Сьогодні День Незалежності України.
Але цей допис трохи в іншому ключі.
Я присвячую його тим небагатьом лицарям незалежності — журналістам, які стали локомотивами та медіаторами побудови демократії в країні та розбудови України на рівні нашого міста. Адже боротися було набагато складніше саме тут, на місці.
Хоча… Насправді досягнення були шалені. І їх я б порівняв із іншим, зворотним процесом — нищенням місцевих медіа, яке згодом стало ледь не офіційною державною політикою.
Роль гіперлокальних медіа у становленні незалежної України важко переоцінити. Саме вони щодня пояснювали людям, що відбувається у їхньому місті, називали прізвища, ставили незручні запитання і примушували місцеву владу озиратися на громаду. Велика політика могла відбуватися десь у Києві, але справжня демократія починалася тут — у невеликих редакціях, перед телекамерами, на шпальтах місцевих газет і в прямих радіоефірах.
Спротив місцевих еліт був відповідним. Вони звикли бачити журналістів слухняними, кишеньковими менестрелями місцевої влади. Тими, хто має красиво оспівувати чергового князька, а не перевіряти його слова й рахувати бюджетні гроші. Тих, хто не погоджувався на цю роль, намагалися приручити, купити, залякати або просто позбавити можливості працювати.
Тепер — суттєва деталь. Я згадую імена та прізвища тих, із ким мені самому доводилося працювати саме в гіперлокальних черкаських медіа. Я дещо свідомо оминаю обласний та районний рівні.
Наперед вибачаюся перед колегами: багатьох із вас я не знав, ніколи не контактував. Ми жили в різних світах. Але й не хочу переходити дорогу Національній спілці журналістів України, членом якої за майже сорок років у журналістиці так ніколи й не був. Аж самому смішно.
Хотів би пригадати й технічних співробітників редакцій. Але, на жаль, у пам’яті часто залишилися лише обличчя, усмішки, прізвища без імен. А інколи — імена без прізвищ.
Список не вичерпний. Якщо когось забув або упустив — без образ, колеги. Додавайте.
Почну з поминання тих, кого вже немає: хто не дожив, пішов завчасно або кому вдячні «герої» публікацій вкоротили віку.
Юрій Зіменков, Микола Рокшанов — із 80-х працювали в редакції «Молоді Черкащини». Потім Юра працював в «Антені» та «Вечірці»…
Валентин Селезень — комерційний директор телекомпанії «ВІККА», згодом УТС. Людина, що знаїодида гроші для існування першої в місті приватної телекомпанії навіть там де їх ніколи не було.
Вадим Комаров — журналіст-розслідувач, який вийшов із редакції «Антени» в середині 90-х.
Михайло Братко — в середині 90-х оператор ефіру телестудії «Альт».
Микола Кокора — черкаський художник-графік, поліграфічний дизайнер, що формував обличчя місцевих друкованих видань та книжкових видавництв.
Борис Скуцький — почав працювати оператором телеканалу ВІККА у перші дні його роботи. Потім працював у багатьох редакціях і на телеканалах, більшу частину життя присвятив «Антені».
Леонід Туменко — неперевершений майстер гострого слова, журналіст і редактор газети «Місто», згодом — директор друкарні видавництва «Республіка».
Анатолій Саух — журналіст, редактор, піонер черкаської ділової друкованої преси, незмінний редактор «Ділової Черказини»
Саша Марченко — працював у журналістиці від початку створення телебачення в місті, був незмінним автором і редактором «Студії-2».
Ганна Шквар, Ігор Сакун, Катерина Таран, Саша Хоменко…
Кожне з цих імен заслуговує на окрему розповідь.
Ну а тепер привітаємо тих, хто пройшов разом з українською журналістикою крізь ці десятиліття. Тих, хто вже на пенсії, хто просто тихо зник за небокраєм, а хто, як не дивно, продовжує працювати. Є, виявляється, й такі.
Далі — за абеткою, без рейтингів і табелів про ранги.
Тетяна Балякіна — на «ВІККі» з початку 90-х. Незмінна авторка контенту, редакторка програм, що міняли світогляд поколінь. Згодом редактор в інших електронних та друкованих медіа
Олена Баніна — журналістка, редакторка і медіаменеджерка телерадіокомпанії «Рось». Згодом була головною редакторкою, працювала продюсеркою Суспільного Черкаси.
