Європейська комісія оприлюднила оцінку стану свободи слова в Україні за 2026 рік. Попри визнання певного прогресу, Брюссель вказує на переслідування журналістів, неефективність розслідувань, економічне виснаження незалежних редакцій та проблеми з медіаплюралізмом. Окреме зауваження стосується державного фінансування телемарафону «Єдині новини», на який у 2026 році виділено близько 1,5 мільярда гривень.
4 листопада Європейська комісія опублікувала Ukraine 2026 Report — офіційний документ, який оцінює готовність України до членства в Європейському Союзі.
Це не просто огляд політичної ситуації. Висновки документа використовуються для оцінювання виконання Україною євроінтеграційних зобов’язань.
Окремий розділ звіту, Freedom of expression and media freedom, присвячений свободі вираження поглядів та незалежності медіа. Він міститься на сторінках 44–45 документа. Основні рекомендації також наведені на сторінках 7–8.
Свобода слова: законодавчі гарантії є, але залишаються серйозні проблеми
Європейська комісія визнає, що українське законодавство загалом забезпечує належні гарантії свободи вираження поглядів, а правове середовище дозволяє працювати незалежним професійним медіа.
Водночас у звіті зазначено:
«Однак залишаються обмеження, пов’язані з безпековими ризиками, економічним тиском на медіа та обмеженнями в умовах воєнного стану».
Це переклад відповідного положення звіту Єврокомісії.
Загальний рівень готовності України у сфері свободи слова оцінено як проміжний між початковим рівнем підготовленості та помірною готовністю. Протягом звітного періоду зафіксовано певний прогрес, зокрема у фінансовій незалежності Суспільного мовника та доступі журналістів до парламентської інформації.
Однак Єврокомісія наголошує: тимчасові обмеження, запроваджені під час воєнного стану, повинні відповідати фундаментальним правам суспільства, зокрема праву на інформацію та свободі медіа.
Тиск на журналістів існує не лише з боку Росії
Один із найважливіших висновків стосується безпеки журналістів.
Єврокомісія окремо відзначає, що російські військові продовжують цілеспрямовано атакувати журналістів та працівників медіа.
Але документ містить і зауваження щодо ситуації на території, контрольованій українською владою.
«Випадки переслідування та залякування журналістів на підконтрольних уряду територіях продовжували фіксуватися приблизно на тому самому рівні, що й у попередні роки».
Європейська комісія звертає увагу на нерівномірну результативність розслідувань таких випадків і необхідність підвищення їхньої ефективності.
Фактично йдеться про проблему, яка виходить за межі фізичної безпеки журналістів. Адже свобода слова передбачає не лише можливість опублікувати критичний матеріал, а й захист журналіста від переслідування за виконання професійних обов’язків.
У рекомендаціях на наступний рік Єврокомісія вимагає забезпечувати незалежність і безпеку журналістів та оперативно, незалежно й ефективно розслідувати як прямі погрози й переслідування, так і непрямі форми тиску на редакції.
Судові позови як інструмент придушення критики
Окрему увагу приділено так званим SLAPP-позовам — стратегічним судовим позовам проти участі громадськості.
Йдеться про судові процеси, метою яких може бути не стільки захист порушеного права, скільки виснаження журналіста або редакції тривалими судовими провадженнями, витратами на адвокатів і ризиками значних компенсацій.
Станом на вересень 2026 року у звіті зазначено п’ять зареєстрованих SLAPP-справ в Україні.
Єврокомісія повідомляє про підготовку парламентською робочою групою законодавчих змін, спрямованих на запобігання зловживанню судовими процедурами для тиску на журналістів.
При цьому Україна має узгодити своє законодавство з європейськими нормами захисту від SLAPP.
Для невеликих незалежних редакцій ця проблема особливо гостра. Навіть якщо суд зрештою відмовить позивачу, багаторічний процес може завдати медіа значної фінансової шкоди.
