25 травня 2026 року минає 100 років від дня вбивства Симона Петлюри, одного з лідерів Української революції 1917–1921 років та Головного отамана військ Української Народної Республіки.
Після поразки визвольних змагань Петлюра перебував в еміграції. Останні роки життя він провів у Парижі, де продовжував політичну діяльність і залишався символом українського державницького руху. Для радянської влади він був одним із найнебезпечніших противників, адже навіть у вигнанні підтримував контакти з українською еміграцією та шукав можливості відновлення боротьби за незалежність України.
25 травня 1926 року близько 14:00 на вулиці Расіна в Латинському кварталі Парижа Петлюру смертельно поранив пострілами Самуїл Шварцбард, уродженець Бессарабії, який мав анархістські погляди та раніше служив у французькому Іноземному легіоні. Нападник заявив, що мститься за єврейські погроми часів революції в Україні. За свідченнями очевидців, він здійснив сім пострілів. Петлюру доставили до лікарні, однак врятувати його не вдалося.
Убивство викликало широкий міжнародний резонанс. Суд над Шварцбардом у Франції відбувся 1927 року й перетворився не лише на розгляд самого злочину, а й на політичний процес довкола постаті Петлюри та подій Української революції. Присяжні виправдали вбивцю. Водночас упродовж десятиліть серед істориків існувала версія про причетність радянських спецслужб до організації замаху.
Поховали Симона Петлюру на цвинтарі Монпарнас у Парижі. Його могила стала одним із символічних місць української політичної еміграції.
Сьогодні постать Петлюри залишається однією з ключових і водночас найдискусійніших в українській історії ХХ століття. Для українців він є символом боротьби за незалежність, а 100-ті роковини його загибелі стали нагодою знову осмислити події Української революції та тривале протистояння України з російською імперською політикою.