Якщо Вас цікавлять просто висновки, хто винен і що буде далі, то раджу перейти до наступних розділів статті, де можна знайти прості і відверті висновки, не обтяжені зайвою інформацією. Але якщо цікаво відстежити логіку подій, то є сенс уважно прочитати все, що є далі за текстом.

На що менш за все розраховували Шура Радуцький та його політичні партнери, так це на те, що у випадку з Бондаренком не спрацюють десятиліттями апробовані в Черкасах схеми впливу на управління міста, маніпулювання виконкомом і більшістю в раді та банальний шантаж. Останнє, схоже, викликало когнітивний дисонанс у свідомості не лише секретаря Черкаської міської ради, а і його політичних соратників, для яких шантаж та здирництво стали фаховими навичками ще з часів далекої та неспокійної молодості.

Повною несподіванкою для багатьох опонентів чинного міського голови стало його звернення до ВР про розпуск Черкаської міської ради та призначення нових позачергових виборів. До такого повороту подій виявилися не готовими ніхто з його опонентів. На тлі високого особистого рейтингу Анатолія Бондаренка і стабільно зростаючого рейтингу партії «Батьківщина» у майбутній міській раді прогнозована більшість буде батьківщинівською, а міським головою залишиться Бондаренко.

Отже, спробуємо проаналізувати те, що відбувається у місті і які все це буде мати наслідки в не такій уже і віддаленій перспективі.

Дострокові вибори і крах політичних домовленостей

Олександр Радуцький і більшість тих, хто сьогодні входить до складу депутатської більшості у міськраді, мають доволі віддалене відношення до політичних сил, від яких висувалися та обиралися у 2015 році. Навіть якщо не аналізувати коріння політичних уподобань депутатів, яке здебільшого губиться між КПУ та ПР, на сьогоднішній момент вони мають більше спільного між собою, ніж із політичними програмами партій. Їх споріднює головне — спільне кримінальне минуле та спільне економічне сьогодення.

Навіть Юрій Луценко у жовтні 2015 року відверто і чітко одним абзацом описав те, що відбувалося тоді і є ще більш актуальним нині — ОЗУ «Торпеди» використало політичний бренд БПП і захопило владу у Черкасах з метою доступу до бюджетних коштів.

Власне, за понад два роки, що минули з тої пори, змінилося доволі багато. Але і сталися фатальні для ОЗУ і афілійованих із ним містечкових політиків події.

Нагадаємо, що в 20015 році, взявши під контроль міську організацію БПП, або, точніше сказати, викупивши її у місцевого «государєва ока», братва зробила ставку саме на цю політичну силу. Але з огляду на певний досвід, не забула інвестувати і в інші політичні сили. Навіть у БЮТ, РПЛ, Самопоміч, як це не важко сьогодні визнавати керівникам осередків цих партій. Навіть коли ще було відносно спокійно в складі міськради, потенційні тушки швидко змінили колір прапорів та відкрито згуртувалися навколо Радуцького.

Але повернемося до минулих виборів. Радуцький і БПП відверто конкурували за вихід у другий тур з Бондаренком та «Батьківщиною». Не гребуючи нічим. Бо Олександр Романович уже нафантазував себе власником міста, але вибори повернули його у реальність. Бондаренко випередив його в першому турі зі значною перевагою. Далі включилися маніпуляції та інтриги. Братві нічого не залишилося, як підтримати батьківщинівця, хоча практично нічим не допомогли Бондаренкові в перемозі над Одаричем. Якщо бути повністтю відвертим, то голосування носило виражений «негативний» характер, і виборець голосував «проти» того безглуздя та безладу, які відбувалися в Черкасах протягом 9 років правління Одарича-Бродського.

Але в результаті Бондаренко таки взяв на себе певні політичні зобов’язання перед ситуативними партнерами. І вони вже скоро зіграли з ним злий жарт. Епопея обрання Радуцького секретарем міськради — трагікомедія, якій ми маємо завдячувати всім тим, що відбувалося в Черкасах в 16-17 роках.

Бондаренко мав би самостійно і формувати виконком, і гуртувати більшість, але в результаті доручив це робити партнерам, яким, схоже, довіряв не менше, ніж самому собі. Як результат — виконком, у якому контрольний пакет належав бандитам і заступники-трутні, від більшості з яких за два роки місту і міському голові були в основному клопоти, ніж користь та допомога.

Розрахунок братви був простим. Бондаренко мав би відігравати роль весільного генерала, а фактично містом керував би секретар міськради. Але вони помилилися у головному — в оцінках бійцівських навичок та політичних амбіцій мера. Апробована на Одаричі схема перебирання фактичних важелів впливу на місто не спрацювала на Бондаренкові. Мера не вдалося ані паралізувати, ані відправити у відставку, ані просто зацікавити нічого не робити, щоб не заважати братві. Він уперто не хотів погоджуватися бути на підтанцьовках у Шури Радуцького і відверто обурювався будь-якими спробами секретаря міськради удавати з себе «не першого і не другого» керівника міста.

Але, схоже, переломним моментом слід вважати ситуацію із дозволами забудувати Андріївську дачу і великий шмат реліктового змішаного лісу в межах міста. Бондаренко відверто виступив проти забудовника, реальним бенефіціаром якого є сумновідомий в Черкасах бізнесмен Андрій Бородай, якого пов’язують з економічним блоком ОЗУ «Торпеди». Попри великий авторитет авторів проекту серед братви, відверте намагання протягти і посприяти його просуванню з боку практично всіх заступників (крім Овчаренка та Шевченка), Бондаренко зайняв непохитну позицію, синхронну з вимогами небайдужої громадськості міста. Саме це стало початком відвертої війни з ним так званої «братви».

Саботаж роботи, блокування рішень і все інше буде значно пізніше. Поки Сашко Радуцький сподівався, що мер таки піддасться тиску та стане ручним, але почав ретельно скуповувати і гуртувати навколо себе депутатів, створюючи більшість і намагаючись знайти 28 голосів для імпічменту міському голові, в результаті якого виконувачем обов’язки мера став би саме він — Олександр Радуцький. Але процес триває вже понад рік, і поки не закінчився нічим. Радуцький має стійких 22 голоси, що гарантує йому власну недоторканість і можливість всіляко паскудити плани міського голови.

Як приклад можна навести проект бюджету, переповнений корупційними «хотєлками» депутатів більшості, блокування роботи комунальних служб через прийняття рішень виконкомом, саботаж проведення засідань і ради, і виконкому, і врешті відставка діючого виконкому та заступників міського голови.

Ситуативні союзники

Якщо проаналізувати склад депутатського корпусу, то можна виділити принаймні три категорії народних вибранців. Представник братви (їх понад третина), представники бізнесу і політичних партій (на жаль, меншість) і група, підконтрольна Моні Бродському — Партія Вільних Демократів. З другої групи поступово виділилася фракція «Свободи», яка дружно цілком і повністю лягла під бандитів, отримала в нагороду бізнесові преференції та посади в кількох департаментах та комунальних підприємствах. Як результат — повністю синхронне голосування з БПП та ПВД. І мало кого турбує повний дисонанс із політичними гаслами партії, адже для молодих депутатів, що складають цю фракцію, економічне перемогло політичні абстрактні гасла.

