Протягом багатьох років і навіть десятиліть в Україні йшло обговорення щодо необхідності створення єдиної помісної церкви задля остаточного утвердження України як самостійної держави.
Сучасне українське релігійне життя відоме поділом між Київським і Московським патріархатами. Розкол стався ще у 1992 році, адже незалежна держава повинна була мати свою власну церкву. Після цього відбувалися численні спроби об’єднати церкву зсередини, але ідеологічні розбіжності та протиріччя були занадто гострими. Київський патріархат був відомий своєю сильною проукраїнською патріотичною позицією, а Московський став відвертим прихильником ідеології «русского мира».
Останні вересневі події, пов’язані з неухильним наближенням отримання українським Православ’ям від Константинополя Томосу на автокефалію, мають гостре відображення на світовій релігійній арені. Двуголова гідра сичить та плюється «Руським міром». Як так? Як можна РПЦ допустити вихід України з-під вікового релігійного гніту? Як сталось, що Московія спромоглась серед 15 Помісних Церков світу налаштувати протии українського Томосу лише Сербію? Чому Константинополь не пішов на «здєлку»? Летить шкереберть шовіністична псевдо велич «Третього Риму», летить в тартар грандіозний задум вийти на першу роль у світовому Православ’ї.
І ось останній крок Гундяєва. Відповідь РПЦ на делегацію в Україну константинопольських екзархів, що означає фактичну підготовку до отримання Томосу, вихід на кінцевий етап утворення Помісної Православної Церкви в Україні. На позачерговому Синоді РПЦ 14 вересня прийнято рішення, яке за своєю нахабністю та неканонічністю не має аналогів. Московія постановила відмовитись від поминання Вселенського патріарха Варфоломія, заборонити єпископам співслужити з Константинополем, вийти з усіх релігійних інституцій, органів та комісій, де головує Константинопольський патріархат. Якщо останній пункт ще можна частково пояснити в політичному плані – як своєрідну «дипломатичну» відповідь Москви на погромне для неї отримання Україною з рук Фанару канонічної незалежності, до два перші виходять за всілякі канонічні межі і фактично є першим етапом безпідставного розірвання євхаристійного спілкування рядової Помісної Церкви – РПЦ з Вселенським патріархатом, Першим серед рівних у світовому Православ’ї (за церковними канонами, розрив євхаристійного спілкування, не поминання за літургією Вселенського патріарха, який стоїть на першому місці у Диптиху можливий лише за умови впадання Константинополя у єресь – порушення догматичних постулатів православної віри, або подібні значимі порушення, і рішення щодо такого розриву повинне бути узгоджено соборно з іншими Помісними церквами).
Тобто, патріарх Московський Кирил Гундяєв, який до цього часу аргументував релігійну експансію РПЦ в Україні «канонічними підставами» та «збереженням братського православного народу від подальшого розколу» тепер сам ініціативно впадає у розкол, наплювавши з висот Кремля на церковні канони та тягнучи у «велику схизму» не тільки РПЦ, але і інші підконтрольні Москві Помісні церкви та російські екзархати – Сербію, Білорусію.
А як же «благодатність», «канонічність», якими так любить блефувати РПЦ? Адже їх автоматично не стане після розриву євхаристійного спілкування з Матір’ю – Церквою Константинополем, від якої РПЦ історично через Київську Митрополію має апостольське приємство – святе святих віри православної? Ось і скинула путінсько-гундяєвська гідра РПЦ овечу шкуру, оскаливши вовчі зуби. Плювати хотіла Москва на канонічність, на соборність, цілісність та повноту Православ’я. Заради власної вигоди вона готова і в розкол піти, і благодатного апостольського приємства лишитись.
Шкода віруючих Московського Патріархату, які потраплять у цю пастку, наслідки якої можуть бути незворотніми…
Сьогодні гундяєвська МПЦ може скільки завгодно розмахувати кулаками у бік Константинополя у безсилій злобі. Процес створення Української Помісної Церкви незворотний. Жахливо лише те, що у своїй агресивній бісівській жадібності московські попи ладні вкрасти й вивезти з церков та монастирів раритети, адже деякі з них мають величезну історичну цінність. Готові гундяєвські прибічники й пролити кров вірян. Отаке воно, справжнє обличчя МПЦ.
Єдина помісна православна церква – це духовна основа, яка може стати ще одним потужним поштовхом для становлення нашої держави. Й зараз усі українці, у тому числі мешканці Черкащини, мусять молитися за те, щоб така церква стала джерелом єднання та миру, але й консолідуватися в питанні протидії деструктивній діяльності РПЦ у напрямку розпалювання міжконфесійної ворожнечі та намаганням позбавити українське православ’я національних та культурних цінностей шляхом вивезення їх в Росію. У разі виявлення таких фактів необхідно інформувати компетентні органи.
