Мрія про майбутнє та жорстка реальність
Сьогодні всі наші мрії пов’язані із завершенням війни. Україна стрімко втрачає населення: фронт забирає життя найкращих, мільйони бачать своє майбутнє за межами країни. І навіть якщо надія на швидкий мир досі залишається непевною, після його настання нас очікують нові, не менш складні випробування.
Якщо заплющити очі на найсерйозніший іспит повоєнного часу — політичну турбулентність, яка може добити знекровлену економіку, пересварити політичні еліти та знищити країну, що вистояла перед путінським фашизмом, — усе одно доведеться визнати: перед нами стоятимуть дві головні проблеми. Це катастрофічна нестача трудових ресурсів і не менш катастрофічні кліматичні зміни.
Я перечитав десятки ґрунтовних публікацій у західних медіа, знайомився з науковими дослідженнями у спеціалізованих журналах і дійшов не надто оптимістичних висновків. Щоб перевірити їх логіку, я навіть звернувся до штучного інтелекту з проханням проаналізувати кліматичні зміни в Україні й спрогнозувати розвиток на найближчі десятиліття. Відповідь виявилася щемливо тверезою.
Навіть якщо завтра людство повністю відмовиться від забруднення повітря та води, перейде на «зелену» економіку, енергетику й промисловість — це вже не матиме суттєвого впливу на найближчу реальність. Вчені кажуть: ми здатні лише пом’якшити катастрофу й виграти час. Час для зміни підходів до організації життя, для ментальної, екологічної та технологічної трансформації.
Отже, говорячи про клімат і його майбутні «сюрпризи» для України, ми завжди матимемо перед собою два сценарії — песимістичний і оптимістичний. Але не варто сподіватися, що оптимістичний буде набагато кращим.
Демографія після війни: брак рук як перша криза
Війна вже вирвала ціле покоління з нашого завтрашнього дня. Десятки тисяч загинули, мільйони виїхали, сотні тисяч інтегруються у нові суспільства за кордоном. До цього додаються довоєнні тенденції — низька народжуваність, висока смертність, постійний відтік молоді. Наслідок — деформована віково-статева піраміда й стрімке скорочення працездатного ядра.
Це позначиться на всьому:
- Економіка та інфраструктура. У будівництві, енергетиці, транспорті, водному господарстві й ЖКГ бракуватиме кваліфікованих рук.
- Критичні професії. Лікарі, медсестри, вчителі, інженери, агрономи, лісівники — дефіцит стане хронічним.
- Регіональна порожнеча. Села й малі міста старішають і вимирають, великі перегріваються від «островів спеки» й навантаження на інфраструктуру.
- Синергія з кліматом. Менше людей — менше здатності садити ліси, будувати зрошення, відновлювати болота й утримувати дамби. Адаптація до кліматичних викликів стане значно важчою і кадрово, і фінансово.
Що може зменшити удар?
- «Пакет» безпека + житло + робота для повернення українців.
- Адресні програми репатріації сімей.
- Масова перекваліфікація у «зелені» та інженерні спеціальності.
- Керована трудова імміграція в дефіцитні професії.
- Масштабна автоматизація та впровадження штучного інтелекту у виробництво і держсектор.
Інакше людей просто не вистачить, щоб втримати країну від кліматичного скочування. Адже саме ця проблема вимагатиме найбільших вкладень людської праці.
Про що вже зараз говорять відверто і аналітики, і політики? Про необхідність залучення людського капіталу ззовні. Те, що давно стало нормою на Заході — трудові мігранти з Азії, Африки чи Латинської Америки, — стає нашою реальністю. Уже сьогодні, у країні, що воює, на будівництвах можна побачити чимало темношкірих працівників. Без них процеси просто зупинилися б. Суспільство ще не готове сприймати це як неминучість, але миритися доведеться. Питання лише в тому, наскільки болісним буде цей процес для національної свідомості, релігійного й культурного «моноцентризму».
Якщо нічого не робити
Наукові дослідження та прогнози кліматологів свідчать, що вже за 10–20 років Центральна Україна може перетворитися на сухий степ, де дощі стають рідкістю, а літо стабільно сягає позначки у +40 °C. Річки зникатимуть із мапи, колодязі мілітимуть, чорноземи почнуть сипатися, мов пісок крізь пальці. Вітрова ерозія перетворить родючі шари ґрунту на пил, який заберуть числені торнадо та буревії.
До середини століття зникнуть хвойні ліси, а дуби виживатимуть лише в низинах. Дніпро втратить свої повноводні береги. Ведення господарства стане дедалі важчим, села вимирають.