Але головним політичним союзником Радуцького стала все ж фракція «вільних демократів», якою формально сьогодні керує директор «Темпу» — Олександр Згіблов. Сергій Одарич повністю зник із політичного горизонту в Черкасах, іноді виринаючи в соцмережах зі злими повчаннями чинному міському голові. А от Михайло Бродський, як і раніше, повністю контролює не тільки своїх депутатів, але й поширив свій вплив і на так звану «братву». Якщо останні розсварилися зі скандалістом Бродським ще років 5 тому і витратили цей час на позбавлення Міші впливу на місто, то нині Бродський знову став духовним та політичним батьком не тільки «вільним демократам», але й Радуцькому. Адже, за інсайдерською інформацією, саме Бродському Радуцький тепер телефонує мало не по 10 разів на день, радиться і планує подальші дії. Бо для Шуріка Міша — це єдиний місток, що пов’язує його політичних соратників із київською великою політикою. Звісно, якщо не враховувати маловпливового народного депутата Владислава Голуба, який вийшов із фракції БПП, але до «Батьківщини» поки не дійшов, попри родинні зв’язки з одним із заступників керівника цієї політичної сили. Але про це трохи згодом.

Чому Бродський вибачив «братві» роки війни, збитки і втрачений вплив на місто? Відповідь дуже проста. Бо і він, і вони представляють одну й ту саму категорію бізнес-політичних еліт України, які родом, за великим рахунком, з однієї пісочниці рекету 90-х. Міша був таким самим касиром в ОЗУ Киселя в Києві, як дехто з нинішніх його партнерів у Черкасах — в ОЗУ «Торпеди». Вони мають не тільки схоже минуле, але й однакові життєві принципи, або, точніше, їх відсутність, і також спільне бачення економічного буття міста. Міста, яке і ті, і інші вважали своєю приватною власністю.

Чи може бути їхній ситуативний союз тривалим? Звісно, ні. Адже ні одні, ні інші не погоджуються ділитися активами і чесно виконувати свої зобов’язання. Тим більше перед загрозою витіснення з політичного та економічного поля представниками нових і більш перспективних сил. Саме тому ситуативний союз має на меті закріпити існуючий розподіл власності, вкрадених майнових та земельних активів та легалізацію всього того, що вдалося загребти за десятиліття пограбунку Черкас та його мешканців.

Влада за будь-яку ціну

Після Революції Гідності у багатьох українців склалася хибна уява про те, що країна змінилася. Але подальші роки дуже швидко опустили на грішну землю всіх без винятку мрійників. Механізми та принципи роботи української політичної та репресивної системи залишилися без змін. От і на черкаському рівні застосування репресивних методів нічим не відрізняється від часів Януковича.

Наприклад, прокуратура залишається глуха та сліпа до відверто корупційних злочинів посадовців ОДА, міських чиновників з партійною належністю до БПП або наближеного кола місцевої «братви». А от стосовно їхніх противників — інша справа. Бо, схоже, план реалізації повернення влади в місті і зараз не відрізняється зайвою вишуканістю.

Проти Бондаренка вже кілька місяців прокуратура, СБУ (точніше, окремі її співробітники) намагаються зляпати хоч якусь справу і передати її до суду. Якщо не корупцію, то конфлікт інтересів.

Остання спроба — начебто спрямована НАЗК справа проти Бондаренка, в якій він звинувачується в… призначенні на посаду директора департаменту освіти міста Ігоря Волошина. Фабула — Бондаренко, не проконсультувавшись (з Радуцьким, Бородаєм?), призначив досвідченого освітянина Волошина на керівну посаду. А, виявляється, Волошин був однопартійцем Бондаренка! За інформацією, яку надало нам джерело, скаргу, за якою НАЗК відкрила провадження, написав Радуцький. Насправді це шедевр белетристики і юридичного невігластва. Але, якщо НАЗК не може навіть зрозуміти різницю між родинними зв’язками, які є підставою виникнення конфлікту інтересів, і «позаслужбовими» стосунками», то логічно було б очікувати від кумедних «антикорупціонерів» спрямування до судів матеріалів на Порошенка, міністрів, прем’єра, всіх губернаторів та керівників держструктур країни, де «звична та цілком законна справа» — призначати на посади осіб за їхніми діловими якостями і не звертати увагу на партійну належність — в реаліях країни зазвичай переростає в суцільну владну однопартійність… У випадку з Бондаренком — абсурд, який, якщо не виявиться фейком, має потрапити в підручники для студентів-правників та студентів, що вивчають патології свідомості.

Отже, вивернувши майно, родинні та ділові зв’язки чинного міського голови, його супротивники поки змушені вдаватися до доволі абсурдних кроків. Але, сподіваємося, не таких, до яких вони вдалися у вересні минулого року. Мова про замовне вбивство депутата міськради Михайла Бінусова, який разом із міським головою пробував протистояти напору братви на місто і занадто активно кинувся розгрібати завали та схеми в міській комунальній сфері. Вбивство Бінусова не розкрито. Ще у вересні прозвучали відкриті звинувачення в замовності цього вбивства в бік представників того самого ОЗУ. Але… справа реально заблокована і не розслідується. Адже Бінусову не пощастило в цій історії виступити не на боці провладних сил. Загиблий мав відношення до партії УКРОП, перебував у конфронтації з представниками ОЗУ «Торпеди», яке в Черкасах і донині ідентифікує себе як місцеве БПП.

Також залишаються без відповіді всі звернення до правоохоронних органів стосовно протиправної діяльності Радуцького та його оточення. Ані поліція, ані СБУ, і тим більше прокуратура або не здатні взагалі виконувати свою функцію, або занадто глибоко в Черкасах інтегровані з тим самим ОЗУ. Хоча останнє є секретом Полішинеля…

Стартові позиції Бондаренка

Соціологічні опитування одностайно свідчать про зростання рейтингів «Батьківщини» не тільки на теренах Черкащини, але і в країні в цілому. Наприкінці минулого року провідні соціологи країни оголосили свій вердикт чинному президенту країни — йому не обратися президентом на наступних виборах, і назвали навіть прізвище майбутнього президента України. З вірогідністю 90% науковці стверджують, що ним стане Юлія Тимошенко. В провладних колах поки не паніка, а намагання всіляко підготуватися і зачистити політичний простір до президентських виборів, які вже, фактично, стартують за кілька місяців.

Ситуація на Черкащині аналогічна. На виборах в ОТГ перемоги одну за одною отримує «Батьківщина». Відповідно, цю ситуацію можна сприймати і як кальку майбутніх виборів.

У самих Черкасах рейтингові показники «Батьківщини» також на підйомі. Мер із честю витримав усі політичні баталії і поки виглядає непереможним. Хоча повною мірою назвати його переможцем доволі важко. Але… Практично одноосібно, без жодного заступника, без робочого виконкому він разом із міськими службами подолав надзвичайну ситуацію, викликану аномальними снігопадами, що призвели до зупинки роботи міської водоочисної станції. Від гуманітарної катастрофи місто відділяли лише кілька годин.

