Щодня українські бійці на фронті демонструють чудеса героїзму та мужності, які гідні стати сюжетами голлівудських оскароносних блокбастерів. Вони не замислюються над тим, якими захопленими очима дивиться на них світ, адже думають про важливіші речі: свободу своєї країни та мирне небо над головами своїх рідних.
І так без пафосу, на перший погляд легко доводять щодня, що українці – нація воїнів, рівних яким ще треба пошукати. Недарма про наших русичів-козаків-гайдамаків складали билини та легенди, адже їхні нащадки день-у-день демонструють, що кожен український боєць – богатир і трохи характерник.
Історія капітана Владислава Бондаренка, що мужньо кілька днів стримував прорив ворога на Донецькому фронті, – ще один пазлик у загальній картині неймовірної української незламності та мужності.
До речі, Владислав – племінник міського голови Черкас Анатолія Бондаренка, і саме за нього кілька тижнів напередодні тримала кулаки вся велика родина Бондаренків, коли він боровся за життя у госпіталі. Про те, наскільки вражаючими були подробиці його бойової пригоди, – стало відомо значно пізніше.
Отож, капітан Владислав Миколайович Бондаренко, податківець за освітою, на початку повномасштабної війни добровільно вступив до лав ЗСУ. Спочатку служив заступником командира інженерної роти, а згодом пройшов переатестацію та вирушив на передову як заступник командира окремого батальйону територіальної оборони. У червні батальйон зайняв позиції на одній із найгарячіших ділянок донецького напрямку.
Бондаренка та його бійців спроби ворога відтіснити українські сили вже не дивували, однак у листопаді натиск посилився в рази. Почався масований штурм району оборони батальйону, в ході якого бійці суміжного підрозділу відійшли назад. Капітан Бондаренко отримав наказ зі своїми людьми відбити у ворога три ключові позиції. Зав’язався жорстокий бій з групою противника. Ворог поніс значні втрати, проте натиску не послабив. Капітану довелося згуртувати бійців різних підрозділів, що змушені були відступити, та сформувати новий штурмовий загін. Очоливши штурмову групу, Бондаренко повів її у наступ, і внаслідок продуманих дій та завдяки мужності кожного бійця вдалося відбити дві із втрачених позицій. Однак утримувати їх довелося в умовах кругової оборони.
Як за розкладом кожні 3 години ворог здійснював нову атаку. Загін згуртовано раз-у-раз тримав удар, знищивши близько півсотні ворогів та БМП, а у ближньому бою навіть захопив додаткову зброю та радіостанцію. Щоразу ворог наштовхувався на сталеву відсіч, тож задіяв FPV-дрони, артилерію та міномети, намагаючись зрівняти українські позиції з землею.
Внаслідок чергового обстрілу капітан Бондаренко отримав осколкове поранення стегна, але, самостійно надавши собі першу медичну допомогу, продовжив координувати дії свого загону, доповів командиру про стан справ, поранення бійців групи та розпочав підготовку до евакуації. Однак противник не давав передихнути, то наскочивши на мотоциклах за підтримки БМП, то накриваючи окопи артою. Знову і знову рашисти несли значні втрати, відступаючи, як залізна хвиля, а тоді знову накочуючись із новою силою. Однак, незважаючи на стіну ворожого вогню та поранення, Владислав Бондаренко зумів виявити скупчення ворога для нового штурму, що мав знести українських захисників, та скоригував туди удар артилерії. Ворожа хвиля ненадовго вляглась…
Дві доби група Бондаренка без радіозв’язку вела нерівний бій із переважаючими силами супротивника. Те, що бійці продовжують запеклий опір, виявила аеророзвідка. На підмогу та для евакуації тяжко пораненого Бондаренка вийшла ще одна група спецпризначенців. Через пекельний вогонь вони таки прорвались, а тоді відступили, забравши своїх, і Владислав Бондаренко, з усієї сили тримаючись за нитку свідомості, стікаючи кров’ю, все ж зміг доповісти про ситуацію командуванню, повідомивши цінну інформацію про кількість зброї ворога, чисельність та положення сил противника. Але запекле бойове зіткнення лише загострювалось, і в якийсь критичний момент Бондаренко запросив скоригувати вогневе ураження на себе, щоб не допустити подальшого просування ворога, і знищити його навіть ціною власного життя. Після цього зв’язок із групою повністю обірвався…
Але мав Владислав Бондаренко непереможного янгола-охоронця та затяту козацьку кров. Бо вижив і у суцільному вогні. Тож група досвідчених розвідників через пекельну стіну ворожого свинцю таки доставила ледве живого капітана Бондаренка на стабілізаційний пункт. Своє бойове завдання повернути під контроль позиції, зупинити прорив оборони та нанести значних втрат противнику він виконав. Далі своє нелегке завдання вже виконували бойові медики, рятуючи життя поранених бійців…
«Схоже, останні два тижні були найскладніші і найважчі за останні роки, але найважче позаду, попереду лише боротьба за Україну! Дякую, хто молився і переживав, хто знає, в чому справа, все буде Україна! Пишаємося Бондаренками!», – лаконічно і без зайвих подробиць написав про свого племінника Анатолій Бондаренко у соцмережі, коли загроза його життю минула…
…Пишаємося кожним нашим воїном, кожним сином, батьком і чоловіком, кожною дочкою і матір’ю, які «перекували орала на мечі» та твердо боронять наш синьо-жовтий український світ. З таким народом Україна незламна.
автор: газета Дзвін