Кінець XXI століття у цьому сценарії — напівпустеля, що нагадує північ Сахари. Брак води, спека під +45 °C, масова міграція. Ці території можуть втратити привабливість для життя.
Принаймні так в хронологічній послідовності виглядає майбутнє. Адже вже зараз ми відчуваємо ці зміни — річки, що за останні роки просто зникли, сухі колодязі у багатьох селах, а черкасці на власні очі вже десяток років спостерігають як на їх очах вимирає окраса міста — соснові ліси.
Екологи кажуть — причина не лише господарська діяльність, забудова зелених смуг. Основна біда зневоднення ґрунтів, що найбільше відчувається на височинах.
на сухий степ, де дощі стануть рідкістю, а
- Температура влітку стабільно перевищуватиме +40 °C.
- Річки зникатимуть із мапи, колодязі мілітимуть, .
- Чорноземи сипатимуться крізь пальці, немов пісок.
- Вітрова ерозія розвіє родючий шар ґрунту.
- До середини століття хвойні ліси зникнуть, дуби виживатимуть лише в низинах.
- Зона колишніх лісів стане смугою суцільних лісових пожеж, після яких на згарищах утворяться піщані бархани з мінімалістичною рослинністю сухих саван.
- Малі річки та болота пересихають, оскільки не мають джерел для наповнення та повністю зникають з мапи.
- Дніпро втратить свої повноводні береги, в середній течії стане не судноплавним, в спекотні літні місяці річище повністю пересихатиме, утворюючи заболочену місцевість та поодинокі озера.
- Посуха може тривати кілька сезонів поспіль, що утворює повноцінну течію лише раз на кілька років.
- Сільське індивідуальне виробництво стає неможливим. Агропродукцію неможливо виростити без зрошення, але для зрошення бракує прісної води.
- Села вимирають, люди переселятимуться до великих міст, де є доступ до води та ресурсів..
Кінець XXI століття у такому сценарії — це напівпустеля, схожа на північ Сахари: спека до +45 °C, брак води, масова міграція. Території стають непридатними для життя.
Проблеми суспільства на тлі природних катаклізмів
Держава як надсистема спробує стабілізувати ситуацію шляхом введення певних обмежень на природокористування з метою збереження ресурсів. Однак у цьому випадку є чимало ризиків.
Обмеження використання підземних вод навіть для побутових потреб призведе до прискореного спустошення сіл. Введення обмежень на користання транспорту з двигунами внутрішнього згорання ускладнить багато процесів та призведе до їх здорожчення та появі нових проблем. На зміну розмовам про вуглецевий слід прийдуть питання про утилізацію зношених паливних елементів, акумуляторів, ядерного палива тощо. Ще невідомо яка проблема матиме страшніші наслідки — викиди від згоряння вуглеводневого палива чи ядерна енергетика.
Гідроенергетика втратить свої спроможності та перестане існувати. Кліматичні зміни, що суроводжуватимуться буревіями, торнадо унеможливлять також використання енергії вітру – вітряки просто невитримуватимуть таких шалених навантажень. З доступних джерел енергії – сонячна та ядерна. Але остання стикнеться з необхідністтю зміни технологій охолодження реакторів, оскільки водні ресурси стануть значно обмеженішими.
Звісно, що ця тема дуже зручна для маніпулювання та політичного хайпу і на ній неодмінно будуть просувати свою політичну кар’єру ті, кого не влаштовуватиме система та власна роль в ній. З іншого боку, незадоволення залишків населення обмеженнями якості життя може призвести до тотальної непокори та нігілізму стосовно державної системи, що, врешті матиме вкрай негативні наслідки.
Зменшеннчя коріного населенн, вимушена мультикультурність може призвести до процесів розчинення національної ідентичності українців та до появи політичних націй, з міграційними коріннями. Вот до цього точно не дуже готові українці зараз.
Однак, ідея придумати та втілити збалансовану систему, щоб обособлювала справедливість розподілу природних ресурсів, доступу до них, виглядає, скоріше, як утопія.
Якщо діяти
Є й інший шлях. Якщо зменшувати викиди, впроваджувати технології збереження вологи, перебудовувати міста й господарство, паралельно розв’язуючи демографічні проблеми, — ми зможемо жити інакше.
Так, у спекотнішій і сухішій Україні, але не у пустелі.
Уявіть: замість суцільних пшеничних полів — оливкові гаї, виноградники, плантації нуту та амаранту.
У містах — зелені дахи, водні каскади, парки, що охолоджують повітря.
Відновлені болота й заплави утримують воду, крапельне зрошення забезпечує врожай навіть у посуху.
