніше «кришували» проституцію, зараз ринок перейшов в онлайн. Але принцип залишився той самий. Якщо щось нелегальне, його простіше контролювати, ніж реально з ним боротися.
— Але ж українське суспільство часто подають як дуже консервативне.
— Насправді українська культура ніколи не була настільки пуританською, як дехто намагається показати. Інша річ — коли мова йде про неповнолітніх або примус. Це вже кримінал без жодних дискусій.
— Ти не виключаєш, що ці скандали можуть бути інформаційним відволіканням?
— Цілком. Коли з’являються гучні корупційні історії чи політичні скандали, суспільству можуть підкидати інші теми, які гарантовано викликають емоції. Порноскандал — дуже зручна тема для цього.
— Аналогічно і з темою ТЦК?
— Так. Причому цікаво, що багато історій із конфліктами за участю ТЦК або поліції швидко зникають із загальнонаціонального ефіру. Про них говорять переважно телеграм-канали чи незалежні медіа.
— Наприклад, останні конфлікти в Черкасах.
— Саме так. І проблема в тому, що приховування таких історій лише збільшує недовіру до держави. Люди починають думати, що система покриває своїх.
— Але ж держава має право застосовувати силу.
— Має. Але виключно в межах закону. Коли людина має законні підстави для відстрочки, а її все одно затримують і кілька днів тримають без адвоката чи зв’язку з рідними — це вже серйозна проблема.
— І водночас існують історії про «бронювання» для наближених людей.
— Ось саме. Хтось спокійно працює в комфортних умовах, а когось можуть затримати просто на вулиці, навіть якщо в нього є всі документи. Це й викликає найбільше обурення.
— Ти припускаєш, що зараз можуть готувати реформу ТЦК?
— Не виключаю. Можливо, нинішній негативний фон використовують для того, щоб на контрасті створити нову структуру і сказати: стара система була поганою, а тепер усе буде сучасно та прозоро.
— До речі, ще один скандал у Черкасах — виділення землі колишньому військкому.
— Це взагалі виглядає сюрреалістично. Складається враження, що когось дуже серйозно підставили. І, судячи з усього, далеко не всі депутати навіть читали, за що голосували.