Показовою є і ситуація з розчищенням вулиць Черкас від снігу. В ситуації з відвертим саботажем і блокуванням роботи, міські комунальники з максимальними зусиллями очищували місто, яке вже з перших годин снігопаду могло бути паралізованим. За наявності ресурсів, які свідомо заблокував Радуцький, містяни взагалі не відчули б жодних незручностей. Але нині змушені миритися з наледдю на певних дорогах і у дворах, боротися з якою наявна у комунальників техніка та людські ресурси не в змозі.

А в той самий час, коли Бондаренко в своєму кабінеті проводив засідання Штабу з надзвичайної ситуації, буквально в залі засідань, що межує з кабінетом міського голови, Радуцький, Згіблов та інші “більшовики” проводили пресконференцію з обіцянками влаштувати мерові імпічмент. Гарний вклад в боротьбу зі сніговим колапсом, чи не так?

Місто залишається без прийнятого бюджету і обраного складу виконкому. Радуцький та його соратники, за наявною інформацією, вимагають формування виконавчого органу міської влади повністю з підконтрольних їм людей. Тих самих, хто був у складі минулого виконкому і обслуговував інтереси черкаської «братви». Натомість Бондаренко запропонував склад виконкому з 5 осіб, представників громадськості, не пов’язаних із жодною політичною силою. Звісно, цей склад виконкому не був підтриманий міськрадою. Найбільш кумедним є намагання «свободівців» хоч якимось чином виправдати свою позицію і синхронні з представниками провладної політичної сили та ОЗУ голосування. Але перемовини тривають і надалі, хоча в їхній подальший сенс просто не віриться. Політична криза в Черкасах може розв’язатися лише перевиборами.

Стартові позиції опонентів

У команди «братви» головна проблема наступних виборів — невизначеність, із якою політичною силою йти на вибори. Адже підняти власний політичний прапор, як свого часу це зробила партія «Черкащани» вони не в змозі ані фінансово, ані організаційно. А подальше перебування під прапорами БПП також, скоріше за все, не буде сприйнято з боку київського керівництва, яке прагне до президентських виборів максимально відбілити зіпсований імідж президентської іменної партії.

Згідно з інсайдерською інформацією, вже прийнято рішення про відсторонення Радуцького від сфери публічного впливу. Незабаром секретар Черкаської міської ради буде переобраний на одного з більш-менш «чистих» представників БПП. За інформацією, ним має стати Костянтин Чернецький, син відомого в місті бізнесмена та бізнес-партнера депутата міськради від БПП Миколи Мирзи. На заваді перемовному процесу поки стоїть знов-таки повністю підконтрольна братві постать як самого претендента, так і його родини та її бізнес-партнерів. Ймовірно, що цей сценарій може бути змінено.

Але ж яка доля самого Радуцького і десятка його соратників в раді? Як уже повідомлялося раніше, ще півроку тому він не полишав відчайдушні спроби вирішити питання з переходом усією командою під прапори «Батьківщини». Звісно, перемовини в Києві велися за спиною Анатолія Бондаренка, який є головою обласної партійної організації «Батьківщини». Рушійною силою цих перемовин став згаданий вище в тексті народний депутат Владислав Голуб. Саме він через свого тестя Сергія Соболєва намагався втягти в «Батьківщину» десятки черкаських політичних корупціонерів, які є за сумісництвом його місцевими друзями, соратниками і бізнес-партнерами.

Голуб настільки далекий від розуміння реального стану речей у місті, що навіть, схоже, не розумів, що означає кримінальне минуле більшості цих суб’єктів. Кажуть, занадто молодим є цей мажорний депутат Верховної Ради, якого зазвичай колеги-нардепи називають поміж собою «Зятєм».

Аналітики «Батьківщини» вчасно відреагували на цей «інтеграційний» позив та відговорили керівників партії від рішень, які мали б фатальні наслідки для політичного рейтингу в області.

Отже, куди все ж подітися Радуцькому? Адже переважна кількість партій без захвату сприймає появу у себе заплямованих політичними, корупційними скандалами осіб із кримінальним шлейфом у додачу. Певний проміжок часу тому появлялася інформація про перемовини, які велися з Свободою. До лав партії вже пішли навіть окремі родичі секретаря Черкаської міської ради. Так би мовити, в розвідку. Але важко уявляється медійний образ Радуцького на тлі портрета Степана Бандери з маленьким томиком «Декалога українського націоналіста» в правій руці, притиснутій до серця!

«Вільні демократи» Бродського в Черкасах суто ситуативно зблизилися з тими, хто вів із ними нещадну війну багато років. А зблизившись, почали активно користуватися плодами, що надала їм участь у «більшості Радуцького». Але доволі дивними є просторікування з боку Згіблова та інших представників партії про успішність періоду їхнього керування містом. Бо більшість черкащан має більш тривалу пам’ять, ніж самі політики. Але заважати видавати бажане за дійсне їм ніхто не стане.

Суто гіпотетично можливе спільне висунення ПВД і людей Радуцького на виборах, що, можливо, незабаром будуть призначені в місті. Але тут варто згадати про мерські амбіції самого Згіблова і про те, що практично неможливо поділити це крісло з Радуцьким. Ймовірне висунення їх обох на посаду міського голови та створення такої самої ситуації, як була на виборах у 15-му році. Один із них може вийти у другий тур. Але, на їхній превеликий жаль, електоральне поле, на якому «пасуться» обидва політики, не таке вже й широке.

З великою впевненістю можна говорити, що БПП спробує зробити ставку на зовсім нових людей. Наприклад, на відомого черкаського спортсмена-олімпійця Андрія Більду, який відслужив в ЗСУ, є учасником АТО. Але в такому разі політичні перспективи Більди ці політичні прапори можуть і поховати.

Тому, сумний для Радуцького висновок: у майбутній міській раді його не чекають не лише з іміджевих, але й суто технічних причин.

Як усе буде відбуватися

Верховна Рада отримала звернення Бондаренка про розпуск міської ради ще 9 січня. Протягом 90 днів комітет Верховної Ради з місцевого самоврядування розгляне звернення, прийме обґрунтоване рішення і винесе питання на голосування на поточній сесії. Ймовірно, це станеться в квітні. Вибори можуть бути призначені на середину-кінець літа.

Що надає впевненості в подібних твердженнях? Справа в тому, що цей комітет ВР — батьківщинівський, ним керує соратник Юлії Тимошенко Сергій Власенко. Є інформація, що фракції, навіть БПП з «Батьківщиною», узгодили між собою питання проведення дострокових виборів в кількох областях країни. Серед яких — Черкаська та Київська. Не хочеться вдаватися в подробиці, бо це вже зовсім інша історія.

