Інформаційні атаки на Україну лише зміцнюють нашу віру в перемогу

Четвертий день поспіль Україну атакують терористи. Поки що — віртуальні з віртуальними замінуваннями. Аноніми повідомляють про «замінування» дитячих навчальних закладів та ТРЦ. Заклади припиняють роботу, що створює незручності для українців. Найбільш цинічним є «мінування» шкіл. Дітей евакуюють, заняття припиняють. Усі мають клопіт. Так яка ж мета цих атак і хто їх здійснює?

Було б логічним припустити, що у випадку зі школами найбільш зацікавленими є самі учні середньої та старшої школи, що таким чином організовують собі зайві вихідні. Але ми змушені відкинути це припущення. За даними наших джерел, анонімні повідомлення надходять із території ЛДНР, а самі тексти написано з чималою кількістю помилок. Офіційно поки не повідомляється про джерела поширення інформації. Але принаймні напрямок, звідки вони лунають, є визначеним. Це акт терору. Хоч і безкровного, але терору.

Але яка мета подібних системних атак? Можна припустити, що таким чином наш північний сусід прагне дестабілізувати ситуацію в країні. Викликати панічні настрої та спровокувати вихід обурених людей на вулиці. Додамо постійний пресинг інформацією по концентрацію російських військ на кордонах країни, і маємо «картину маслом»: бездіяльний та безсилий уряд на тлі військової загрози, зростання цін на енергоносії та продукти, а на додаток ще й дітей треба зі школи забрати. За логікою авторів, це є достатніми причинами, щоб українці вийшли на майдан? Принаймні, в логіку Кремля це лягає повністю.

А давайте додамо, що в одному з великих міст протестувальники зламають кордони поліції — тієї самої, що працює за 10000 грн на місяць і кому поки лише обіцяють зробити гідною плату праці, і займає адміністративні приміщення, оголошує про створення тимчасового уряду. Один із перших його декретів — звернення по допомогу до Путіна. А на кордонах уже чекають війська.

На перший погляд, досить песимістично. Але б я не ховав цей сценарій у шухляду. Хоча існує чимало доказів того, що в сценарії розрахунок виключно на спробу запустити в країні паніку. Принаймні, коли мова йде про війська на кордоні. Днями російські телеканали показали довгі ешелони з військовою технікою, що нібито прямує на захід. Але є деталь — на залізничних платформах стоять вантажівки, що їдуть кузовами вперед, а тенти розвіваються від зустрічних поривів вітру. Немов просто якійсь ешелон вирішили покатати перед камерами, додаючи ефект «присутності».

Якщо паніки не відбувається, якщо реакція державних інституцій буде адекватною до рівня загроз, ефект від інформаційного терору мінімальний. Головне — не піддаватися панічним настроям. Путін не має армії, яка могла б пройти переможним маршем; принаймні, гіпотетичний наступ може зупинитися на рівні обласного чи районного центру, які будуть чинити шалений спротив. 

За опитуваннями, які проводилися в країні в останні місяці, в тому числі досліджувалася готовність українців чинити збройний спротив агресорам. Більша частина українців не змириться з окупацією, а понад третина готові взяти зброю у руки. 

Що це означає? Якщо в обороні стоятиме понад 19 мільйонів українських героїв, то окупаційна армія мала б сягати 30 млн осіб і більше. Таку армію Росія не здатна ні одягти, ні озброїти, ні нагодувати. А головне — незламний дух нашої країни. Хоч ми та чубимося один з одним протягом віків, але в критичні злами епох завжди об’єднувалися і давали відсіч ворогам, що врешті ставали добривами для наших чорноземів. До речі, може й тому ми маємо найкращі родючі землі у світі, що протягом тисячоліть здобрювали нашими ворогами? Ми маємо вмотивовану та навчену армію, що має у своєму розпорядженні найкращі світові зразки озброєння. Ми матимемо мільйони добровольців, що здатні зупинити будь-якого агресора. І, врешті, ми маємо військових союзників, що обіцяють підставити плече в разі агресії росіян. Це немало. 

Але є ще питання – хтось може пояснити, кому в Росії, крім недоумкуватого кремлівського карлика потрібна ця війна? Врешті, аналітики не виключають, що слідом за військовою ескалацією в Росії буде здійснено військовий переворот, а за ним — просто банальний переділ власності. Як то відбулося в Казахстані. Росія позбавиться від Путіна та спробує перезавантажити відносини із сусідами, оживити економіку, зруйновану в результаті семирічної санкційної війни. 

Те, що відбувається, — це початок кінця епохи Путіна. Не є важливим ім’я та політичні погляди його наступника. Врешті, це не так суттєво. Головне — зберігати спокій і згадати старий китайський вислів: «Якщо довго сидіти на березі ріки, то вода неодмінно пронесе повз тебе труп твого ворога». Китай саме так і зробив у протистоянні з СРСР, став однією з наймогутніших країн світу і вже з нетерпінням очікує дестабілізації в самій Росії, адже китайці живуть із мрією повернути собі північні території, віджаті свого часу Російською імперією. А це від Тихого океану до Уралу.

Та й, врешті, українці впевнені в тому, що ситуація на китайсько-українському кордоні завжди буде спокійною!

Валерій Воротник, жуналіст ТК Антена

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.