Архів позначки: Ні

Родина Супрунів: Черкаські маєтності «тихих» олігархів (журналістське розслідування)

Джерела «натхнення» олігархів

Родина Миколи та Людмили Супрунів перестала фігурувати в «топах» медіа в 90-ті. Ще за часів посткомуністичної України вдалося зірвати своєрідний «джекпот» — разом із родиною колишнього спікера українського парламенту та в ті часи лідера неокомуністичної «Селянської партії України» Олександра Ткаченка «освоїти» грандіозний іноземний кредит на розвиток сільського господарства України.

З тої пори сільське господарство країни, так і не відчувши кредитної «свіжої крові», на довгі роки залишилося в глибокій рецесії. А родини політиків почали процес перетворення на агробаронів. При тому сільським громадам залишилося лише очікування подарунків із барського столу та роль мовчазних декорацій для розбудови панських маєтків…

Лисянщину можна привести в якості прикладу. Наразі невідома загальна кількість угідь, що потрапила у власність або під контроль родини Супрунів. Недарма тут цілу агломерацію населених пунктів місцеві нині йменують не інакше як «Супрунівка» — за старовинним звичаєм називати поселення на честь їхніх власників.

Розвиток агломерації триває й нині. Правдами та неправдами, використовуючи корупційні зв’язки в правоохоронних органах та судах, Супруни постійно нарощують свою власність. А разом із тим триває процес «закріпачення» населення регіону. Фермери втрачають землі, селяни — суспільні випаси. Але людям залишається тішитися красивими маєтками панів, акуратними новобудовами церков та бутафорськими млинами.

Вдруге родині Супрунів пощастило, коли вони потрапили в орбіту колишнього президента Ющенка. З ним у родини склалися не просто теплі і приязні стосунки. Під час розбудови шароварно-бутафорської «Золотої підкови Черкащини» частину маєтностей та пасторальних декорацій родині вдалося побудувати за рахунок бюджету… Так і минає життя в затишному куточку України, лише на відстані години їзди від столиці…

Супрунівка: пани і кріпаки

Людмила Супрун із чоловіком Миколою
Людмила Супрун із чоловіком Миколою

Агломерація Супрунівка складається, принаймні, з кількох населених пунктів Лисянського району Черкаської області. Перш за все, йдеться про Шушківку та Порадівку. На багатьох картах важко знайти ці населени пункти, сховані в мальовничій місцині між Лисянкою та Таращею.

Про штучний рай, розбудований завдяки «Золотій підкові Черкащини», багато писали в часи «пізнього» Ющенка і після приходу до влади донецьких. Не помітити його було важко. На тлі зубожілої центральної України впорядковані села виглядали трохи ніяково. Зокрема, понад 6 років тому проект «Україна інкогніта» із захватом описував життя-буття сучасного українського селянства в цьому регіоні, глибоко не вдаючись у деталі задзеркалля цього «потьомкінського селища». (гіперпосилання

Зокрема, сором’язливо відмітивши, що «Поглянувши на карту, в північному кутку Лисянського району можна знайти малесеньке село Шушківка. А Порадівки і на карті немає. Отже, лише для того, щоб з’ясувати, які ж це об’єкти із туристичного маршруту «Золота Підкова Черкащини» потребують такої несамовитої реклами, варто завітати хоча б до одного із них. Нехай це буде ПОРАДІВКА — село-невидимка.

Незважаючи на те, що, Порадівки немає на картах, таке село все-таки існує. Виявляється, Порадівка — це північно-східна частина села Боярка. У ХІХ столітті вона вважалася присілком, у ХХ — виокремилась як окреме село. Але у 1967 році Порадівку, разом із Брідком та Харченковим, включили у склад Боярки, створивши своєрідну сільську агломерацію. Офіційно Порадівка перестала існувати. Вже на початку ХХІ століття завдяки зусиллям уродженця села Миколи Супруна та його родини про Порадівку знову згадали».

«В цьому селі (Шушківці, — ред.) мешкає близько сотні жителів. Воно підпорядковується Чаплинській сільській раді.

Є от Ковалівка Засух, Буки Суслових — села із розкішними маєтками олігархів, але маєтки ті відкриті для відвідувачів, вони ніби хизуються своїми статками, але ж не ховаються за високими мурами чи за лісом. Раніше я думав, що так само і у Шушківці. Але виявилося, що не зовсім так.

Маєток Людмили Супрун у Шушківці розкинувся на схилах мальовничого ставка. Це система декоративних млинів-вітряків, альтанок, містків, ліхтарів та гірлянд. У центрі всього стоїть хазяйський будинок. З одного боку від сторонніх очей маєток відгороджений сільськими хатами, а з іншого — лісом.

На ставках пасуться декоративні пташки: качки, гуси… А навколо на «Славуті» патрулює охорона. Нас вона нагнала досить грубо, особливо, побачивши фотоапарат. «Тут усе часне, чого тут лазите», — сказав підстаркуватий охоронець. «Добре, не будемо», — розвернулись та поїхали. І більше я у Шушківку не хочу».

Через багато років, вже після Революції Гідності, знімальна група «Антени» завітала на Лисянщину. Занепаду ми не помітили, але яскраво кинулося в очі вже інше — приватна «поліція» Супрунів пересувалася вже на джипах і в одностроях військового зразка, а селяни стали з меншим захватом відгукуватися про родину «благодєтєлей». У приватній розмові в одному з придорожніх кафе нам розповіли про найбільшу мрію селян із «Супрунівки» — щоб скоріше наступила новітня «Коліївщина» і щоб пани отримали те саме, що й 250 років тому…

Коловорот історії: «Коліївщину придумали самі пани»

Василь, назвемо так нашого співрозмовника, з яким ми в задушевних бесідах провели в невеличкому кафе на околиці Лисянки не одну годину, виявився цікавою людиною. Він розповів нам доволі змістовну та показову історію сільського трударя, який у 90-ті почав самостійно працювати на землі і якого знищили місцеві менти за вказівкою «пана». Бо останньому не потрібна конкуренція і цікавлять більше сільгоспугіддя, оформлені у приватну власність або в безстрокову оренду. Виявляється, й донині Лисянщину оминув вітер змін у країні і життя тут минає тихо, за шаблоном, збудованим за часів Кучми: правлять бал місцеві «пани», у яких на утриманні перебувають чиновники РДА, міліціянти, судді та прокурори. До того ж, обсяги фінансування такі привабливі, що й місцеві «революціонери» часом надають перевагу службі пану замість боротьби за інтереси селянства. А чому б і ні, якщо варто пригадати історію XVIII-XIX століття. Так простіше, безпечніше і, головне, ситніше.

— Але нема у нас іншого виходу. Палити треба ту Супрунівку з її млинами і палацами, — каже Василь. — Бо скоро вже людей почне відселяти. Вже зараз із лісів, лук виганяють. Жити нам за що? Це не ми, це Супруни нам про Кроліївщину нагадали. По-іншому вже бути не може,— підсумовує розчулений селянин.

Ще одну історію повідав минулої весни телеканал «Антена».

Дивно, але вона майже тотожна з тим, про що розповів нам фермер Василь.

Телеканал Антена» оприлюднив власне розслідування, але від тої пори геть нічого не змінилося. Та сама суддівсько-прокурорсько-поліцейська кругова порука.

Історія цього скандалу доволі типова для сучасної України і Черкащини зокрема. Земельні суперечки, рейдерство сільгоспугідь стають чи не найпоширенішим конфліктом, заручниками якого стають тисячі селян, для яких земля є годівницею. Економічна скрута торкнулася в тому числі і селян. В українському селі стає дедалі важче відшукати роботу. От і живе більшість мешканців сіл виключно на пенсії старших членів родини, натуральним господарством та доволі скромними винагородами, що отримують від передання своїх паїв в оренду. Але часом завдяки конфліктам землю отримують ті, кого мало цікавлять проблеми місцевих. Дедалі частіше стає чутно про посягання великих аграрних холдингів на землі, що роками зберігали та відроджували невеличкі фермерські господарства, які сплачували селянам за паї. Агрохолдинги піклуються найперше кількістю оброблених гектарів та, відповідно, прибутками.