Одночасно з виборами в Черкасах мають стартувати і президентські, які, вочевидь, додадуть шансів місцевій «Батьківщині» значно посилити свої позиції у міськраді і знову отримати мера Бондаренка. Власне, останнє не викликає сумнівів у жодного політтехнолога та аналітика, які знайомі із ситуацією на Черкащині. Навіть ті, хто активно працює на замовлення опонентів міського голови, в приватних розмовах визнають, що просто намагаються заробляти кошти в зовсім безперспективній для їхніх замовників виборчій кампанії.

Крім того, є очевидним, що склад майбутньої міської ради значно оновиться. Безумовно, туди зайдуть нові політичні сили. А серед їх представників буде чимало воїнів АТО. Мова перш за все про Національний Корпус, який, найімовірніше, замінить заплямовану політичною корупцією «Свободу».

Ймовірно, що до складу ради повернуться і представники «ОпоБлоку» чи якоїсь дружньої до нього політичної сили з лівацьким нахилом. Адже електорат біло-блакитних і червоних хоч і значно порідшав за роки війни, але не зник повністю. Частина тих, хто зненавиділа чинний політичний режим у країні, проголосує в якості такого собі протесту, навіть не цікавлячись ні біографіями, ні програмами місцевих кандидатів.

Безумовно, в раді залишиться і місцева партія «Черкащани». Можливо, її доповнить Аграрна партія, хоча остання не дуже помітна міському електорату.

Що підсилює шанси Бондаренка на повторну перемогу?

Перш за все це поле опонентів, на тлі яких Бондаренко виглядає аж занадто яскраво. До того ж потужність підтримки чинного мера та політичної сили, яку він представляє, настільки висока, що вона повністю нівелює вплив критики, навіть слушної, з боку його супротивників. Навіть ті, хто незадоволений діяльністю мера, змушені визнавати позитивний рух міста порівняно 2006-2015 з роками мороку та застою. І чим більше міського голову будуть цькувати, давити, переслідувати — тим більше зростатиме його підтримка у населення. А головне — розвиток ситуації в місті абсолютно синхронізований із подіями, які відбуваються в країні в цілому: катастрофічне падіння рейтингів президента та його партії, розчарування в реформах уряду, незадоволеність соціальною політикою та цінами, падіння рівня та якості життя. Черкаси не є винятком із правил, а, швидше, лише зайвим підтвердженням. Доволі успішний мер-батьківщинівець, якого переслідує чинна влада, який веде боротьбу з представниками криміналу у місцевій владі, стає на захист інтересів громади та намагається відстояти ліс від знищення забудовою маєтками «еліти»… Іншими словами, перемогу Бондаренку гарантує не лише його особистий образ, але й загальний суспільний тренд та, головне, непрезентабельні образи його ворогів. Відомий політичний аферист Бродський, представники злочинного угрупування у місцевій владі — які ще потрібні кольори, щоб відтінити на їхньому тлі Бондаренка?

Хтось скаже, що знову у нас вибір без вибору? Але з легкістю можна довести зворотне: Бондаренко йде назустріч громаді, а не маніпулює нею, як це робив Одарич і намагається робити Радуцький. Він відвертий і твердий у виконанні своїх обіцянок, навіть якщо вони прогнозовано політично згубні для нього самого. Загалом, я за такого міського голову. Хоча, насправді, непогана кар’єра для нардепа.

Валерій ВОРОТНИК

Напевне, говорячи про Черкаси, важко оминути тему соціальної апатії, яка тотально охоплює більшість населення міста, що пасивно ставиться до будь-яких політичних та соціальних пропозицій, натомість жваво реагує на будь-яку пропозицію політичної корупції. Чи то 500 гривень за голосування, чи то терпимість до будь-яких її проявів з боку влади. Бо від реакції населення мало що залежить — так, принаймні, вважає пересічний мешканець міста. Бо зміни неможливі, всяка влада злочинна і краде, депутати та керманичі всі рівнів — покидьки. Весь букет симптомів хвороби суспільства.