1,5 мільярда гривень на телемарафон, якому дедалі менше довіряють
Одне з найвиразніших зауважень Європейської комісії стосується національного телемарафону «Єдині новини».
У документі зазначено, що з 1 січня 2026 року державний телеканал «Рада» припинив участь у телемарафоні.
Водночас фінансування самого проєкту з державного бюджету продовжилося.
«У 2026 році продовжилося значне державне фінансування телемарафону — близько 1,5 мільярда гривень, попри зниження рівня суспільної довіри та охоплення аудиторії».
Єврокомісія безпосередньо пов’язує цю проблему з медіаплюралізмом.
«Україна має врахувати занепокоєння щодо його впливу на медіаплюралізм і необхідності перегляду».
Це важливе формулювання. Єврокомісія не вимагає негайного закриття телемарафону, але прямо ставить питання про доцільність перегляду його нинішньої моделі.
В умовах війни державна інформаційна політика має особливе значення. Однак централізація інформаційного мовлення, особливо за значного бюджетного фінансування, створює ризики для конкуренції між редакціями та різноманітності суспільно-політичних поглядів.
Показово, що, за повідомленням Інституту масової інформації, 27 жовтня бюджетний комітет Верховної Ради без обговорення відхилив поправку до проєкту державного бюджету, яка передбачала перенаправлення 500 мільйонів гривень із фінансування телемарафону на підтримку медіа, постраждалих від російської агресії.
Таким чином, питання розподілу бюджетних коштів між централізованим державним інформаційним проєктом та незалежними редакціями залишається не лише професійною дискусією, а й питанням державної політики.
Регіональні медіа опинилися під особливим економічним тиском
Ще один важливий висновок Єврокомісії стосується економічного становища незалежних редакцій.
У звіті наголошується, що війна продовжує завдавати серйозної шкоди незалежним медіа, особливо регіональним і прифронтовим.
Серед основних проблем названо низькі зарплати, нестабільність зайнятості, погіршення економічних перспектив та залежність умов праці журналістів від фінансової спроможності конкретної редакції.
Для регіональної журналістики це має принципове значення.
Місцеві редакції забезпечують суспільний контроль за органами самоврядування, комунальними підприємствами, використанням бюджетних коштів, земельними відносинами та діяльністю місцевих посадовців.
Саме вони часто першими повідомляють про проблеми, які не потрапляють до загальнонаціонального інформаційного порядку денного.
Водночас незалежна місцева журналістика змушена конкурувати не лише з великими медіахолдингами, а й із численними інформаційними ресурсами, які фінансуються або підтримуються органами влади, політичними структурами чи пов’язаним із ними бізнесом.
Остання обставина є ширшим журналістським аналізом проблеми, а не окремим висновком Єврокомісії щодо конкретних українських регіонів.
Хто насправді володіє українськими медіа?
Європейська комісія також звернула увагу на недостатню прозорість медіавласності.
За даними звіту, менш ніж половина провідних українських медіа чітко ідентифікують фізичних осіб, які є їхніми кінцевими бенефіціарними власниками.
Це означає, що суспільство не завжди має можливість встановити, хто фактично контролює редакційну політику того чи іншого інформаційного ресурсу.
Публічний реєстр суб’єктів у сфері медіа, який веде Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, також потребує подальшого вдосконалення відповідно до вимог Європейського акта про свободу медіа — European Media Freedom Act.
Прозорість власності є однією з передумов довіри до журналістики. Читач і глядач мають право знати, хто стоїть за медіа, яке впливає на формування громадської думки.
Національна рада потребує більшої незалежності
Єврокомісія вказує, що Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення досі не має достатніх ресурсів для повноцінного виконання своїх повноважень і забезпечення функціональної незалежності.
Йдеться не лише про фінансування регулятора, а й про створення інституційних гарантій його незалежної діяльності.
Україна також повинна продовжити адаптацію медійного законодавства до європейських стандартів.
У звіті згадуються European Media Freedom Act та Digital Services Act — документи, які визначають європейські правила захисту незалежності медіа й регулювання цифрового середовища.