Саме така конфліктна ситуація спіткала господарство Павла Лободського.

Починалося все із занедбаного колгоспу, який після розпаду СРСР, як завжди, став нікому не потрібним. Зусиллями колишнього голови цього ж колгоспу Олійника Віталія Васильовича, землі були успішно розпродані, техніку списали та залишили просто неба. Місцина почала занепадати. Але у 2004 році силами Павла Вікторовича Лободського на селі почала кипіти робота. Селяни довірили свої паї цьому фермеру. Натомість діяльність Павла Вікторовича не влаштовувала окремих людей, які почали на нього тиснути.

Неважко здогадатися, що успішний фермер перш за все дратував можновладців, які не звикли працювати на землі і отримували лише хабарі від трударів. Прецедентом стала судова справа проти Лободського у 2008 році, яку розглядали у Лисянському районному суді. Аналізуючи судові матеріали, закрадається думка, що справу сфабрикували. За твердженням сторони обвинувачення, Павло Вікторович Лободський нібито умисно знищив посіви сусіднього поля. Але результати експертизи вказали на неможливість цього інциденту. Та незважаючи на експертні висновки, тодішній голова Лисянського суду Борисенко Петро Іванович продемонстрував сліпоту Феміди та, на власний суб’єктивний погляд, присудив Лободському два роки ув’язнення, рік із яких фермер відсидів.

— Починали з нуля , не було нічого, один був трактор і могли позичити ще в деяких колгоспах, — розповів Юрій Ткачук, фермер. — А тепер ви бачите, до чого ми дійшли. Люди працюють, платимо податки, ніхто ні від чого не ховається. Але наші можновладці чи правляча верхівка хоче приватизувати землю і підготовити до продажу, а зараз за цю землю іде боротьба.

— Ну, щодо ситуації навколо земельного скандалу, то є закони державні, а є закони людські, як кажуть, християнські, — розповів «Антені» Сергій Іщенко, голова Лисянського осередку ВО «Свобода». — Ви знаєте, у християн є така заповідь: не побажай майна ближнього свого, і дуже багато чиновників намагаються у церквах відмолити свої гріхи. Але ж треба просто виконувати ці заповіді, і не буде у нас ніяких, таких-от, змагань за землю, «віджимань». А вам скажу, що ми будемо боротись за нього, і як би там не було, ми завжди підтримаємо, багато людей його підтримують морально. І вийдуть, якщо будуть загострення, ми не дамо «віджати» цю землю.

Проте чергова атака не забарилась. Так, у 2015 році почалася нова хвиля судової тяганини. Цього разу місцева прокуратура подала судовий позов, аргументуючи його тим, що частина орендованих земель Лободського розташована на території історико-культурної спадщини, тобто там, де кургани. Абсурдність мотиву позову має зрозуміти кожен, адже всі чудово знають, як в Україні зазвичай ставляться до такого роду спадщини. Про існування жодної іншої подібної справи, порушеної в області, нам не відомо. Зрозуміло, що це черговий прояв шантажу та тиску на фермера. Але, все ж таки, на підставі цього позову, постановою вищої інстанції — Вищого господарського суду — 9 га землі були вилучені з користування фермерського господарства, інша орендована площа залишилась у межах ферми «Памила».

Останнім ударом стало чергове судове засідання 23 травня 2016 року, де суддями Апеляційного суду Черкаської області розглядався позов заступника прокурора області Мироненка О.М. та представника прокуратури Лисянського району Почіпка О.С. до фермерського господарства «Памила». Цього разу лисянські «правоохоронці» пред’явили на розгляд суддів звинувачення у нібито незаконності укладених договорів оренди землі, посилаючись на Закон про обов’язкове проведення аукціону. Але замовники обвинувачення та їхні маріонеткові прокурори не врахували, що акт про оренду землі фермером був переоформлений ще у 2014 році, а норма закону щодо аукціонів була введена у 2016 році. Тобто, з правової точки зору, стає зрозумілою абсурдність позову. Проте, як відомо, Україна славиться не тільки красивою природою, а ще й повністю прогнилою судовою системою. Тому після півгодинної наради судді Сіренко Ю.В., Міщенко С.В. та Пономаренко В.В. прийняли рішення відібрати у фермера Лободського П.В. 125 га землі та повернути їх у власність держави.

А далі все за накатаною схемою. У землі з’являється новий орендар, а потім і власник. Спробуйте здогадатися, яка корпорація, які латифундисти отримають цей земельний спадок?

Системний характер цькування та переслідування сільського трударя свідчать, що за цим усім майорить якась потужна постать, що ретельно продумує кроки, спрямовує правоохоронців та організовує потужний інформаційний і юридичний супровід конфлікту. Жоден місцевий мешканець на камеру не погодився розповісти те, що відомо всім як у Боярці, так і в Лисянці. Поза камеру люди розповідають власну версію того, що відбувається.

Враховуючи дуже впливові зв’язки сім’ї Супрунів, які за будь-якої влади знаходили зиск для себе та свого оточення, ми припускаємо, що діяльність П.В. Лободського може перетинатись з інтересами теперішнього голови Уманської районної ради Олійника Віталія Васильовича, який за підтримки колишнього радника екс-прем’єр-міністра України Януковича, а за сумісництвом — одного з найпотужніших київських землевласників Супруна Миколи Олексійовича — може впливати на таку активність районних прокурорів та рішення суддів. Не дивно, чому майже все грає проти Лободського. Недарма люди стверджують, що очільник Уманського району пропонував Лободському послуги «кришування» його бізнесу, в обмін на 50% прибутку. А після категоричної відмови тиск на фермера зріс у рази.

— По цій самій землі, вже по другому колу — знов ці суди. Першу інстанцію я виграв, апеляцію я виграв, касація повернула назад на апеляцію, вельможі наші побігали — я програв. Тобто, роблять з простого кріпака цапа-відбувайла, а на засіяних землях жирувати. Одне, що я скажу: починав я з нуля, хлопці це підтвердять, дійшов до цього рівня, і «по бєспрєдєлу» я ці землі не віддам, — розповів сам фермер Павло Лободський.

 

Піратська республіка живе за власними законами

Але розкриємо ще кілька деталей, які яскраво доводять інформацію про зв’язки родини Супрунів уже з нинішньою черкаською обласною владою. Ще десять років тому родина Супрунів стала одним із кураторів проекту «Золота підкова Черкащини», який мав бути дуже прибутковим, як із точки зору туризму, так і з погляду відмивання грошей. Звідси з’явився вплив на життєві процеси Черкащини та цікаві приватні архітектурні будови у мальовничих ярах неподалік Лисянки. Розкішний маєток Супрунів у селі Шушківка, приватні ставки, які кишать відгодованою рибою, храмовий комплекс та декоративні млини у сусідньому селі Порадівка. Насправді діяльність родини Супрунів несе на цю частину Черкащини вплив, який можна зрівняти наразі лише з необмеженою владою магнатів часів Речі Посполитої. Все це місцеві жителі називають ніяк не інакше як «Супрунівка», до якої пролягає ідеально рівна дорога. Свого часу ця резиденція слугувала базою відпочинку для представників вищого ешелону влади. На перший погляд, вся ця нехитра інфраструктура на користь громаді сіл, через які пролягає шлях до маєтку. Але не треба забувати, звідки взялись кошти на побудову цих об’єктів та чиї це гроші.

А на під’їзді до самої так званої «Супрунівки» знаходиться не менш цікавий об’єкт — цех із розливу мінеральної води під назвою «Калиновий кущ». За словами місцевих жителів, у деяких магазинах можна зустріти продукцію цього сумнівного виробництва, адже пляшки води продаються без належного маркування та етикетки, що вказує на відсутність ліцензії на продаж та виробництво цієї води. «Злі язики» чомусь стверджують, що підпільний цех може належати голові Уманської держадміністрації пану Олійнику. А Олійника ті самі «злі язики» чомусь уперто пов’язують саме з родиною Супрунів та їхніми дружніми стосунками з Ющенком і тодішньою черкаською обласною владою, губернатором Олександром Черевком та його давнім соратником Юрієм Ткаченком, нинішнім губернатором Черкащини. Хтозна…

Отже, можна зробити висновок, що можливо причетні люди до правового рейдерства орендованих земель фермерського господарства «Памила» — типові представники «системи», для яких закони не писані, а людські взаємовідносини нічого не значать. Ці люди зберігають владу за будь-яких обставин, не зважаючи на всі революції, війни, зміни в країні. Майже кріпосний стан селян при тому унеможливлює будь-який системний супротив. Адже на боці «системи» часів Кучми, Ющенка, Януковича і, на жаль, нинішньої, стоять судді та прокурори. А трударі залишаються беззахисними.