До цього всього додайте провалену реформу правоохоронних органів, незрозумілі реформи ЖКГ та медичної галузі, і головне — соціальні злидні, які в реаліях провінційного українського міста виявляються набагато більшими і гіршими, ніж увесь позитив статистичного офіціозу. Маємо те, що маємо. Так, принаймні, простіше вважати…
Загалом, дуже багато можна писати про причини цих явищ. Навіть робити пара-наукові дослідження на тему. Насправді ж головна причина всього вище згаданого зводиться до однієї одночасно простої і глобальної речі — наявності терпимості до корупції у суспільства і відсутності політичної волі подолати її — у влади. Черкаси не виняток, а скоріш гіпертрофована ілюстрація до цих правил.
Київ з її НАБУ, НАЗК, антикорупційними прокуратурами та судами доволі далеко від Черкас разом з їх гучними заявами про перемоги в подоланні корупції. В Черкасах суцільна «зрада» як у розумінні пересічних громадян, так і за визначенням. Хто в області очолює боротьбу з корупцією? Ну, звісно, прокуратура. Яка хоч і трохи кастрована за повноваженнями, але так само, як і раніше, впливова. Принаймні, прокурори і надалі дають вказівки правоохоронним органам, що і як розслідувати. Чи не розслідувати?
Ви можете пригадати хоч один випадок, коли за ініціативою обласної прокуратури було покарано хоч одного корупціонера? Я навіть не говорю за посадовий рівень? Крім дрібних злодюжок, крадіїв та шахрайчиків доволі мізерного ґатунку? Ні? Але давайте пофантазуємо, що було б у підсумках прокурорської роботи за 2017 рік, якби прокуратура області на чолі з прокурором паном Овчаренком таки виконувала свої службові обов’язки?
Список зовсім не претендує на вичерпний і його можна було б продовжувати до нескінченності. Але нагадаємо лише кілька гучних приводів, які могли б стати причиною розкриття доволі гучних антикорупційних справ.
«Справи Майдану» та злочинів часів влади Януковича. Гучні заяви прокурорів так і залишилися заявами. Злочинці не покарані, звинувачення зняті навіть із колишнього очільника області Сергія Тулуба. А стосовно побиття учасників протестів, то взагалі посміхнуло — покарання неможливе у зв’язку із неможливістю встановлення особистостей тих, хто бив. А відповідальність у нас, виявляється, персоніфікована. Не висунути ж звинувачення всьому особистому складу підрозділу «Беркут», що колобродив у лютому на центральній площі міста і на дамбі? Насправді шедевральне пустословство працівників прокуратури, за яким приховується банальне небажання будь-що реально розслідувати. Бо виходить, як у тому анекдоті: «Під час розслідування слід не дуже захоплюватися його процесом, бо можна і на самого себе вийти…»
Але майдан — то справи занадто далекі. Навіть із огляду на суспільні тренди і розчарування плодами революції. 2015 рік. Місцеві вибори. Фальшування в обласній виборчій комісії. Зафіксовані факти, проведене поліцейське розслідування і… А далі, як в анекдоті, що наведений наприкінці попереднього абзацу.
Ремонт черкаського мосту. Взагалі-то прокурорські працівники (далі — просто «прокурорські») зазвичай телевізійні новини не дивляться, газети не читають і інтернетом не вміють користуватися. Бо як їм вдалося не помітити десятки заяв про ймовірні корупційні злочини під час підготовки і проведення тендеру, нічим іншим пояснити просто неможливо. Збанкрутіла компанія з корінням в окупованому Донецьку, що перемогла в тендері, виявилася неспроможною дотримуватися графіку робіт із причин саме своєї фейковості. Звісно, прокурорським вказівка не надходила копати. Попри те, що на наради в ОДА, де мова йшла про багатостраждальний міст, у складі делегації силовиків прокурори були присутніми і тому, беззаперечно, в курсі подій. Але… Чи є їм справа до страждань десятків тисяч мешканців області і сотень мільйонів засвоєних коштів бюджету?
Забудова Соснівки. Здається, в Черкасах навіть бомжі завзято обговорюють тему. Але не в обласній прокуратурі. Там зовсім не помічають дивних оборудок із обласним комунальним майном, порушень природоохоронного законодавства й активних протестів громадськості.
Ну звісно ж, мабуть, не всі прокурорські ще отримали ділянки чи квартири в лісі?
Півроку тому громадськість та ЗМІ (звісно, в особі «Антени») виявили невідповідність майнового стану електронній декларації про майно і доходи високопосадовця обласного рівня. Ярослав Березань, заступник голови Черкаської ОДА, дещо заплутався на походженні і кількості нерухомого майна своєї родини. Крім того, спливли ще чимало цікавинок, на кшталт виконання держслужбовцем роботи, несумісної зі статусом державного службовця. І що? І знов нічого. Жодної реакції. Навіть імітації.
Заяви міського голови Черкас Бондаренка, інших посадовців та депутатів міськради стосовно зловживань у департаменті ЖКК також залишилися без реакції. Прокуратура не спромоглася навіть просто провести аудит матеріалів. Які, до речі, після вбивства в.о. директора департаменту ЖКК Михайла Бінусова вилучені правоохоронцями. За інформацією джерел «Антени», в наявності десятки договорів та актів виконаних робіт, які насправді є фікцією. І знову — тиша…
Врешті, передноворічна гучна справа про документально підтверджений корупційний злочин, що вчинив секретар Черкаської міської ради Олександр Радуцький. Мова про перепідписання в березні 15-го року договорів-суперфіцій на безкоштовну передачу третій особі понад 10 га землі в центральній частині міста. По-перше, секретар міськради перевищив свої службові повноваження, підписуючи ці документи, по-друге, скоїв суто корупційну дію на користь третьої особи. Збитки, що нанесені територіальній громаді, важко підрахувати. Але це земля під забудову, де могли би бути розміщені кілька сотень котеджів для захисників вітчизни — атовців. Попри те, що заяви про цей злочин лунали не тільки в медіасередовищі, про них з трибуни обласної ради заявив депутат Михайло Мушієк — жодної реакції, призначеної перевірки чи порушеного провадження. Навіть попри те, що левову частку роботи по доведенню цього зухвалого злочину виконав юрдепартамент міськради та журналісти з депутатами.
Ще можна нагадати про злочини проти журналістів — погрози на адресу антенівців лунали минулого року принаймні двічі. Обидва рази відкривали і… закривали провадження. Прокуратура не бажає або просто не вміє проводити подібні розслідування.
Але чим все ж прокуратура може пишатися?
Справа Сергієнка — вбитого у 2014 році журналіста та громадського діяча з у Корсунь-Шевченківського. В цьому випадку прокурори стійко підтримували звинувачення і намагалися запобігти звільненню виконавців злочину. Але чи було б так, якби разом із ними на всі судові засідання прибували сотні громадських активістів?
Повернення незаконно наданих чи наданих з порушенням земельних ділянок. Все було б «ок», якби прокурори хоча б розпочали слідчі процедури стосовно так званих «царських сіл» на околицях міста на березі Дніпра. Жодних навіть натяків на інтерес до капітальної забудови не лише на березі Дніпра, але й банально на палях або насипному ґрунті? Депутати міськради, журналісти та громадські діячи бігали, кричали, прокурорські і тут змовчали…
А от будмайданчик компанії «Шора» на Митниці, де майже завершеною стоїть багатоповерхова забудова, став политичною розмінною монетою. Розпіарена справа, зупинене будівництво, оскаржені дозволи. Вміють, скажете, прокурори, коли хочуть? Безумовно!
І ще одна цікава справа, в якій прокурори начебто виступають на боці територіальної громади міста, намагаючись підтримати  повернення місту кінотеатра «Салют». Триває все це вже багато років, що вселяє відчуття не то непоборності корупційних схем у місті, або наявності імітації самого процесу боротьби. Бо крім підтримки справ у суді, жодного іншого процесуального кроку.
Але тепер спробуємо проаналізувати, що споріднює всі ці справи? І ті, по яких прокуратура проявила спритність, і ті, де увімкнула режим «сніжинка»?!! Все просто — політична воля, вказівки з владних коридорів, зокрема, з Києва чи ОДА. Інакше ніяк? Плоди Революції гідності.
До усіх справ, по яких прокурорські увімкнули режим «сніжинка», іншими словами — «відморозилися», мають відношення депутати або можновладці, що пов’язані з пропрезидентською політичною силою — БПП. Причетність до партії в Черкасах спрацьовує не гірше за депутатську недоторканість!

І, замість післямови, поділюся інсайдерською інформацією. Джерело, наближене до прокурорських, розповіло про цікаве «замовлення», яке отримав дехто в обласній прокуратурі. Кажуть, навіть обіцяно Сергію Овчаренку генеральскі погони, якщо він зможе «щось накопати» на міського голову Черкас Бондаренка.
Вражає, але не дивує. Візантійщина в українській політиці і в принципах роботи правоохоронної системи була завжди. Її не викорінили ані революції, ані тиск західних партнерів. Загострюється це явище напередодні виборів та політичних криз у країні. Адже представники президенської політичної сили не тільки в Черкасах, але й в області програють котрі вибори ОТГ поспіль. Занепокоєність зростанням рейтингу батьківщинівців змушує їх вдаватися до знайомого інструментарію — політичних репресій. Бондаренко як очільник обласної партійної організації «Батьківщини» — дуже зручний об’єкт. Особливо, коли політичною мотивацією легко прикривається мотивація суто корупційна. Наприклад, «бепепіст» Радуцький вчинив корупційний злочин і йому за те нічого не було. Ярослав Березань, заступник очільника ОДА Ткаченка, крім своїх, суто сімейних, бізнес-справ надає юридичний супровід бізнес-оточенню голови ОДА. І навіть у справі Сергієнка прокурори залишаються сліпими по відношенню до ймовірного замовника вбивства — нардепа Геннадія Бобова — лише тому, що його голос у Верховній Раді рятує президентську більшість?
Своїм — усе, чужим — закон?
Але попри все прогнози на майбутнє доволі легко робити. Майбутнім президентом України за одностайними прогнозами майже всіх провідних соціологів України стане Юлія Тимошенко. Звісно, після її приходу хотілося б побачити справжні кроки в подоланні корупції в країні. Але, на жаль, і після чергової зміни влади візантійщина має шанс вижити. Бо вона — зручний та випробуваний ефективний інструмент утримання влади і збагачення для діячів будь-якого політичного режиму.