Ростіслав Барчан — без нього важко уявити собі якісне звучання наших радіостанцій та телеканалів.
Віктор Борисов — редактор інформаційної агенції «Контекст-Черкаси», засновник і головний редактор інтернет-видання «Провінція». Наприкінці 90-х працював у газеті «Антена» та телестудії «Альт».
Надія Бойченко — невтомна редакторка, журналістка черкаських медіа, зокрема «Альту». та «Нашого телебачення».
Михайло Будяк — неперевершений оператор-режисер, інтузіаст перших кроків телебачення в місті.
Степан Вінярський — у 90-х працював у черкаській пресі й на телебаченні, створював інформаційні та документальні матеріали.
Тетяна Воронцова — працювала в газеті «Молодь Черкащини». Згодом стала засновницею та головною редакторкою медіагрупи «Дзвін» і газети «Нова молодь Черкащини».
Валерій Воротник — про себе писати якось незручно. Але я також пройшов значну частину цього шляху: від «Молоді Черкащини» наприкінці 80-х та участі у створенні «ВІККА» в серпні — вересні 1991 року — до телестудії «Альт» і «Антени».
Борис Гаркуша — від початку 90-х працював головним інженером ВІККИ. Забезпечував технічний запуск і подальшу роботу телеканалу.
Надія Горбаченко — на початку 90-х була однією з перших дикторок ВІККИ. Згодом багато років представляла Національну раду з питань телебачення і радіомовлення на Черкащині.
Томаз Горозія — втративши все в рідній Абхазії знайшов нову домівку в Черкасах, всередині 90-х став часткою колективу Альту. Чудовий оператор працював потім на інших телеканалах.
Леонід Даценко — наприкінці 80-х працював журналістом «Молоді Черкащини». На початку 90-х став шеф-редактором газети «Дзвін», згодом очолював «Молодь Черкащини» та «Нову молодь Черкащини».
Сергій Дедовський — у 90-х працював на міських радіостанціях Черкас, у газеті «Прес-Інформ» та інших місцевих медіа. Був видавцем, редактором і продюсером.
Людмила Діденко — на початку 90-х прийшла випусковою редакторкою на Черкаське телебачення — майбутню телерадіокомпанію «Рось». Планувала програми й формувала сітку мовлення, згодом працювала у програмній службі Суспільного Черкаси.
Андрій Жила — професфйний актор театру, який на початку 90-х став голосом телекомпанії «ВІККА» та вчителем декількох поколінь журналістів.
Станіслав Журило — із середини 80-х працював у газеті «Молодь Черкащини». Згодом перейшов на телебачення, а пізніше став видавцем і керівником газети «Вечірні Черкаси».
Наталія Заболотна — шлях від коректора, редакторки, журналістки в «Губернських вєдомостях» до відомої на всю країну арт-менеджерки, директорки столичних Українського дому та Мистецького арсеналу. Людина непересічног гумору – за переказами, саме вона є авторкою акуратно прихованих в текстах газети опечаток, про які до нині ходять легенди. Хто ще міг під час правління злочинного режиму Кучми КМУ назвати “кабміньєтом міністрів”?
Михайло Калініченко — наприкінці 90-х очолив Черкаську обласну телерадіокомпанію «Рось». Керував створенням телевізійних програм і документальних фільмів, пізніше очолював телерадіокомпанію «Ільдана».
Юрій Косвін — можливо розкрию таємницю: відомий політтехнолог не гребував авторством багатьох політичних та гумористичних текстів газети «Антена». Також причетний до створення кількох відомих нині телеканалів.
Віктор Кононенко — до чого в цьому дописі відомий ненерал СБУ? Наприкінці 90-х “куратор” місцевих медіа. Хто був на цій посаді до нього, згадати важко. Ніколи не просив прибрати чи поставити якісь матеріали на шпальти газет. Мовчазне співчуття та почуття емпатії формуали медіа ландшафт міста багато років, аж до гучного 2014-го. Багато хто з колег чомусь червонів в присутності скромного капітана спецслужби. Але це вже зовсім інша історія.