«Олігархи, олігархи, а я малєнькій такой…»

Сумно стає від того, що навіть натяків на реформування правової, політичної структури в країні насправді не помітно. Тут, у глибокій провінції, в тихому олігархічному «раю», на відстані лише сотні з невеликим кілометрів від Києва, повернуто з небуття найжорсткіші та найменш демократичніші принципи феодального суспільства. Хтось каже про реформу судів, а тут люди оминають суди, бо наперед знають, що рішення буде прийняте не на їхню користь. Тут люди не викликають поліцію, бо переконані, що поліція стане на захист «пана». Тут мало хто погоджується висловл.ювати свою точку зору вголос, бо знає, що жодне слово не залишиться непоміченим і «невідплаченим»…

Так, ми би могли обійтися без переліку сучасних регалій, відомих фірм та агрокорпорацій, що на центральних телеканалах подаються в якості візитівки чи флаєра успішності реформ в Україні. Ми могли би змовчати і уникнути можливих судових позовів, бо добре усвідомлюємо, що в місцевих та особливо в обласному апеляційному судах сидять близькі друзі власників цих корпорацій, які виконують будь-яку їхню забаганку, а не судять за законом. Історії поневірянь селян, фермерів лише волання про допомогу в суцільній пустелі…

Ми «спитали» у GOOGLE про родину Супрунів.
І надаємо те, що знає про них пошукова система.
Лише цитати…

«Украина», короли и капуста»: 

«Гибель банка «Украина» обещает быть долгой и зрелыщной. В принципе, все согласны и с тем, что основной причиной краха банка стало банальное разворовывание его активов. Попросту говоря, кредиты сплошь и рядом выдавались фирмам, которые вряд ли собирались их возвращать. Что тоже в банковской практике не редкость. Да и родная держава отличилась — банк здорово (миллионов на триста) «влетел» на конверсии ОВГЗ в 1998 году. Не говоря уже о кредитах (по настоятельным «просьбам» Кабмина и иже с ним) различным КСП, ООО… — так и просится на язык: МММ…

Теперь предстоит ответить на два извечных вопроса — «кто виноват» и «что делать». Здесь-то все и начинается: в списке потенциальных «козлов отпущения» немало украинских политических звезд первой величины. Так что разбирательство, несмотря на все призывы не политизировать ситуацию, с самого начала носит — и чем дальше, тем больше будет носить — преимущественно политический характер. Под удар попадут сразу несколько политических фигур. В первую очередь постараются достать бывшего главу НБУ, позже премьера, а ныне потенциального кандидата, хотя не ясно, на что, Виктора Ющенко. Его обвиняют в попустительстве бывшему руководству банка, приведшему к растаскиванию кредитных ресурсов вообще и самого НБУ в частности, а также в проволочках с решением «украинского» вопроса в бытность премьером. Отбиваться будет трудно — банк действительно ходил в любимчиках НБУ. Тем более, что и многие из сотрудников Нацбанка, включая самого Ющенко, — выходцы из «Украины».

Так что когда там начались трудности, Нацбанк приложил для реабилитации финансового учреждения массу усилий. И в первую очередь денежных — в списке получателей кредитов НБУ «Украина» традиционно занимает ведущее место. На начало года на балансе агропромбанка числилось 579 млн грн кредитных средств. И хотя в залог НБУ передано большинство помещений успешно шедшего ко дну, приличную часть кредитов все равно можно считать потерянными. Так что свою долю тумаков и шишек Ющенко получит. Кроме того, введение в сентябре прошлого года в банке временной администрации явно не оправдало надежд. Этим, кстати, и объясняется весенняя попытка ее сменить, которая также закончилась неудачей. Однако как бы кто ни старался, все свалить только на Нацбанк вряд ли удастся. Что бы ни говорилось об ошибках, банк все-таки не государственный, а стопроцентно частный. И его собственникам придется тоже отвечать за последствия… Приватизация банка завершилась пару лет назад, с приобретением ЗАО «Укррос» последнего (12,7%) госпакета акций. С этого момента банк фактически перешел под контроль этой структуры, а ее глава Владимир Сацюк вскоре возглавил наблюдательный совет. Его коллегами стали и нардеп Александр Волков, и Виктор Ющенко с Игорем Митюковым.»

Политическая родня-2 (краткий обзор олигархических семей)

«Еще одна интересная пара крутится нынче в политике. Николай Алексеевич Супрун — советник премьера Януковича. Ранее он работал замуправделами Верховной Рады, а потом стал представителем Государственной налоговой администрации по связям с парламентом. Николай Супрун — муж народного депутата Людмилы Супрун, первого зама бюджетного комитета. Люда родилась в Запорожье и по слухам приходится дальней родственницей экс-спикеру Александру Ткаченко.

На заре независимости работала в Институте государства и права. С 1993 года работала президентом ассоциации «Интерагро»: одного из крупнейших агрхолдингов в стране. Определенные проблемы начались у Люды и Коли, когда рухнул банк «Украина». Выяснилось, что «Интерагро» чуть ли не крупнейший должник банка. В разгар неприятностей у четы появилась вторая дочь. А когда гроза минула, мадам Супрун похудела эдак килограмм на 15. Живут и радуются.

Впрочем, как и все остальные «фигуранты» этого скромного повествования».

Недавно стало известно, что и Иван Плющ пострадал из-за банка «Украина», газета «Факты», 2001 год…

Парламентарий Людмила Супрун (которая, как неоднократно сообщали СМИ, является не только родственницей Александра Ткаченко, но и имела отношение к банку «Украина»), также приглашенная на заседание комиссии, давала объяснения о причастности предприятия «Технопарк» и подчиненных ему структур к невозвращенным кредитам из банка «Украина». Одним словом, чем дальше, тем интереснее. Недаром глава комиссии Виктор Король сетовал, что его работе над расследованием соответствующие структуры не только не способствуют, но и чинят препоны. В комментарии УНИАН народный депутат Полюхович, например, сообщил, что лишь недавно ликвидатор банка, подчиненный Минэкономики, предоставил следственной комиссии списки наибольших должников банка «Украина», среди которых только юридические лица набрали в свое время кредитов на сумму почти 150 миллионов долларов.

 

Семейный подряд: супруги Супрун раздерибанили часть заповедного парка Феофании

Руководитель строителей, которые сейчас работают на земле Затолокина, посоветовал по вопросам покупки земли обращаться к Николаю Супруну — советнику экс-президента Януковича и бывшего представителя налоговой администрации по связям с ВР.

Его жена Людмила Супрун — племянница влиятельного при Януковиче коммуниста Александра Ткаченко, бывший нардеп, глава Народно-демократической партии.

 

Політична біографія Людмили Супрун, матеріальний стан, політичні погляди та компромат

На выборах-2006 шла в Верховную Раду под N1 списка Блока народно-демократических партий, однако блок не сумел преодолеть 3-процентный проходной барьер. После этого лидер НДП, экс-премьер-министр Валерий Пустовойтенко сложил с себя полномочия председателя партии, и этот пост заняла Л.Супрун. На досрочных выборах парламента 2007 года НДП и лично ее глава планировали заполучить в стратегические союзники Народную партию бывшего спикера Верховной Рады Владимира Литвина. Однако политики не нашли согласия при распределении мест в верхней части общего избирательного списка.

С Порошенко в Царском селе соседствуют…

В нескольких сотнях метров отсюда — дом с номером 30. В 2011-м его, вместе с двумя земельными участками, приобрел запорожец Павел Сапко. В Реестре указано — имущество приобреталось в кредит, взятый у Международного инвестиционного банка Петра Порошенко. Вероятно, с выплатами не сложилось — с марта 2014-му владельцем недвижимости стал сам банк.

