Збережімо цей текст — і повернемося до нього через кілька років — автор.
Якби вибори відбулися завтра, багато хто з вас, читачі, були б щиро розчаровані. Але не тому, що демократія не спрацювала. А тому, що в новому виборчому циклі старі інстинкти українського виборця повертаються до нього як бумеранг.
Читайте також: Трампізм без Трампа: як антикорупційні протести в Україні формують нову політичну ідентичність
«Український трампізм»: реванш популізму, якого не чекають
Популістська хвиля, що винесла Володимира Зеленського у 2019 році, здавалася винятком. Насправді вона стала правилом. Ми побачили народного лідера «не з системи», який обіцяв прості рішення на складні питання. «Я не ваш опонент — я ваш вирок» — цю формулу тепер намагаються осідлати інші, радикальніші, менш сором’язливі актори. І це — український трампізм.
Суспільний запит залишився тим самим, але упаковка змінюється. Зеленський витиснув максимум із цієї моделі. Але тепер його ж методи використовують проти нього. Його власний електорат — розчарований, не готовий глибоко занурюватися в аналіз — шукає нового «вироку». І трампізм — із його декларативною риторикою, поділом на «народ» і «зрадників», зневагою до інституцій та симпатією до сили — ідеально влучає в цю емоційну потребу.
Читайте також: Координовані протести, розгублена влада і тінь громадянського конфлікту: чому сценарії стають усе тривожнішими
Зеленський — більше не «єдиний інший»
Він більше не є безумовним лідером. На майбутніх виборах він буде в ролі особи, яку критикують і на яку вішають ярлики. Він — уособлення влади. А отже — головна мішень нових месій, які прийдуть із лозунгами «відновимо справедливість», «очистимо владу», «накажемо зрадників». І хай новий «трамп» виглядатиме гротескно, його меседжі будуть прості, агресивні й привабливі для тих, хто втомився від війни, корупції та відчуття, що їх обдурили.
Звісно, трампізм не зможе повністю забрати електорат Зеленського. Але йому вистачить фрагментації. Після багаторічного правління Зеленського і щоденного вкиду негативу в медіа та соцмережах — рівень його підтримки стрімко знизиться.
Із різних боків атакуватимуть:
- військові партії (апеляція до героїзму та образу фронтовиків);
- праві радикали;
- умовні «народні лідери»;
- і, звісно, проєкти, сплановані не в Києві, а за кордоном — у Москві.
Час турбулентності — і парламент без центру
Жоден лідер не отримає абсолютної більшості. Наступна Верховна Рада буде фрагментованою — десятки дрібних фракцій, ситуативні коаліції, конфліктні уряди. Президент, ким би він не був, отримає максимум повноважень — і мінімум можливостей реалізовувати їх без парламентської підтримки.
І почнеться епоха багаторічної політичної турбулентності, з керованими мітингами, гібридними революціями, спалахи яких будуть запалювати зовні, під виглядом «волі народу».
Автор: Валерій Воротник
Фото: Reuters