Суспільне мовлення: позитивна оцінка, але недостатнє фінансування
На відміну від критичних зауважень щодо телемарафону, діяльність Суспільного мовника Європейська комісія оцінює позитивно.
У звіті зазначається, що Суспільне продовжує працювати незалежно, нарощує аудиторію та зберігає репутацію збалансованого й неупередженого медіа.
Водночас навіть після певного збільшення бюджетного фінансування у 2026 році його обсяг залишається нижчим за передбачений законодавством.
Єврокомісія рекомендує забезпечувати належне фінансування Суспільного та гарантувати, щоб контент медіа, які отримують державні кошти, відображав політичне й суспільне різноманіття України.
Доступ до інформації та обмеження в інтернеті
У січні 2026 року набув чинності закон, спрямований на підвищення прозорості державних органів і місцевого самоврядування та поліпшення доступу до публічної інформації.
Єврокомісія відзначає цей крок позитивно, але наголошує, що інші законодавчі ініціативи у сфері медіа залишаються заблокованими або затримуються в парламенті.
Окреме зауваження стосується інтернету.
У звіті прямо зазначено, що Україна не вжила заходів для усунення ризиків зловживання обмеженнями в інтернеті.
Також законодавство щодо використання систем розпізнавання облич та інших технологій, здатних втручатися у приватне життя, досі не приведено у відповідність до європейських стандартів захисту персональних даних.
Ці питання важливі не лише для журналістів, а й для всіх громадян, оскільки стосуються меж державного втручання в інформаційний простір.
Що це означає для Черкас та інших українських регіонів
У розділі звіту, присвяченому свободі медіа, Європейська комісія не наводить окремих прикладів із Черкаської області. Проте її висновки безпосередньо стосуються умов роботи місцевих редакцій.
Зокрема, питання фінансової незалежності регіональних медіа, прозорості власності, захисту від судового тиску та доступу до публічної інформації мають практичне значення для журналістів, які контролюють діяльність місцевої влади.
Для Черкас це також привід поставити ширше питання: наскільки місцевий інформаційний простір забезпечує реальну конкуренцію незалежних редакцій, а наскільки залежить від фінансових і політичних інтересів окремих груп?
Саме на місцевому рівні незалежна журналістика часто є чи не єдиним інструментом постійного громадського контролю за владою.
І якщо такі редакції економічно виснажуються або зазнають систематичного тиску, наслідки відчуває не лише медіаринок. Слабшає спроможність громади отримувати незалежну інформацію та контролювати використання публічних ресурсів.
Європейська інтеграція неможлива без незалежної журналістики
Звіт Європейської комісії не стверджує, що в Україні відсутня свобода слова. Навпаки, він визнає наявність законодавчих гарантій, діяльність незалежних медіа та певний поступ у реформах.
Однак документ демонструє суперечність між задекларованими демократичними принципами та практичними умовами роботи журналістів.
З одного боку, держава продовжує спрямовувати значні бюджетні кошти на централізований телемарафон. З іншого — незалежні редакції, особливо регіональні, працюють в умовах фінансової нестабільності, а випадки тиску на журналістів не завжди отримують належну правову оцінку.
Єврокомісія фактично нагадує українській владі: свобода слова визначається не лише наявністю відповідної статті Конституції чи закону про медіа.
Вона визначається тим, чи може журналіст безперешкодно розслідувати діяльність посадовців, чи має громадянин доступ до різних джерел інформації, чи захищена редакція від політичного та економічного тиску.
І саме за цими критеріями Україна має наближатися до європейських стандартів.
Джерела:
Європейська комісія — Ukraine 2026 Report, SWD(2026) 699 final, 4 листопада 2026 року
Офіційна сторінка звіту на сайті Єврокомісії
Інститут масової інформації — аналіз висновків Єврокомісії щодо свободи слова, 5 листопада 2026 року
Антена — antenna.com.ua