В процессе съемки с территории дома выехал черный «Мерседес», за рулем которого сидела экс-нардеп Людмила Супрун. На территории журналисты заметили другое авто, которое, по их информации, принадлежит мужу Супрун.

Павла Сапко удалось найти в соцсети «Одноклассники». В друзьях — два десятка человек. Среди родственников — и сама Людмила Супрун с тегом «дочка».

До «президентского» участка и дома его бизнес- и политического соратника Игоря Кононенко отсюда — рукой подать.

День Захисника України в Черкасах

Наші телевізійні репортажи з урочистостей з нагоди Покрови та Дня Захисника України, доступні тут:

Вкрадена ріка: Кому в Черкасах належить берег Дніпра?

Сюжет про незаконну забудову берега Дніпра в межах Черкас, що вийшов до ефіру на минулому тижні викликав чималий резонанс. Державні екологічні служби наперебій почали звітуватися про те, що журналісти все вигадали, а зображення будинків на сваях – марево або мультфільм, виготовлений вправними майстрами з «Антени».

Пляж між колишнім селом Василиця та дамбою в Черкасах незабаром можуть забудувати
Пляж між колишнім селом Василиця та дамбою в Черкасах незабаром можуть забудувати

Але найбільш цікавим є повідомлення, розтиражоване в заангажованих ЗМІ з недолугим твердженням про джерела запаху дніпровської води. Для невіруючих пропонуємо самотужки перевірити і сходити на пляж, відомий як «Андріївська дача», що знаходиться між колишнім селом Василиця та Черкаською дамбою. Поле плаваючих екскрементів сягає кілька сотень метрів і постійно переміщається від одного берега затоки до іншого в залежності від напрямку вітру.

Продовжуючи роботу над сюжетом, ми натрапили на шокуючу інформацію, що проливає світло на злочинні схеми, які масово використовуються в Черкасах для легалізації елітної забудови на березі. Виявляється, спритні ділки від влади вже давно розділили землю в районі міста. Громаді належить берег, дороги, пляжі і все що на них збудовано, включаючи інфраструктуру та інженерні комунікації. А от після урізу води – тобто підводна частина Дніпра належить одній з приміських селищних рад – або Чорвонослобідській, або Свидівській.

Шахрайські схеми забудови берегів Дніпра
Будинки на сваях мають ганок в Черкасах, а розташовані на землях Свидівка?

При тому зовсім не зрозумілим є межа розділення – адже рівень води в Кременчуцькому водосховищі постійно коливається, а уріз води мігрує на сотні метрів в залежності від пори року.

Тобто в адміністративних межах міста Черкаси будь-який спритник за певну винагороду може здійснити легалізацію намиву та побудову на ньому котеджів. При тому громада міста, міська рада не матимуть жодного стосунку  до цього.

В районі, про який ми розповіли, будинки на сваях побудовані … на землі Свидівської сільської ради. І нікого не засмутив той самий факт, що насправді мова йде не про землю, а про водні ресурси, які охороняються законом і де неможливо нічого будувати.

Свидівська сільрада нещодавно прославилася гучним скандалом з арештом СБУ сільського голови за хабар в кілька сотен тисяч доларів за оформлення земельної оборудки. Так от, виявляється хто насправді роздає берег в Черкасах в приватні руки?!!

Після виходу нашого сюжету, джерело повідомило журналістів про плани грандіозного намиву в межах міста. Між човновими причалами та дамбою, саме на місці цього сплюндрованого пляжу буде зроблено намив і побудовано мікрорайон з елітними котеджами. Ми на сьогодні не змогли з’ясувати, чи зроблено на даний час проектну документацію. Але     перемовини між бізнесменами та корупціонерами зі Свидівської сільради а також представниками державної адміністрації черкаського району нам підтвердили кілька джерел. При тому розповівши нам, про початок перемовин з Черкаською міською радою та виконкомом про наступну легалізацію намиву.

Цей мальовничий пляж незабаром буде засипано піском і тут виросте елітна забудова
Цей мальовничий пляж незабаром буде засипано піском і тут виросте елітна забудова

Але навряд чи з цим підходом погодиться черкаська громада та активісти патріотичних та екологічних організацій. Вкрасти у громади черговий куточок мальовничої природи не вдасться. А питання зносу незаконних будівель неодмінно стане предметом розгляду на одному з найближчих виконкомів. Журналісти разом з активістами готують звернення до міського голови пана Бондаренка про порушення Конституції та норм природоохоронного та містобудівного законодавства масовою забудовою Дніпра.

Говорячи про схему махінації слід зазначити, що вона є доволі поширеною не  тільки в районі Черкас. Саме за такою схемою вже захоплено та забудовано території узбережжя в районі Києва, Переяслава, Дніпропетровська, Одеси та всіх інших міст, розташованих на берегах морів та річок. І чим скоріш відбудеться справжня адміністративна реформа, яка передасть всі ресурси в управління об’єднаних громад, тим скоріше припиниться безлад та рейдерство в природоохоронних зонах водних об’єктів. Але, це вже питання недалекого майбутнього.

Грімаси черкаської “Феміди”: суд легітимізував загальні збори, яких не було

Про це на своїй сторінці у Фейсбуці повідомляє Громадська організація «Всеукраїнський громадський рух «Святоче».

ГО «Святоче» звертає увагу на те, що з метою захоплення влади у Садовому товаристві «Фотон» декількома особами був повністю сфальсифікований протокол Загальних Зборів членів цього Товариства від 22 березня 2015 року, хоча у дійсності ці збори не проводилися. На підставі цього сфальсифікованого протоколу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців було внесено відомості про тепер вже колишнього керівника цього Товариства – Ладняк Т.Г.

У зв’язку з фальсифікацією протоколу правоохоронні органи порушили кримінальне провадження ще в 2015 році, але це провадження досі не зрушило з місця. Фактично, правоохоронні органи не реагують належним чином на ситуацію навколо рейдерської атаки на СТ «Фотон», на що також звертав увагу телеканал «Антенна» .

Місцеві суди неодноразово відмовлялися визнати нелегітимними Загальні Збори членів СТ «Фотон», які у дійсності не проводилися та стосовно яких був складений протокол від 22 березня 2015 року.

Так, 6 червня 2016 року Черкаський районний суд у справі за позовом Федотової Г.В. до СТ «Фотон», треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Ладняк Т.Г., Макаренко Л.І. про визнання зборів нелегітимними, а прийнятих на них рішень недійсними відмовився визнати нелегітимними загальні збори членів СТ «Фотон», які відображені у протоколі цих зборів від 22 березня 2015 року, та яких у дійсності не було. Суд першої інстанції відмовився визнати оскаржувані збори нелегітимними, з тих мотивів, що, на його думку, права позивача – члена СТ «Фотон» не було порушено. При цьому, у судовому рішенні встановлені факти порушення процедур скликання та проведення оскаржуваних зборів, а також той факт, що у реєстраційному списку присутніх на Загальних Зборах членів СТ «Фотон» 22 березня 2015 року серед 567 осіб вказані у т.ч. під першим номером особа, яка померла більше 10 років тому назад, та особи, які в суді підтвердили, що вони не були присутні на цих зборах.

Позивачка оскаржила рішення Черкаського районного суду від 6 червня 2016 року до Апеляційного суду Черкаської області, де на 26 липня 2016 року вже призначений розгляд цієї справи колегією суддів в складі головуючої судді Нерушак Л.В., суддів Пальонного В.С. та Карпенко О.В.

21 липня 2015 року Апеляційний суд Черкаської області в складі іншої колегії суддів у своєму рішенні відмовився визнати нелегітимними Загальні Збори членів СТ «Фотон», які оформлені у протоколі від 22 березня 2015 року. Це рішення було винесено колегією суддів в складі головуючого судді Качана О.В. (доповідач по справі), суддів Сіренка Ю.В. та Фетісової Т.Л. в справі за позовом іншого члена СТ «Фотон» – Токаренко О.В. На думку цієї колегії судів під головуванням судді Качана О.В., загальні збори членів товариства, яких фактично не було, жодним чином не порушили права члена цього товариства.

