Підняття прапора в Черкасах — окрема цікава тема!
Представники демократичних сил поставили щоглу і підняли прапор. Увечері приїхали комунальники і за наказом його зняли… Сьогодні я знаю вже з десяток версій цієї історії від представників «демократичних сил». Інколи доволі кумедних.
Цікава деталь: у моїх спогадах це був 90-й рік, осінь. А зараз наполягають, що 91-й. І кількість учасників тих подій із роками постійно збільшується… Так буває. Це як колода Леніна на кремлівському суботнику — з роками її несли все більше людей.
Насправді протистояння з міліцією та КДБ тримали хлопці з УНСО та ще декілька людей. Бо при появі міліції більшість розбігалася. А сьогодні дехто вже називає себе «ветеранами» тих подій…
Я постійно знімав усе на фото. Інколи й сам брав участь у штурханині. Треба визнати: міліція особливо не пручалася. Вони вже відчували зміни. Хоча з обкому їм ще давали команди.
Але я не можу назвати той час аж надто героїчним. Не хочу нікого образити. Справжніми натхненниками змін у місті, медіаторами цього руху для мене були Анатолій Лупинос, УНА-УНСО та СУМ. Я був із ними. Завжди.
На другий чи третій день комунальники почали відмовлятися знімати прапор. Тоді за справу взявся заступник голови міськвиконкому Володимир Олійник. Той самий — за декілька років демократичний мер, потім борець із режимом Кучми, а тепер — єдінорос…
Олійника підняли на вишці для ремонту електромереж, і він власноруч зняв прапор. А хвилин за десять, здається, Зайченко та Мамалига на тій самій вишці знову його причепили.
Моє фото було в «Молодіжці». Бо преса на той момент уже змінилася, і ця газета стала одним із провідників змін. Інші видання навіть після 91-го ще роками зберігали комуністичний дух.
Так само сьогодні дивно читати «спогади» людей, які тоді залишалися комуністами і стояли осторонь цих подій, а тепер, виявляється, були ледь не їхніми натхненниками.
Бог вам суддя.
Пишаюся. Пам’ятаю. Сумую за тими, кого вже немає поруч.
Автор: Валерій Воротник, журналіст