Ви не замислювалися, скільки часу минає з того моменту, як новообраний Президент, парламентарі в уяві пасіонарної частини населення знову стають «злочинним режимом»?

Валерій Воротник

Схоже, Олександру Романовичу Радуцькому навряд чи вдасться повернутися з крісла секретаря Черкаської міської ради до облюбованої ним посади директора комунального підприємства «Дирекція парків». За інформацією джерел «Антени», відкрилася оборудка, проведена двічі несудимим секретарем Черкаської міськради ще у березні 2015 року, в результаті якої Радуцький може отримати третю судимість.

Наразі, поки невідомо, чи звернулося чинне керівництво Черкаської міської ради до правоохоронних органів, але копії документів, які отримала редакція зі своїх джерел, наштовхують на думку, що Радуцький не тільки привласнив собі владні повноваження, але й, діючи в інтересах третіх осіб, скоїв корупційний злочин, у результаті якого черкаська громада отримала багатомільйонні збитки.

Майже десять гектарів міської землі на колишньому військовому полігоні в районі вулиці Оборонної були без конкурсу та публічних торгів передані приватному забудовнику.

І ще цікава деталь: забудовник – нині вже покійний сумновідомий черкаський бізнесмен-будівельник Ігор Калашник, якому минулого року за клопотанням того самого Олександра Радуцького було посмертно присвоєне звання «Почесного громадянина» міста Черкаси і якого поховано на Алеї Героїв на міському цвинтарі – поруч із загиблими атовцями. Доля в Черговий раз познущалася над корупціонерами, які прижиттєво намагалися довести, що в дерев’яних макінтошах таки є кишені…

Нагадаємо, що Калашник протягом двох десятків років керував будівельними організаціями, які колись належали Українській спілці ветеранів Афганістану, але в результаті сумнівних оборудок таки стали приватними компаніями і належали родині покійного бізнесмена. Слід додати, що Калашник неодноразово обирався депутатом Черкаської міської ради і тривалий час керував постійною депутатською комісією з бюджету та розвитку міста. При тому, звісно, не вступаючи в жоден конфлікт інтересів – адже депутатська діяльність, виділення землі під забудову ніяким чином не перетиналися з професійною діяльністю бізнесмена. Чи, може, ми помиляємося?

І зовсім випадковою, звісно, була історія з отриманням підряду на будівництво сумнозвісного довгобуду, що тривав чи не кілька десятиліть, – спортзалу 18-ї школи, який у результаті обійшовся міському бюджету не в один мільйон доларів – кошти, за які можна було побудувати цілий стадіон, а не звичайний шкільний спортзал.

А також зовсім випадковим збігом обставин є отримання у власність цілого корпусу в першій міській лікарні, який у результаті корупційних оборудок перекочував з комунального майна в приватну власність бізнесмена-політика.

Олександр Радуцький познайомився з Калашником понад 10 років тому, коли молодий підприємець та екс-браток Шура Радуцький прийшов до Соціалістичної партії України, щоб отримати мандат депутата міської ради. Калашник став справжнім духовним учителем тоді ще політика-початківця Радуцького, обрії інтересів якого не сягали на той момент далі встановлення біг-бордів та МАФів на вулицях міста. Схоже, Калашник навчив Радуцького багатьом речам, серед яких головна – як можна тривалий час паразитувати на міському майні та бюджеті.

У 2009 році доля відвернулася від Калашника – він не зміг стати депутатом Черкаської міської ради. Натомість Радуцький таки отримав мандат. Будучи соратником Одарича, до певного моменту він всіляко використовував переваги, які давав йому статус. А вже в 2013 році Сергій Одарич втратив політичний тренд і отримав імпічмент. Серед організаторів перевороту в Черкаській міськраді – Радуцький. А вже в 2014 році, після позачергових виборів до Черкаської міськради, він обирається секретарем міськради – вперше , але, як виявилося, не востаннє.

У той самий час будівельна компанія Калашника, втративши фінансову підтримку, яку давала їй посада керівника, що сидів фактично на потоках міського бюджету, почала стрімко занепадати. Не будувалися нові об’єкти, в замороженому стані перебували розпочаті будівництва, у тому числі той самий спортивний зал школи №18. З усіх боків тиснули на бізнесмена численні кримінальні справи і фінансові претензії кредиторів. Компанія впевнено банкрутіла.

Але в цей самий час Калашник, після тривалого протистояння, зумів на певний час помиритися з міським головою Одаричем. Ми можемо лише припустити, навколо чого відбулося це примирення, але факт є фактом – 04.08.2011 року між Черкаською міською радою та БО «Інтербуд» УСВА» було укладено договір суперфіції (виділення землі під майбутню забудову) на велетенську ділянку в мікрорайоні «Перемога-2» в межах вулиць Корольова, Десантників та Конєва. На землі, яку БЕЗОПЛАТНО отримав бізнесмен, він планував звести котеджі та багатоповерхову забудову.

Насправді, компанія, яку очолював Калашник, вже на той момент не була здатна не те що на ведення будівельних робіт, вона перебувала в стані давно мертвого банкрута, а сама оборудка на меті мала не будівництво квартир для родин воїнів-інтернаціоналістів, а банальний перепродаж столичним «інвесторам». Серед них, можливо, структури, наближені до Бродського, Губського та інших представників «еліт». Але щось не склалося з домовленостями. Оборудка «зависла». Всупереч договору, роботи по забудові території так і не були розпочаті, і логічно було б очікувати, що договір буде розірвано, а міська земля, що є найдорожчим активом громади, буде повернута місту…

Але міський голова Одарич у бурезні 2015 року йде у відрядження. Мету його відсутності сьогодні вже і згадати важко. Але за кілька днів вмісто отримало шалену проблему. Його обов’язки виконує секретар Черкаської міської ради О.Радуцький, на що отримує відповідне доручення від Одарича С.О. Та секретар міськради не є за цих умов повноцінним міським головою з усіма правами останнього. Серед цих прав –точніше, їх відсутності, право на розпорядження майном громади міста, в тому числі землею. Але це не завадило Радуцькому присвоїти собі владні повноваження і підписати Додаток до договору, в якому термін дії останнього на старих умовах продовжив на наступні 4 роки. При тому, що договір, згідно його ж тексту, мав бути припинений з причин відсутності початку будівельних робіт.

Але, це не останнє і не головне порушення закону. Насправді Радуцький не міг і не мав права підписувати Додаткову угоду. А підписавши її, вчинив низку дій, що мають ознаки кримінальних злочинів – перевищення повноважень та корупційні дії на користь третіх осіб.

Слід зазначити: за пів року, наприкінці жовтня 2015 року – відбулися місцеві вибори, а Олександр Радуцький, як і тодішній міський голова Сергій Одарич, балотувався на посаду міського голови. А Ігор Калашник був фактичним керівником виборчого штабу Радуцького. Крім того вони обидва балотувалися у міську раду за списками БПП… Знов, схоже, виключно випадковий збіг обставин?