ГО «Святоче» наголошує, що рішення, подібні до вищевказаних рішень у справі СТ «Фотон», відкривають дорогу рейдерам, яким достатньо сфальсифікувати протокол загальних зборів членів будь-якого товариства, вказати у цьому протоколі про обрання керівником вигідної для себе особи, віднести цей протокол державному реєстратору для внесення відомостей про таку особу як про керівника до Єдиного державного реєстру, і юридична особа опиняється в руках у рейдерів. Нажаль, високий рівень корупції в нашій державі уможливлює подібні ситуації.

Війна за землю: хто стоїть за бійкою так званих селян з Правим сектором на Смілянщині?

Нині на Черкащини постійно виникають земельні конфлікти. Не обійшло це і село «Плескачівка» Смілянського району, де з одного боку вже 5 років керує сільський голова Володимир Захарченко. Подейкують, що небідний чоловік скуповує землі у мальовничій місцині та лобіює інтереси наближених інвесторів. З іншого боку – сільський кооператив «Межигір᾽я», який свого часу успадкував майно ліквідованого колгоспу, опинився під загрозою знищення., оскільки має борг майже 9 млн. грн. Що сталося з життєво необхідним для села підприємством і хто довів його до банкрутства, знає керівниця ВСК «Межигір᾽я» Ганна Деменчук:

– Про збори ніхто не попереджає: немає оголошень, не повідомляють усіх, а обдзвонюють телефоном лише обраних. На засіданні голова без кінця пропонує якихось інвесторів. Коли я вийшла до людей і провела бесіду – він розкритикував кожен пункт, що я нібито вкрала землю в людей і закликав договір з «Межигір’ям» не укладати.

Ситуація вийшла назовні, коли через борги у селян почали забирати техніку. Тоді за покликом селян про допомогу і з’явилися в селі представники Правого сектору. Вони неодноразово брали участь у загальних зборах та разом із селянами шукали шляхи виходу із ситуації. Врешті техніку вдалося повернути, наступний крок – повернення земельних ділянок. Та, схоже такий розвиток подій сподобався не всім.

– Двоє у цивільному вийшли на сцену розповідати про договір оренди землі, що сільський голова категорично не схвалював. Коли представник Правого сектору почав говорити, що в них є декілька позицій по поверненню майна, сільський голова вискочив на сцену і почав забирати мікрофон. Все це переросло в бійку, – розповідає жителька села Валентина Танцюра.

Сільський голова Володимир Захарченко, звісно заперечує свою вину. Каже, що не лобіює інтереси жодних інвесторів та взагалі випадково дізнався про ліквідацію техніки з кооперативу.

– Активісти потрапили у наше село понад місяць тому, коли я дізнався про ситуацію з цим «Міжгір’ям». Коли розпочалися збори, головуючий запитав думку громади щодо Правого сектору. Люди відреагували бурхливо. Потім я мав промову хвилин 10, після цього на сцену зайшли представники Правого сектору, хоча їм слово ніхто не давав. Люди в залі почали шуміти, я встав і пішов на сцену, мене туди не пускали. Коли я дістався до мікрофону – відразу отримав удар в лице, – розповідає сільський голова Володимир Захарченко.

Як стверджують представники Правого Сектору, під час зборів у залі було багато немісцевих, а сільський голова завчасно готувався до зриву засідання, тому покликав підмогу. Мовляв, пан Захарченко не хотів, щоб селяни дізнались про альтернативний варіант повернення майна та землі, тому спровокував бійку.

– Конфлікт конфліктом, але є ситуація, з якої потрібно вийти. Є підприємство, яке банкрутять. Потрібно постаратися повернути ці майнові паї людям. Якщо підприємство буде обанкрочено – люди не повернуть своє майно. Їхнє право вирішувати, якому інвестору віддати землю в оренду, ми їм це не нав’язували, – зазначив керівник Черкаського осередку Правого сектору Андрій Гоца.

Нині Правий сектор має конкретну концепцію, як допомогти селянам, повернути вкрадене майно та землі. А пайовики мають вирішувати самі з ким підписувати договори, але за користування землі орендарь повинен сплачувати не менше 10% від оціночної вартості. Договір не вступатиме в дію, поки землю не буде повернуто. Правий сектор вже не вперше стає на сторону народу, та на жаль у багатьох випадках адмінресурс та фінансова вигода вирішують все. Ситуація в Плескачівці показова з огляду на ситуацію в країні. Провокування бійки та конфлікту, на думку представників Правого сектору, сталося саме з подачі влади. Мета провокації – переключити увагу громади та змістити акценти. Щоб приховати правду?

На Лисянщині панують закони середньовіччя

У фермера намагаються під виглядом «закону» відібрати землю

Знову земельний скандал. На цей раз у селі Боярка, що у Лисянському районі. Там вже довгий час місцева прокуратура судиться із, спочатку приватним підприємцем Павлом Вікторовичем Лободським, а зараз із фермерським господарством «Памила», засновником та власником якого є  той же Лободський.

Історія цього скандалу доволі типова для сучасної України і Черкащини, зокрема. Земельні суперечки, рейдерство сільгосп угідь стають чи не найпоширенішим конфліктом, заручниками якого виявляються тисячі селян, для яких земля є годівницею. Економічна скрута торкнулася в тому числі і селян. В українському селі дедалі стає важче відшукати роботу. От і живе більшість мешканців сіл виключно на пенсії старших членів родини, натуральним господарством та доволі скромними винагородами, що отримують від здачі своїх паїв в оренду. Але часом завдяки конфліктам, землю отримують ті, кого мало цікавлять проблеми місцевих. Дедалі частіше стає чутно про посягання велик
их аграрних холдингів на землі, що роками зберігали та відроджували невеличкі фермерські госпо
дарства, які сплачували селянам за паї. Агрохолдінги піклуються, перше за все, кількістю оброблених гектарів, та, відповідно, прибутками. Саме така конфліктна ситуація спіткала господарство Павла Лободського.
А починалось все із занедбаного колгоспу, який після розпаду СРСР, як завжди, став нікому непотрібним. Зусиллями колишнього голови цього ж колгоспу Олійника Віталія Васильовича, землі були успішно розпродані, техніку списали та залишили просто неба. Місцина почала занепадати. Але у 2004 році силами Павла Вікторовича Лободського на селі почала з’являтись діяльність, а саме робота на землі. Селяни довірили свої паї цьому фермеру. Натомість діяльність Павла ВікторовичаDSCF6032 не влаштовувала окремих людей, які починали створювати на нього тиск. Неважко здогадатися, що успішний фермер перш за все дратував можновладців, які не звикли працювати на землі і отримували лише хабарі від трударів. Прецендентом стала судова справа проти Лободського у 2008 році, яку розглядали у Лисянському районному суді. Аналізуючи судові матеріали, закрадається думка, що справу сфабрикували. За твердженням сторони обвинувачення – Павло Вікторович Лободський нібито навмисно знищив посіви сусіднього поля. Але результати експертизи вказали на неможливість даного інциденту. Незважаючи на факти експертизи, тодішній голова Лисянського суду Борисенко Петро Іванович не продемонстрував сліпоти феміди та, на суб’єктивний погляд, оголосив два роки ув’язення Лободському П.В., рік з яких фермер відсидів.

«Починали із нуля , не було нічого , один був трактор і могли позичити ще в деяких колгоспах. А тепер ви бачите до чого ми дійшли. Люди працюють, платимо податки, ніхто ні від чого не ховається. Але наші можновладці чи правляча верхівка хоче приватизувати землю і підготовити до продажу, а зараз за цю землю іде боротьба.» (Юрій Татарчук, фермер).

Природньо, що хлібороб, після виходу з в’язниці, повернувся до справи свого життя, та почав тільки збільшувати об’єми свого підприємства. Окрім аграрної справи та думок про власний прибуток, фермер Лободський піклується та приймає участь у житті громади села. За його підтримки інфраструктура Боярки підтримується у належному стані, соціально не захищенні верстви населення села отримують фінансову допомогу. 75 тисяч гривень, саме стільки аграрій виділив на допомогу воїнам АТО. Також важливим фактом на захист пана Лободського є те, що він дав не одне робоче місце своїм односельцям та стабільно виплачує 460 тисяч гривень до районного бюджету.

