У Черкасах пенсіонерка з інженерною кваліфікацією прожила зиму без гарячої води не тому, що «немає можливості» — а тому, що оператор газорозподільних мереж фактично перетворив підключення колонки на платний квест із «потрібними» підрядниками та штучними вимогами.
Ця історія типова не лише для Черкас. Вона про те, як природні монополії — облгази — у реальному житті часто поводяться так, ніби закон існує не для споживача, а як прикриття для вибивання грошей.
Героїня цієї історії — черкащанка пенсійного віку. Все життя пропрацювала у відомому СУ-525 на посадах прорабів на будівництві. Викладала на курсах з експлуатації газового обладнання. Тобто це не «людина, яка не розуміє техніки», а фахівчиня з освітою інженера, яка звикла працювати з нормативами, безпекою, відповідальністю.
Все почалося рік тому. У будинку радянської забудови (система працювала близько 50 років) стара газова колонка раптово дала протікання води. Жінка оцінила ризики й викликала аварійну службу. Але замість пропозиції ремонту або коректного алгоритму відновлення послуги, аварійники зробили найпростіше для себе: відключили колонку і опечатали під’єднання.
Далі — логічний крок. На пенсію купити нове обладнання важко, але можливо. Тим більше українські виробники пропонують доступні моделі. Пенсіонерка принципово обрала харківського виробника — як жест підтримки прифронтового міста.
Представники офіційного сервісного центру виробника в Черкасах встановили нову колонку, підключили до водопостачання, підготували під’єднання до газової мережі, замінили димар на такий, що відповідає ДСТУ та будівельним нормам (СНіП). Усе обладнання й комплектуючі — із сертифікатами.
І от на останньому кроці, який мав би бути формальністю, почалося «найцікавіше».
У сервісному центрі «Черкасигазу» на Смілянській жінці прямо сказали: вона має оплатити «встановлення» у них — навіть якщо колонка вже встановлена офіційним сервісом виробника і фактично роботи виконані. Суму назвали відносно «невелику», але співмірну з вартістю самої колонки.
Коли пенсіонерка обурилась таким підходом і відмовилась платити за те, що вже зроблено, позиція змінилася миттєво. Їй цинічно заявили: «Відтепер у вас ніколи не буде газової колонки». Бо «в домі неправильно все» — і димар, і вентиляційні отвори, і покриття стін/підлоги, що «може горіти», і ще десятки причин.
Суть цього “переліку” проста: 50 років «було правильно», а коли споживач не погодився платити «як сказали» — раптом «усе стало неправильно».
Результат — людина місяцями жила без гарячої води і так пережила холодну зиму.
Далі, за словами пенсіонерки, у «газовому» кабінеті їй почали нав’язувати «своїх» ФОПів, які «виконають роботу». І це не виглядало як нормальна конкуренція підрядників. Їй надсилали рахунки за роботи, які вже були виконані офіційним сервісом виробника, а коли вона наполягала на оплаті лише реальних робіт — у відповідь лунали хамство і тиск.
У цій деталі — ядро схеми. Оператор ГРМ (природний монополіст) фактично створює для споживача ситуацію «без виходу»: або ти платиш “погодженим” виконавцям, або тобі не дадуть відновити послугу. В умовах, коли люди залежать від газу й тепла, це перетворюється на вимушені платежі.
Юридично тут одразу кілька червоних прапорців.
Перше — нав’язування послуг і тиск на споживача. Закон «Про захист прав споживачів» забороняє нечесну підприємницьку практику, зокрема таку, що вводить споживача в оману або є агресивною. Це прямо описано у статті 19 цього Закону.
Друге — монопольне становище і зловживання ним. Стаття 13 Закону «Про захист економічної конкуренції» визначає зловживання домінуванням як дії/бездіяльність монополіста, що призводять або можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов конкуренції. Сам Антимонопольний комітет пояснює це саме так: монополіст не має права створювати умови, які “продавлюють” споживача.
Третє — Кодекс газорозподільних систем. Це базовий норматив НКРЕКП (постанова №2494 від 30.09.2015), який регулює роботу операторів ГРМ і правила взаємодії зі споживачами. Він є частиною регуляторного поля, а не «внутрішніх правил контори».
Окремо — технічні «страшилки» про ліцензії. З ваших деталей принципово важливо: ліцензія на сантехнічні роботи (підключення до водопостачання) не є тим, чим часто лякають людей. Це не «ліцензійний бар’єр», який може автоматично знецінити монтаж колонки. Монополіст також не має повноважень «сам собі» встановлювати технічні стандарти понад ДСТУ/будівельні норми і вимоги регуляторних актів — він може вимагати лише те, що передбачено законом і нормативкою, а не “бо ми так хочемо”.
Найбільш кричуща частина — фінал. Коли «невелика сума» не спрацювала, з жінки почали вимагати вже «фантастичні» кошти — за «проєкт підключення». І тут знову ключова дрібниця, яку ви правильно підкреслюєте: якщо встановлюється обладнання аналогічної або меншої потужності і немає реконструкції системи чи зміни схеми газопостачання, вимога окремого проєкту може бути необґрунтованою. У такому випадку зазвичай йдеться про фіксацію заміни обладнання у документації/паспорті та відновлення подачі газу після перевірок безпеки, а не про “проєкт як ще один чек”. (Це завжди залежить від конкретних техумов будинку, але саме тому монополіст має обґрунтовувати вимоги нормами, а не ультиматумом.)
Редакція отримує й інші сигнали від містян: “вирішується тільки через хабар”, “інакше — захмарні рахунки”, “висувають вимоги, яких немає в законодавстві”, “грають на необізнаності людей”. У сумі це виглядає як системна модель: природна монополія тримає «кран» і перетворює доступ до базової послуги на інструмент заробітку для паралельних структур.
Що має зробити споживач у подібній ситуації (і що ми рекомендуємо фіксувати в цій історії як алгоритм доказів).
- Письмово вимагати від оператора ГРМ чіткий перелік зауважень із посиланнями на конкретні норми ДСТУ/Кодексу ГРМ/інших актів, а не “у вас усе не так”.
- Вимагати офіційного розрахунку вартості робіт і пояснення, чому не приймаються роботи офіційного сервісу виробника.
- Подати скаргу до Держпродспоживслужби щодо нав’язування послуг/нечесної практики (ст. 19 Закону про захист прав споживачів).
- Подати звернення до АМКУ щодо ознак зловживання монопольним становищем і нав’язування “своїх” підрядників (ст. 13 Закону про захист економічної конкуренції).
- Подати звернення до НКРЕКП як до регулятора ринку (посилання на Кодекс ГРМ, постанова №2494).
Це не «війна з газовиками». Безпека газу — реальна й критична. Але безпека не може бути ширмою для здирництва. Природна монополія не отримує індульгенцію на ультиматуми. Навпаки — монополіст зобов’язаний діяти суворіше, прозоріше і доказовіше, ніж будь-хто на конкурентному ринку.
У цій історії важливий моральний і суспільний нерв: навіть людина з інженерним досвідом і розумінням процесів виявилася беззахисною перед системою «або плати нашим, або житимеш без колонки». Якщо так “ламають” фахівця — що тоді відбувається з пересічними літніми людьми?
Автор: Вадерій ВОРОТНИК