Радуцький вибори «з трєском» програв. У другий тур вийшли Бондаренко та Одарич. Радуцькому не залишилося нічого іншого, як намагатися допомагати у боротьбі з Одаричем одному зі своїх конкурентів. Тому що в разі перемоги Одарича оборудка з землею неодмінно була б викрита, і Одарич неодмінно скористався б нею задля політичного галасу.

Договір суперфіції і додатки до нього були ретельно сховані подалі від очей нового міського голови, а сам Олександр Романович вступив у тяжкий бій за чергове обіймання крісла секретаря Черкаської міськради.

У березні 2016 року, за півроку після виборів, і за рік по пролонгації договорів на міську землю, Ігор Калашник помирає. За ініціативою секретаря міської ради та фракції БПП у міські раді вперто просувається ідея присвоєння покійному звання почесного громадянина міста Черкаси. Кажуть, це був відповідний «бонус» пам’яті і родині покійного, в обмін на контроль над певною частиною його активів, серед яких – вищезгадані гектари землі на полігоні.

Насправді в будь-якій іншій країні секретар міськради вже давно втратив би не тільки сон і спокій, а й свою посаду і навіть волю. Замість сесій міськради він мав би давати покази слідчим і вже морально налаштовуватися на отримання чергової судимості вже за більш серйозними, ніж «хуліганка» та «злісна непокора», статтями… Однак це не стосується сьогоднішньої ситуації в Україні, де депутат від провладної політичної сили зазвичай уникає відповідальності. У нашому випадку – Радуцький намагається провернути в міськраді чергову оборудку вже з імпічментом нинішньому міському голові. Бо, схоже, нові договори суперфіції чекають на свою термінову пролонгацію.

Замість післямови

Черкаська міська рада звернулася із позовною заявою до суду про визнання Додаткової угоди до Договору суперфіції недійсною. Наразі триває судовий розгляд справи. А Олександром Романовичем Радуцьким зовсім не цікавляться ані місцеві правоохоронці, ані працівники Служби Безпеки України. Бо, кажуть, серед останніх чимало тих, хто кришував багато років оборудки Калашника, які стали корупційною спадщиною нинішнього секретаря Черкаської міськради.

Кожна людина заслуговує на повагу і людське ставлення. Жодну людину неможливо позбавити та обмежити в правах, крім випадків, якщо провина буде доведена судом і буде призначено справедливе покарання. Історія, яку ми сьогодні оприлюднемо, напевне, викличе бурю обурень в кримінальному світі і в середовищі правоохоронців. Але ми свідомо йдемо на це, враховуючі резонансність наслідків. І щиро сподіваємося на справедливість. Хоча віри в те, що вона існує в Україні з кожним днем у багатьох наших співвітчизників стає все менше.

Ім’я «Ашот» Черкаси почули близько року тому, коли в кримінально-політичних колах міста розповзлася інформація про те, що молодий та завзятий авторитетний кримінальник з таким прізвищем незабаром має «відкинутися» з «62» зони в Хуторах і планує осісти в Черкасах з метою перерозподілу сфер впливу.

Про самого фігуранта відомо було дуже мало інформації, але він здавався тим більш цікавим для журналістів, з огляду на те, що його відверто боялися представники відомого в місті ОЗУ, що мало поступитися своїм кримінальним впливом на місто після звільнення авторитета. І, можливо, тому частина активних членів угрупування почала наводити мости до наступного керманича, вважаючи, що місцеве ОЗУ, відоме під назвою «Торпеди» незабаром зникне або підкориться новому лідеру. Занепокоєння виникло і в середовищі реальних сьогоднішніх лідерів угрупування, до того моменту цілковито зайнятих в політичних та економічних баталіях за місто.

І ось цей день настав. 1 грудня 2016 року «Ашот» був затриманий СБУ за кілька годин після звільнення з колонії. Прес-реліз про це розповсюдила прес-служба СБУ. За версією спец-служби затримали бандитів, що спеціалізувалися на рекеті та вимаганні грошей. Про це повідомляє Служба безпеки України. Зокрема, до рук спецслужб потрапив організатор щонайменше десяти зловмисників на прізвисько «Ашот» – криміналітет, раніше засуджений за злочини насильницького характеру. СБУ також повідомило, що за цим фактом відкрито кримінальне провадження, тривають невідкладні оперативно-слідчі дії.

Але за лаштунками цього короткого повідомлення залишилася більш цікава інформація, яка циркулювала містом відразу після гучного затримання. Джерела «Антени» стверджували, що побоюючись зростання впливу молодого авторитета, черкаська братва, відома під узагальнюючою назвою ОЗУ «Торпеди», через своїх спільників – корумпованих працівників правоохоронних органів «організували» теплу зустріч своєму колезі, що щойно був звільнений з колонії. За інформацією нашого джерела, справа «Ашота» була просто сфальшована з метою усунення його від активних дій в Черкасах. Але ця інформація так і не отримала широкого розголосу.
Наразі нині ця кримінальна справа слухається в Придніпровському суді Черкас.

Що відомо про 33-річного «Ашота»? За походженням він українець. Родом з Луганської області. Його батьки переїхали на проживання в центральну Україну. Тому Микола Бабічев, а так насправді звати цю людину, вирішив оселитися на Черкащині.

Стосовно його кримінальної біографії відомо доволі багато. Але майже вся інформація базується на сумнівних джерелах, пов’язаних із кримінальним світом. Розповідають, що Бабічев, що половину свого життя провів за гратами, піднімав бунти в колоніях та вів справжні кримінальні війни з конкурентами. «Ашот» насправді є непересічним лідером, що користується на відміну від багатьох місцевих авторитетів, справжньою повагою в кримінальному світі України та Росії та контактує з лідерами кримінального потойбіччя країн колишньої СРСР.

Ще під час його перебування в колонії №62 під Черкасами, на волю доходили чутки, що кримінальник став справжнім лідером та «господарем» зони, взявши її під жорсткий контроль. Навіть ходили легенди, що «Ашот» пересувався зоною позашляховиком і навіть вів прийом відвідувачів із волі. Вплив його був на стільки великим, що злочинний світ міста став більше прислуховуватися до голосу молодого авторитета, що вимушено проживав в Хутарах більше ніж до загальновідомих лідерів черкаського ОЗУ.

Ми навряд чи можемо підтвердити та спростувати цю інформацію, але більш шокуючою виявилася минулорічна звістка, що Бабічев зміг повністю припинити наркотрафік, що поступав з волі в тюрму. А за чутками, саме наркотики є головним джерелом наповнення кримінального «общака». Звісно, якщо не враховувати гроші, які кралися з бюджету Черкас через інтегрованих у місцеву владу кримінальних ділків та їх спільників у правоохоронних органах Черкащини.