«Павла знаю давно, він у нас допомагає війську, при чому це робить без нагадувань. Особливо коли був Дебальцівський котел – переживала людина. Він допомагає мистецтву. Ми проводили «Співочу Лисянщину» , він теж допоміг, щоб у нас виступив гурт. В час коли посівна чи збирають врожай – він завжди на полі. Я йому телефоную, а його не можливо знайти в Лисянці. Він трудяга, я бачу його руки , він просто трудяга – це те, що викорінювалось. Хазяїн, який дбає про землю – це 100% все про Павла.

Ну щодо ситуації навколо земельного скандалу, то знаєте, є закони державні, а є закони людські, як кажуть християнські закони. Ви знаєте, у християн є така заповідь: не побажай майна ближнього свого, і дуже багато чиновників намагається, там десь, в церквах відмолити свої гріхи. Але ж треба просто виконувати ці закони і не буде у нас ніяких , таких от змагань за землю, «віджимань». А вам скажу, що ми будемо боротись за нього, і як би там не було ми завжди підтримаємо, багато людей його підтримує морально. І вийдуть, якщо будуть загострення, ми не дамо «віджати» цю землю.» (Сергій Іщенко, голова Лисянського осередку ВО «Свобода»).

У 2015 році почалась нова хвиля судової тяганини. На цей раз місцева прокуратура подала судовий позов, аргументуючи це тим, що частина орендованих земель Лободського знаходиться на території історико-культурної спадщини, тобто там, де розташовані кургани.
Фермер Павло Вікторович Лободський

Проте чергова атака не забарилась, так у 2015 році почалась нова хвиля судової тяганини. На цей раз місцева прокуратура подала судовий позов, аргументуючи це тим, що частина орендованих земель Лободського знаходиться на території історико-культурної спадщини, тобто там, де розташовані кургани. Абсурдність мотиву позову має зрозуміти кожен, адже всі чудово знають, як в Україні зазвичай ставляться до такого роду спадщини. Про існування жодної іншої подібної справи, порушеної в області нам не відомо.  Зрозуміло, що це черговий прояв шантажу та тиску на фермера. Але, все ж таки, на підставі даного позову, рішенням вищої інстанції – Вищого господарського суду, 9 га земля були вилучені з користування фермерського господарства, інша орендована площа залишилась в межах ферми «Памила».

Останнім ударом стало чергове судове засідання 23 травня 2016 року, де суддями Апеляційного суду Черкаської області розглядався позов заступника прокурора області Мироненка О.М. та представника прокуратури Лисянського району Почіпка О.С. до фермерського господарства «Памила». На цей раз лисянські «правоохоронці» пред’явили на розгляд суддів звинувачення у нібито незаконності укладених договорів про оренду землі, посилаючись на Закон про обов’язкове проведення аукціону. Але замовники обвинувачення та їх маріонеткові прокурори не врахували того, що повторний акт про оренду землі фермером був переоформлений ще у 2014 році, а норма Закону щодо аукціонів була введена у 2016 році. Тобто, з правової точки зору стає ясно, що абсурдність позову просто зашкалює, але, як відомо, Україна славиться не тільки красивою природою а ще й повністю прогнившою судовою системою. Тому після півгодинної наради, судді Сіренко Ю.В., Міщенко С.В. та Пономаренко В.В. прийняли рішення відібрати у фермера Лободського П.В. 125 га землі та повернути їх у власність держави.

«Результатом розгляду судового позову, який відбувся 23 травня цього року , стало рішення, згідно якого позовні вимоги прокурора були задоволені. Скасовані накази Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області та визнано не дійсними договори оренди і зобов’язав вилучити дані земельні ділянки у довірителя. Тому дана ситуація склалась доволі неординарна. Хотілось би звернути увагу на те, що в судовому засіданні вразило поведінка відповідача(головного), управління Держгеокадастру в Черкаській області. Були два представники, які повинні були захищати свої накази та договори, які були укладені з Лободським. На превеликий жаль, у судовому засіданні та в судових дебатах прозвучало, щоб рішення прийнялось на розгляд суду, а інший представник взагалі сказав, що позов прокурора необхідно задовольнити. Тому складається таке враження, що орган, який видає свої накази та укладає договори взагалі не хоче захищати позицію, правову позицію, на якій вони повинні стояти. Адже, вони надали земельну ділянку в користування і, в такому разі, зовсім незрозуміле таке абсолютно інертне відношення до судової справи.» (Наталія Трохименко, юрист).

Напевне, було б помилкою вважати, що проблеми у фермера виникли лише за вищезгаданих обставин. Системний характер травлі та переслідування сільського трударя свідчать, що за цим всім майорить якась потужна постать, що ретельно продумує та спрямовує правоохоронців та організовує потужний інформаційний та юридичний супровід конфлікту. Жоден місцевий мешканець на камеру не погодився розповісти те, що відомо всіма як в Боярці, так і в Лисянці. Поза камеру люди розповідають власну версію того, що відбувається.

Людмилу Супрун прийнято вважати господаркою тутешніх країв
Людмилу Супрун прийнято вважати господаркою тутешніх країв

Виходячи з цієї інформації,  розглядати звідки «ростуть ноги» та хто є протилежною зацікавленою стороною, ми припускаємо, що діяльність П.В. Лободського може перетинатись з інтересами теперішнього голови Уманської районної ради Олійником Віталієм Васильовичем, який за підтримки колишнього радника екс-прем’єр-міністра України Януковича, а по сумісництву одного з найпотужніших київських землевласників Супруна Миколи Олексійовича може впливати на таку активність районних прокурорів та нелогічність рішень суддів. Враховуючи дуже впливові зв’язки сім’ї Супрунів, які за будь-якої влади знаходили зиск для себе та свого оточення. Не дивно чому майже все грає проти Лободського. Недарма люди стверджують, що очільник Уманського району пропонував Лободському послуги «кришування» його бізнесу, в обмін на 50 % прибутку. А після категоричної відмови, тиск на фермера зріс у рази.

«По цій самій землі, вже по другому колу – знов ці суди. Першу інстанцію я виграв, апеляцію я виграв, касація вернула назад на апеляцію, вельможі наші побігали – я програв. Тобто роблять з простого кріпака цапа-відбувайла, а на засіяних землях жирувати. Одне, що я скажу, починав я з нуля, хлопці це підтвердять, і дійшов до цього рівня і «по бєспрідєлу» я ці землі не віддам.» (Павло Лободський, фермер)

DSCF6026Але розкриємо ще кілька деталей, які яскраво доводять, про зв’язки родини Супрунів вже з нинішньою черкаською обласною владою. Ще десять років тому родина Супрунів стала одним з кураторів проекту «Золота підкова Черкащини», який мав стати дуже прибутковим, як з точки зору туризму, так і з погляду відмивання грошей. Звідси з’явився вплив на життєві процеси Черкащини та цікаві приватні архітектурні будови у мальовничих ярах неподалік Лисянки. Розкішний маєток Супрунів у селі Шушківка, приватні ставки, які кишать відгодованою рибою, храмовий комплекс та декоративні млини у сусідньому селі Порадівка. Насправді діяльність родини Супрунів несе на цю частину Черкащини вплив, який можна зрівняти наразі лише з необмеженою владою магнатів часів Річі Посполитої. Все це, місцеві жителі називають ніяк не інакше як «супрунівка», до якої пролягає ідеально гладка дорога. В свій час ця резиденція слугувала базою відпочинку для представників вищого ешелону влади. На перший погляд, вся ця незамислувата інфраструктура на користь громаді сіл, через які пролягає шлях до маєтку. Але не треба забувати, звідки взялись кошти на побудову цих об’єктів та чиї це гроші.

А на під’їзді до самої так званої «супрунівки» знаходиться не менш цікавий об’єкт – цех по розливу мінеральної води під назвою Калиновий кущ. За словами місцевих жителів, у деяких магазинах можна зустріти продукцію цього сумнівного виробництва, адже пляшки води продаються без належного маркування та етикетки, що вказує на відсутність ліцензії на продаж та виробництво даної води. Злі язики чомусь стверджують, що підпільний цех може належати уманському голові держадміністрації пану Олійнику.

