У Смілі родини військовослужбовців, які вважаються зниклими безвісти, вкотре зібралися на центральній вулиці міста. Батьки, дружини та діти тримали в руках портрети своїх рідних, аби знову нагадати про тих, на кого чекають щодня.
Учасники акції кажуть: виходять не вперше і робитимуть це доти, доки не отримають відповідей. Для них це спосіб привернути увагу суспільства та відповідних структур до проблеми зниклих військових і необхідності активнішого пошуку та обмінів.
Найважче, зізнаються родини, — невідомість. Місяці без жодної інформації, життя між надією і страхом, Різдво без близької людини за святковим столом. Для когось це перше таке свято, для когось — друге чи третє. Історії різні, але біль один.
Рідні наголошують: поки немає офіційного підтвердження загибелі, віра у повернення живе. Саме з цією надією вони знову виходять у публічний простір — щоб нагадати: за кожним портретом стоїть життя, родина і чекання.
Такі акції у Смілі стали регулярними. Їх учасники підкреслюють: головне — щоб імена зниклих звучали, а пошук не зупинявся. Напередодні Різдва спільне бажання залишається незмінним — повернення додому. Бо війна триває доти, доки не повернеться кожен.