Насправді, в історії «Ашота» багато темних плям. Але ми не намагаємося занадто глибоко дослідити цю постать, яка для більшості пересічних громадян є незрозумілою і представляє своєрідне «потойбіччя».  Але ким насправді являється Микола Бабічев? Через свої джерела ми спромоглися налагодити контакт з в’язнем черкаського слідчого ізолятора. Наперед попереджаємо правоохоронців, що за будь-яких обставин ми не повідомимо їм свої джерела інформації, тим більш, що наявна інформація свідчить про глибоку корумпованість та пов’язаність з тою самою ОЗУ «Торпеди» цилої низки керманичів місцевих правоохоронних органів та та цілої купи політичних фігур місцевого рівня. Це право гарантує нам законодавство та норми міжнародного права та рішення Європейського Суду з прав людини. Тому просимо не витрачати час марно.

Від Миколи Бабічева ми отримали листа, в якому він детально розповів свою сьогоднішню історію. Припускаємо, що він міг трохи змістити акценти, але в цілому розповідь ув1язненого цілком збігається з інсайдерською інформацією за останні роки, що надходила з правоохоронних органів та кримінального світу.

Отже, нижче, подаємо текст без редакторських правок, мовою оригіналу, змінивши лише імена певних фігурантів. Але для Управління власної безпеки СБУ, ймовірно, це не є проблемою?

Ми вважаємо Миколу Бабічева цінним свідком, що може пролити світло на кримінальний спрут Черкас.

«В 2016 году в январе месяце меня привезли в 62 колонию г.Черкассы. Когда я туда приехал, то в колонии была очень большая продажа наркотиков, которые передавали со свободы в колонию для продажи, а после продажи деньги передавались на свободу. Я вместе с другими осужденными не дали дальнейшей продаже наркотиков. После этого ко мне в колонию приехал сотрудник СБУ г. Черкассы Ц. (Прізвище змінено редакцією «А»), и за то, что мы мешаем торговле наркотиками, он мне угрожал, что когда я выйду, то меня опять посадят или застрелят.

30.11.2016 года я освободился из 62-й колонии, и через пару часов меня задержали сотрудники СБУ г.Черкассы, а задержанием руководил тот же Ц. Преступление, за которое меня задержали, я не совершал, но меня все равно в этом обвиняет потерпевший по этому делу Романенко Николай, который отбывал наказание в 62-й колонии за распространение наркотиков в городе Черкассы, и Романенко Ольга, которая в данный момент сидит в СИЗО г.Черкассы за аферу и подделку документов, ее уже за это осудили на срок, и за аферизм она уже неоднократно судимая.

Преступление, в котором меня обвиняют, является заказным наркоторговцами г.Черкассы и сотрудниками СБУ. Какой-либо справедливости добиться в прокуратуре и суде нереально, так как на суд и прокуратуру создается давление со стороны СБУ и торговцами наркотиками. В декабре 2016 года по решению апелляционного суда Черкасской области меня освободили под залог. Когда я находился под залогом, то на меня было совершено несколько раз покушение и это происходило в присутствии моей супруги Бабичевой Татьяны Сергеевны. Обязанности залога я ни разу не нарушал, но без каких-либо оснований в мае 2017 года меня взяли под стражу и с мая месяца меня держат незаконно в СИЗО в г.Черкассы в одиночной камере в ужасных условиях. Когда меня взяли незаконно под стражу, то торговцы наркотиками в телефонном режиме начали угрожать моей супруге и вымогать у нее деньги, а в это время она лежала беременная в больнице.

Также, когда моя супруга приезжала ко мне на свидание, то сотрудник СИЗО З.(Прізвище змінено редакцією «А»),  угрожал ей, что если я не дам признательные показания, то на меня будут давить через нее. Мне этот З. тоже сказал, что меня будут держать в одиночной камере и в ужасных условиях до тех пор, пока я не признаюсь в преступлении, которого не совершал. У меня очень серьезная смертельная болезнь и в СИЗО мне всячески препятствуют в медицине.

Преступление, в котором меня незаконно обвиняют, якобы было совершено в 62-й колонии, но сотрудники колонии и другие осужденные подтвердили своими показаниями, что я никаких преступлений в колонии не совершал. В суде не берут во внимание то, что я не могу быть подсудимым, так как на досудебном следствии мне не вручили подозрение. В Черкасское СИЗО с проверкой заходили прокуроры, и я им говорил о своих претензиях, прокуроры обещали разобраться. Но после их ухода все тот же З. мне сказал, что ему безразличны мои высказанные претензии прокуратуре, так как прокуратура кормится с их рук. Честно, я не сомневаюсь, что действительно прокуратура кормится с рук сотрудников СИЗО, потому что они полностью закрывают глаза за беспредел, который происходит надо мной. В суде я неоднократно говорил, что преступления я не совершал и готов пройти через детектор лжи, но суд в этом мне отказал. Когда в мае 2017 года меня незаконно взяли под стражу, моя супруга боится одна без меня находиться после угроз наркоторговцев и по этой причине с ней круглосуточно находятся мои друзья. В суде добиться справедливости вообще нереально, так как у барыг наркотиками и у сотрудников СБУ на суд имеются рычаги давления. Такого беспредела, как в суде я вообще никогда не видел. Самым наглым образом на меня сформировали дело, суд не обращает внимания на то, что у меня есть много свидетелей и много доказательств того, что я не совершал этого преступления.

В первых числах декабря 2016 года Черкасским Приднепровским судом было вынесено решение взять меня под стражу на том основании, что следователь и прокурор заявили в суде, что я могу скрываться от следствия, потому что я с Луганской области и не женат. В 20-х числах декабря меня выпустили под залог и я прописался в Киеве, женился и венчался, забрал в Киев из Луганской области моих родителей, родители пенсионеры и отец инвалид, но даже сейчас в суде прокурор продолжает говорить, чтобы меня держали под стражей, так как я могу скрываться от суда. В суде я говорил неоднократно, что я никуда не собираюсь скрываться и подтверждение этому, что я женился, прописался в Киеве, забрал родителей из Луганской области. И в 15-х числах октября 2017 года моя супруга рожает моего сына, характеристика с места жительства положительная, но и это суд во внимание не берет.

Меня по беспределу держат в СИЗО и незаконно судят, а эти торговцы наркотиками продолжают в городе Черкассы продавать наркоту.

Интересный тот момент, что заместитель начальника СИЗО З. говорит, что меня надо держать в одиночной камере, так как есть информация, что за меня заплатили наркоторговцы деньги, чтобы меня убить. Лично у меня информация, что заплатили именно З., а держат меня в одиночке, чтоб мою смерть списать на несчастный случай или на самоубийство. Хочу вам сказать, что если со мной что-то случиться, то это не случайность и не самоубийство, а с подачи наркоторговцев. Все, что я сказал, я готов пройти на детекторе лжи.

Многое написать не могу, потому что боюсь за жизнь моих родственников, но, думаю, вы понимаете, что речь не только о наркотиках. Одно точно вам скажу, что весь наркотик Черкасской области под защитой СБУ г.Черкассы. Такое давление и желание убрать меня причина не только наркотики, а и страшнее, чем убийство депутата Михаила Бинусова. Думаю, вы теперь поймете всю серьезность ситуации, в которой я нахожусь. Просто я случайно стал осведомлен очень страшной информацией».