Місцеві стверджують, що цей котедж належить уманському "губернатору" Олійнику
Місцеві стверджують, що цей котедж належить уманському “губернатору” Олійнику

Отакі сумні реалії життя західного регіону Черкащини. За однією з версій – це спроба типового «віджимання» землі за допомогою підручних прокурорів та продажних суддів. За другою – це частина тотальної монополізації аграрного сектору України з поглинанням дрібних фермерів задля придушення будь-якої конкуренції.

Отже можна зробити висновок, що можливо причетні люди до правового рейдерства орендованих земель фермерського господарства «Памила» – типові представники «системи», для яких закони не писані а людські взаємовідносини нічого не значать. Ці люди зберігають владу за будь-яких обставин, не дивлячись на всі революції, війни, зміни в країні. Майже кріпосний стан селян при тому унеможливлює будь-який системний супротив. Адже на боці «систем и» часів Кучми, Ющенка,Януковича і, нажаль, нинішньої, стоять судді, прокурори. А трударі залишаються беззахисними.

Телеканал «Антена» і надалі слідкуватиме за перебігом подій. Хоча навіть при підготовці даного сюжету ми почали отримувати погрози та пропозиції відмовитися від висвітлення цієї історії. Бо ми впевнені, що ситуацію в країні треба змінювати. Якщо українська Феміда нищить таких людей як Павло Лободський, стати на їх захист має громада та журналісти.

Іван Іменник

 

 

 

 

 

 

 

Махрова корупція?

Адміністративне приміщення в самому центрі Черкас незабаром може бути відібрано у територіальної громади. Причина – ймовірна корупційна оборудка за участю департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради.

DSCF5210

Площа приміщення по вулиці Хрещатик, 221 складає 287,3 кв.м. Колись, за радянських часів, у цьому приміщенні, розташованому на першому поверсі житлового будинку, розміщувалася каса Ощадного банку СРСР. За часів незалежності – Управління комунального майна міста, різні комунальні підприємства. Зручне розташування в самому середмісті завжди приваблювало спритників і надихало їх на різні спроби приватизації. Однак, протягом багатьох років міська влада намагалася всіляко запобігти цьому та утримувала і за бюджетний кошт ремонтувала приміщення. Нині воно перебуває на балансі Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради, який очолює Ірина Удод.
За нашою інформацією, ще з часів губернаторства Сергія Тулуба на приміщення накинули оком діячі від Партії регіонів. У комунального підприємства, що розташовувалося в приміщенні, була вилучена кімната, в яку «прописалася» мало кому відома громадська організація «Ліга здорової нації». Департамент економіки уклав із нею 14 жовтня 2013 року договір оренди. Все б нічого,  але «Здорова нація» насправді виявилася громадською організацією, створеною Партією регіонів з метою організації так званого “руху тітушок”. І саме тут у часи Революції Гідності перебував штаб антинародного руху.DSCF5165

За деякою інформацією, контролював всеукраїнську аналогічну організацію особисто син Віктора Януковича Олександр, більш відомий широкому загалу на прізвисько «Саша-стоматолог».fef2d02a151b8556435c5bed016eea1b.i750x498x529

Уже після Революції Гідності, після повернення до влади в місті Сергія Одарича приміщення остаточно було передано під контроль маловідомим громадським організаціям. 3 червня 2014 року Ірина Удод підписує договір з громадською організацією «Національний рух опору». Договір оренди на більшу частину приміщення і, нарешті, 10 листопада 2014 року – з громадською організацією «Комітет Самоврятування Громади». Попри гучні назви відшукати в інтернеті будь-які сліди цих організацій неможливо. Тим більше в реальному житті. Щоб не виникало зайвих запитань, на приміщенні весь цей період красувалися стяги різноманітних організацій, пов’язаних із АТО. Напевне, щоб ні у кого не виникало зайвих запитань. А вже влітку 2015 року над офісним приміщенням замайоріла символіка партії “Черкащани” – кишенькового бізнес-політичного проекта, створеного колишніми місцевими представниками Партії регіонів.

Аналізуючи договори, не важко помітити їх абсолютну тотожність і акцентування саме на можливості DSCF5216приватизації приміщень. І тут ми підходимо до найголовнішого. Виявляється, директор департаменту економіки Черкаської міської ради Ірина Удод поставила свій підпис під ринковою оцінкою приміщення в сумі АЖ 818 790 грн 53 копійки!
Для розуміння перекладемо: це вартість 287,3 метра квадратного. Тобто один квадратний метр оцінено  в 2 тисячі 849 грн 95 копійок… За нинішнім курсом гривні це близько 110 доларів.DSCF5215

Тобто пані Удод вважає, що  приміщення, що займає весь перший поверх трьохпід’їздного житлового будинку з виходом на центральну вулицю середмістя, коштує близько 30 тисяч доларів – це вартість трикімнатної квартири в спальному районі Черкас. Тобто вартість оцінки цієї нерухомості занижена в десятки разів.

Для порівняння, ми відшукали за допомогою Гугл-пошуку свіжу пропозицію від одного з агентств із продажу нерухомості в Черкасах. Виявляється, вбудоване приміщення меншої площі на околиці міста коштує майже 100 тисяч доларів. Це зайве свідчення упередженості «експертів», що оцінювали нерухомість на замовлення пані Удод. І лише підсилює наші підозри в корумпованості означеної оборудки.

Зрозуміло, що Договір оренди містить норму, що передбачає компенсацію орендарю вартості оренди майна в разі його приватизації. За сучасними будівельними розцінками і враховуючи оціночну оборудку, орендатори відтепер можуть забрати вказане приміщення практично задарма.
Журналісти телеканалу “Антена” отримали цю інформацію, так би мовити, неофіційним шляхом через власні джерела. Тепер, враховуючи резонансність можливого злочину і те, що за подібною схемою під приватизацію можуть потрапити ще принаймні кілька об’єктів нерухомості міста, ми звернулися з запитом до міського голови Черкас Анатолія Бондаренка.

Крім згаданого будинку, нас цікавить іще колишнє приміщення “Агробанку” на розі Бульвару Шевченка та Митницької (колишня Піонерська), яку нині займає Самооборона Майдану. Напевне, революціонери і не здогадуються, заселившись у віджатий у штабістів Партії регіонів офіс, що насправді фактичним орендарем приміщення є та сама «Ліга здорової нації» Саші Януковича.

Ми сподіваємося, що оновлена міська рада прийме нарешті політичне рішення та проведе неупереджене службове розслідування, а в разі підтвердження виявлених нами фактів -звернеться до поліції. Адже оборудки часів Одарича, попри їх заплутаність та кришування з боку певних правоохоронних органів, рано чи пізно таки доведеться розслідувати.

9-річний період мерства Сергія Одарича завдав місту непоправних збитків на сотні мільйонів гривень. Попри те чиновники часів Одарича продовжують обіймати свої посади в міськвиконкомі.

Дивіться відео в соціальних мережах:

 

Одарич програв дев’ятирічну судову справу

17 грудня 2015 р. набрало законної сили рішення Вищого адміністративного суду України у справі за позовом Депутата Анатолія Віталійовича до Виконавчого комітету Черкаської міської ради, Черкаського міського голови Одарича С.О. та Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради про поновлення на роботі.

Вищий адміністративний суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги Одарича С.О. та залишив без змін рішення суду першої інстанції від 8 жовтня 2014 р. та рішення суду апеляційної інстанції від 19 лютого 2015 р., відповідно до яких Депутата А.В. було поновлено на посаді начальника Управління освіти виконкому Черкаської міської ради. Тим самим касаційний суд поставив крапку у майже 9-річній судовій тяганині у справі про поновлення Депутата А.В. на роботі, яка розпочалася після того, як в травні 2007 р. міський голова Одарич С.О. незаконно звільнив Депутата А.В. з посади начальника Управління освіти виконкому Черкаської міської ради.

Багаторічна судова тяганина у справі про поновлення Депутата А.В. на роботі неодноразово висвітлювалася у ЗМІ, у тому числі на сайті «Антени».