Олег Клименко — наприкінці 90-х почав працювати на «Росі» освітлювачем. Згодом став телеоператором, режисером,-го головним оператором і головним режисером Суспільного Черкаси.
Ігор Косенко — засновник черкаського медіахолдингу «Радіо-дім» тісно пов’язані з розвитком місцевого радіомовлення та реклами у Черкасах в середині 90-х, продюсер декількох місцевих FM.
Сергій Косенко — на початку 90-х починав фотографом у газеті «Молодь Черкащини». Згодом працював телеоператором «ВІККи» та фотокореспондентом газети «Прес-Центр».
Олександр Костирко — на початку 90-х прийшов на Черкаське телебачення. Працював телеоператором «Росі», знімав новини, авторські програми та документальні матеріали.
Андрій Кравець — наприкінці 90-х прийшов у газету «Нова Доба» редактором відділу права. Працював у «Вечірніх Черкасах», був заступником головного редактора та очолював газету «Прес-Центр», нині — журналіст і редактор видання «Козацький край».
Юлія Крапива — мало хто знає, але, перш ніж стати однією з найдосвідченіших черкаських прессекретарок, наприкінці 90-х вона починала як журналістка друкованих медіа міста.
Володимир Лимаренко-Полянський — у 90-х працював у незалежній черкаській пресі. У різні періоди співпрацював із міськими виданнями City News, «Фактор» та «Репортер», спеціалізувався на журналістських розслідуваннях.
Микола Лозовий — людина, що в середині 90-х привезла в телекомпанію «Вікка» першу по справжньому професійну техніку і намагалася вивести студію на рівень європейського телебачення.
Андрій Лубенський — журналіст і редактор багатьох локальних видань. Важко навіть згадати, з ким він тільки не співпрацював.
Олег Малков — головний інженер телекомпанії «ВІККА» в момент її створення, згодом директор. Людина, що вміла спаяти проводи, зробити з військової глушилки телепередавач. Якщо б не він, то телекомпанія була б лише назвою без ефіру.
Володимир Мамалига — в перервах між політичними баталіями був позаштатним кореспонтеднтом багатьох місцевих медіа, згодом – головним редактором телеканалу «Антена-плюс».
Олег Манагаров — в середині 90-хінженер телекомпанії «ВІККА»
Алла Марченко — телеоператорка і режисерка черкаської студії авторського телебачення «Студія-2».
Валентина Мозгова — із початку 80-х працювала журналісткою газети «Молодь Черкащини». Авторка численних публікацій про життя міста, культуру та людей Черкащини. Фактично — вчителька й наставниця багатьох журналістів. Але, на жаль, її доля мені невідома.
Ігор Муллер — на початку 90-х прийшов на ВІККУ як редактор, режисер і продюсер рекламних роликів. Працював над рекламними та соціальними програмами «М» і «Райдуга».
Микола Назарчук — на початку 90-х єдина людина, що приїзджала на роботу в телекомпанію «ВІККА» велосипедом і з власним відеомагнітофоном, телеоператор та режисер.
Світлана Немилостива — у 90-х працювала в телерадіокомпанії «Рось» як журналістка, редакторка й авторка телевізійних програм. Згодом очолювала програмний напрям телебачення.
Олександр Підгаєвський — неперевершений оператор та режисер «Росі», що створював обличчя черкаського телебачення.
Валерій Пітомець — перший директор телекомпанії «Вікка». Коли я туди прийшов працювати першим і єдиним на той час творчим працівником, то мною та ще двома директорами – комерційним та технічним командував саме він.
Тетяна Очеретяна — журналістка, колишня головна редакторка газети та керівниця інформаційного агентства «Нова Доба».
Валентина Рабцун — наприкінці 90-х прийшла на «Рось», де пройшла шлях від редакторки й телеведучої до першої заступниці генерального директора. Згодом працювала в телерадіокомпанії «Ільдана».
Світлана Рубан — перша керівниця рекламної служби телекомпанії «ВІККА» в перші роки після створення. Формувала обличчя рекламного ринку міста.
Юлія Сакун — працювала журналісткою в газеті «Молодь Черкащини», у 90-х стала редакторкою видання.