Це не фантастика. Це реальність, якщо ухвалювати рішення вже сьогодні: створити ринок праці, сприятливий для повернення українців; залучати фахівців ззовні там, де дефіцит критичний; підпирати все це технологіями й автоматизацією.
Окремо про демографічну ситуацію – країна має сприяти росту народжуванності – в родинах має бути щонайменше по кілька дітей, щоб забезпечити баланс та зростання населення. Для цього мають бути втілені соціальні інструменти стимулювання народжуванності та соціальної опіки.
Податкова система країни має забезпечувати здоровий баланс між мотивацією людей до праці та забезпеченням питань безпеки країни, фінансування державної системи. Без цього продовжиться нескінченний процес міграції населення до більш забезпечених та демократичних країн.
Питання своббод та демократії має бути збалансованим та виглядати не як спосіб пригнічення суспілного незадоволення. Багато нинішніх тез та наративів доведеться переглянути або, навіть, позбутися.
Крім того, українцям довееться змінити формулу сприйняття навколішнього світу, природи. Коли мова заходить про ліси, треба розширити горизонти сприйняття. Ліс у тому вигляді, до якого ми звикли, стає картинкою минулого. Нові породи дерев і нова фауна приходять разом із потеплінням. І тут питання: будемо мовчки спостерігати, як гинуть сосни, дуби й берези, чи почнемо активно замінювати їх видами, здатними витримати новий клімат. Рослини — це щит, який може бодай частково пом’якшити удар планети.
Рожеві окуляри
Наші діти мають право на життя. Сьогодні його відбирає війна, а завтра можуть відібрати кліматичні зміни. Ми вже заплатили занадто високу ціну за свободу. Чи дозволимо тепер, щоб її знищили спека, висохлі річки й спустошені поля?
Ситуація виглядає невтішно, але саме тому не можна тішити себе ілюзіями. Треба бачити загрозу в обличчя й серцем сприймати масштаб проблеми. Тільки тоді знайдуться сила й воля змінюватися. Ми не повернемо загиблих, але можемо врятувати країну для тих, хто виживе. Бо найбільша поразка — не програти на фронті, а втратити майбутнє.
Не варто бути мрійниками й популістами: до старого життя ми не повернемося. Заборона на дизель чи бензин, перехід на суцільну електрику — це лише часткові заходи. Сучасне потепління значною мірою зумовлене природними циклами. В історії планети завжди були кліматичні коливання — від потеплінь до льодовикових періодів. Людина прискорює ці процеси, але не визначає їх повністю.
Якщо в далекому майбутньому людство не знищить себе війнами чи епідеміями, нам, можливо, доведеться шукати новий дім у космосі. Але сьогодні, перед лицем російської агресії, це звучить майже іронічно. Та вже зараз варто думати: що виросте в Соснівці замість сосен, як виглядатиме Дніпро, якщо він стане болотом, і хто фізично працюватиме, щоб забезпечити нам питну воду.
Валерій Воротник
Лише факти
- Потепління і новий кліматичний режим
Середня температура в Україні вже зросла більш ніж на 1,5 °C за останнє століття.
Найшвидше нагрівається південний та східний регіони, але навіть Полісся й Карпати відчувають значне потепління.
Це означає довші й спекотніші літа, коротші зими з нестабільним сніговим покривом.
- Дефіцит води та засухи
Очікується зменшення запасів прісної води, особливо у степових і лісостепових регіонах.
Річки Дніпро, Південний Буг, Сіверський Донець міліють, частішають засухи.
Це становить загрозу для сільського господарства (особливо вирощування кукурудзи, соняшнику, пшениці).
- Екстремальні погодні явища
Частішають аномальні зливи, град, шквали.
Зростає ризик паводків у Карпатах та пилових бур у степах.
Це підвищує небезпеку для інфраструктури, житла та здоров’я людей.
- Зміни у сільському господарстві
Частина південних регіонів може стати малопридатною для традиційних культур.
Потрібен перехід на зрошувальне землеробство та вирощування більш посухостійких сортів.
Водночас у північних регіонах можуть з’явитися умови для культур, які раніше не приживалися.
- Соціальні та міграційні наслідки
Зростання кліматичних ризиків може стимулювати внутрішню міграцію населення (зі степових регіонів до міст і північних областей).
Поєднання воєнних руйнувань і кліматичних викликів створює подвійний тиск на економіку та соціальну сферу.
У великих містах (Київ, Харків, Дніпро, Одеса) доведеться адаптувати інфраструктуру до спеки та нестачі води.
- Екологічні ризики
Зникнення деяких видів флори і фауни, деградація лісів і ґрунтів.
Поширення нових шкідників та хвороб сільгоспкультур.
Зростання ризиків лісових пожеж.