Незаконне звільнення Одаричем С.О. Депутата А.В. з посади начальника міського управління освіти було одним з епізодів кримінального провадження, порушеного проти Одарича С.О. в 2013 р. Це кримінальне провадження розглядалося судами у період 2013 – 2015 років та стосувалося незаконних звільнень Одаричем С.О. декількох працівників та невиконання судових рішень про їх поновлення на роботі.

Поновлення Депутата А.В. на посаді начальника Управління освіти виконкому Черкаської міської ради було ускладнене через реорганізацію цього Управління. Так, через півтора роки після незаконного звільнення Депутата А.В. в травні 2007 р. з вказаної посади, а саме: 25 грудня 2008 р. Черкаська міська рада під керівництвом Одарича С.О. прийняла рішення №4-759, відповідно до якого Управління освіти виконкому Черкаської міської ради разом з деякими іншими управліннями було перетворено на Департамент освіти та гуманітарної політики виконкому Черкаської міської ради.

Реорганізація Управління освіти виконкому Черкаської міської ради відбулася саме у період, коли справа про поновлення Депутата А.В. на посаді керівника цього Управління перебувала на розгляді у суді. Реорганізація міського управління освіти та нібито скорочення посади начальника цього управління стали мотивом для окремих суддів незаконно відмовляти Депутату А.В. у його поновленні на роботі та призвели до подальшої судової тяганини у справі про його поновлення на роботі.

Касаційний суд неодноразово розглядав справи за позовом Депутата А.В. до Виконавчого комітету Черкаської міської ради, Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради та Черкаського міського голови Одарича С.О. про поновлення на роботі. При цьому, касаційний суд скасовував рішення судів попередніх інстанцій та направляв ці справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, 8 квітня 2014 р. у справі про поновлення Депутата А.В. на роботі Вищий адміністративний суд України своєю ухвалою скасував рішення судів попередніх інстанцій з мотивів порушення ними норм процесуального права та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В цій справі Депутат А.В. оскаржував своє звільнення з посади начальника управління освіти виконкому Черкаської міської ради, яке відбулося наприкінці грудня 2010 р. Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 травня 2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 р., його позов було залишено без задоволення.

16 липня 2014 р. в іншій справі про поновлення Депутата А.В. на роботі Вищий адміністративний суд України своєю ухвалою скасував рішення судів попередніх інстанцій з мотивів невирішення ними питання про дотримання позивачем строків звернення до суду та направив цю справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В цій справі Депутат А.В. оскаржував своє звільнення з посади начальника Управління освіти виконкому Черкаської міської ради, яке відбулося в травні 2007 р. Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 квітня 2009 р. позов було задоволено частково, але при цьому було відмовлено у поновленні Депутата А.В. на роботі. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2010 р. рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове, яким апеляційний суд частково задовольнив позовні вимоги, у т.ч. поновив Депутата А.В. на роботі.

В 2014 р. після направлення касаційним судом справ про поновлення Депутата А.В. на роботі на новий судовий розгляд, суд першої інстанції об’єднав їх в одне провадження, поновив Депутату А.В. строк звернення до суду та поновив його на роботі. Так, 8 жовтня 2014 р. Соснівський районний суд м. Черкаси виніс постанову, якою поновив Депутата А.В. на посаді начальника Управління освіти та стягнув на його користь середній заробіток за період вимушеного прогулу.

19 лютого 2015 р. Київський апеляційний адміністративний суд виніс ухвалу, якою підтримав постанову Соснівського районного суду м. Черкаси про поновлення Депутата А.В. на роботі та залишив без задоволення апеляційні скарги відповідачів – виконавчого комітету Черкаської міської ради, Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради та Черкаського міського голови Одарича С.О..

Оскільки в частині поновлення на роботі рішення суду підлягає до негайного виконання, в жовтні 2014 р. Одарич С.О. видав розпорядження про поновлення Депутата А.В. на роботі, але більше року з моменту постановлення цього рішення не допускав Депутата А.В. до фактичного виконання посадових обов’язків. Як наслідок, протягом 2014 – 2015 років у міському департаменті освіти та гуманітарної політики за рахунок бюджетних коштів було своєрідне «двовладдя», при якому посаду начальника Управління освіти обіймали дві особи: поновлений на посаді судом Депутат А.В. та призначений на посаду міським головою Степко Є.П..

Лише після обрання в листопаді 2015 р. під час місцевих виборів нового Черкаського міського голови Бондаренка А.В. було вирішено питання про фактичний допуск Депутата А.В. до роботи на посаді керівника одного із структурних підрозділів міського департаменту освіти та гуманітарної політики.

Хоча Депутату А.В. вдалося через суд частково відновити свої права та добитися поновлення на роботі, на судову тяганину йому довелося витрати майже 9 років, що є порушенням його права на справедливий суд. Суди розглядали його справи про поновлення на роботі з грубим порушенням законодавчо встановлених строків та неодноразово незаконно відмовляли Депутату А.В. у задоволенні його позовних вимог, тим самим діючи в інтересах Одарича С.О. Більш того, за часів керівництва містом Одаричем С.О. органи державної влади часто зволікали з виконанням рішень, винесених судами на користь Депутата А.В. в справах про його поновлення на роботі, а також не забезпечували належним чином виконання цих судових рішень.

В цілому ситуація, яка склалася навколо незаконного звільнення Депутата А.В. та судової тяганини у справі про його поновлення на роботі, свідчить, що за часів керування містом Одаричем С.О. в Черкасах грубо порушувалися права людини та закони особами, які пов’язані з місцевою владою. При цьому, окремі працівники Черкаської міської ради та її структурних підрозділів витратили значну частину свого робочого часу, який їм оплачувався за рахунок бюджетних коштів, для представництва в судах інтересів відповідачів у справі про незаконне звільнення Одаричем С.О. Депутата А.В.

Внаслідок незаконного звільнення Одаричем С.О. Депутата А.В. Державний бюджет зазнав збитків на суму близько 280 тисяч гривень, які були стягненні судом на користь Депутата А.В. за період вимушеного прогулу та виплачені йому на підставі судових рішень. Так, суд стягнув на користь Депутата А.В. середній заробіток у розмірі: 111 309 гривень 12 коп. за час вимушеного прогулу з 18 травня 2007 р. по 21 квітня 2009 р., 83 681 гривень 01 коп. за час вимушеного прогулу з 22 квітня 2009 р. по 22 жовтня 2010 р. та 83 624 гривень 59 копійок за час вимушеного прогулу з 30 грудня 2010 р. по 8 жовтня 2014 р..

Відповідно до законодавства України особа, яка незаконно звільнила працівника, повинна відшкодувати шкоду, завдану цим незаконним звільненням. Для вирішення питання про відшкодування Одаричем С.О. шкоди, завданої незаконним звільненням ним Депутата А.В., уповноважений орган державної влади повинен звернутися з відповідним позовом до суду. Правом на звернення до суду наділені у т.ч. Черкаська міська рада та її відповідні структурні підрозділи.

Так, відповідно до ст. 237 Кодексу законів про працю України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов’язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов’язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачає виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов’язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган або державні підприємство, установа, організація. Відповідно до ч. 1 ст. 6 цього Закону кошти, виплачені за рішенням суду про стягнення коштів згідно з цим Законом, вважаються збитками державного бюджету, а посадова, службова особа державного органу, державного підприємства або юридичної особи, дії якої призвели до збитків державного бюджету, несе відповідальність згідно із законом.

В 2014 р. на підставі позову прокурора судом вже було стягнено з Одарича С.О. на користь Черкаської міської ради кошти у розмірі близько 185 тисяч гривень, які були виплачені у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу Прокопову А.М., якого в 2009 р. Одарич С.О. незаконно звільнив з посади заступника Черкаського міського голови. На виконання судового рішення про стягнення з Одарича С.О. цих коштів було заарештовано та продано з аукціону його автомобіль «Toyota Camry».

Отже, вже існує прецедент із стягнення коштів з Одарича С.О. для відшкодування збитків, які завдані незаконним звільненням ним працівника. Для вирішення питання про відшкодування Одаричем С.О. шкоди, яка завдана бюджету незаконним звільненням ним інших працівників, повинні бути подані відповідні позови до суду.

Анастасія Чернявська