Анатолій Сисой — багато років обіймав в обласній владі посаду, яка фактично прирівнювалася до посади цензора. До виходу на пенсію співпрацював з «Антеною» таємно, а потім став її автором і журналістом. Його внесок у розвиток локальних медіа — неоціненний. Зрештою, саме він у 1996 році реєстрував «Антену» як обласну газету.
Оксана Соколова — так, відома журналістка, редакторка та телеведуча ICTV починала на черкаському місцевому телебаченні.
Максим Соколов — під час першого репортажу «ВІККи» мені потрібен був хтось, щоб потримати камеру під час мого стендапу. Я зайшов у кафе Ярослаанаиі зустрів там хлопця, з яким часто зустрічався в цьому культовому в 80-90ті роки місці на каві. Бо в цей час крім нього в кафе знаходилися виключно представники відомого в місті ОЗУ. Максим став оператором, режисером на «ВІККА», УТС, «Альт», згодом переїхав в іншу країну. Представники ОЗУ стали відомими в місті політиками. Але ж могло бути і навпаки?
Станіслав Стеценко — журналіст, редактор газети «Губернские ведомости».
Марина Стогнієнко — перша ведуча програм телекомпанії «ВІККА», редакторка телеканалу, журналістка в перший рік після створення медіа в вересні 1991 року.
Олег Стогнієнко — кореспондент і редактор газети «Молодь Черкащини».
Ростіслав Супрунов — невтомний репортер, що починав в легендарній «Молодь Черкащини».
Олександр Таран — із середини 90-х працював телеоператором «Росі». Знімав новини та документально-публіцистичні фільми, працював у творчій групі журналістки Катерини Таран.
Олексій Тетерін — дизайнер газети «Антена» наприкінці 90-х.
Олександр Третьяков — із кінця 80-х журналіст, фотокореспондент газети «Молодь Черкащини», згодом — видавець, керівник книжкового видавництва.
Сергій Усик — журналіст, телеоператор і телеведучий середини 90-х. Працював у телестудії «Альт», газеті «Антена» та студії «Наше телебачення».
Сергій Халупінський — із середини 90-х працював у черкаській журналістиці. Був журналістом «Молоді Черкащини», «Вечірніх Черкас», редактором і головним редактором «Черкаського краю», працював у телерадіокомпанії «Рось».
Юрій Черченко — журналіст, редактор багатьох черкаських друкованих видань перших років незалежності.
Тетяна Шадріна — телевізійна журналістка, редакторка авторської студії «Ільдана», створеної в середині 90-х, що нині перетворилася на одну з трьох нині діючих місцевих телекомпаній.
Леся Шадріна — в 90-ті роки журналістка та ведуча телевізійної студії «Ільдана».
Ольга Швець — наприкінці 90-х працювала журналісткою та головним редакторкою газети «Антена» перші роки після створення в 1996 році, до того – редактором «Телетижєень–Черкаси».
Борис Юхно — у медіа працював із кінця 80-х, а постійно — від кінця 90-х. Був редактором новин ВІККИ, працював на «Росі», у «Вечірніх Черкасах», очолював газету «Місто». Відомий також як автор книжок про історію Черкас.
Саша Ядін — телевізійний оператор, лише він міг на побутовій камері з настольною лампою замість освітлювача зняти шедевральні студійні кадри.
Це не рейтинг заслуг і не музейний каталог. Це лише моя спроба згадати людей, які власними руками створювали черкаську журналістику доби незалежності.
Повторюся: список неповний. Тому доповнюйте, виправляйте, нагадуйте імена. Бо пам’ять — річ дивна: обличчя залишаються, а прізвища поступово стираються. Аще… Про окремих колег не чую вже більше десятка років, сподіваюся, що живі. Тому всі поки в моєму списку живих…
Зі святом, колеги!
Тих, кого вже немає, — пам’ятаємо. Тим, хто є, — здоров’я, сил і ще трохи журналістського нахабства. Без нього в нашій професії ніяк.
Ну і головне — наша місія зараз зберегти професійні медіа. Зберегти всупереч нав’язаним суспільству наративам, які, як виявилося, є черговими фантазіями тих, хто прагне панувати в медіапросторі та мізках пересічних українців.
Автор: Валерій Воротник, Антена