Джерела «натхнення» олігархів
Родина Миколи та Людмили Супрунів перестала фігурувати в «топах» медіа в 90-ті. Ще за часів посткомуністичної України вдалося зірвати своєрідний «джекпот» — разом із родиною колишнього спікера українського парламенту та в ті часи лідера неокомуністичної «Селянської партії України» Олександра Ткаченка «освоїти» грандіозний іноземний кредит на розвиток сільського господарства України.
З тої пори сільське господарство країни, так і не відчувши кредитної «свіжої крові», на довгі роки залишилося в глибокій рецесії. А родини політиків почали процес перетворення на агробаронів. При тому сільським громадам залишилося лише очікування подарунків із барського столу та роль мовчазних декорацій для розбудови панських маєтків…
Лисянщину можна привести в якості прикладу. Наразі невідома загальна кількість угідь, що потрапила у власність або під контроль родини Супрунів. Недарма тут цілу агломерацію населених пунктів місцеві нині йменують не інакше як «Супрунівка» — за старовинним звичаєм називати поселення на честь їхніх власників.
Розвиток агломерації триває й нині. Правдами та неправдами, використовуючи корупційні зв’язки в правоохоронних органах та судах, Супруни постійно нарощують свою власність. А разом із тим триває процес «закріпачення» населення регіону. Фермери втрачають землі, селяни — суспільні випаси. Але людям залишається тішитися красивими маєтками панів, акуратними новобудовами церков та бутафорськими млинами.
Вдруге родині Супрунів пощастило, коли вони потрапили в орбіту колишнього президента Ющенка. З ним у родини склалися не просто теплі і приязні стосунки. Під час розбудови шароварно-бутафорської «Золотої підкови Черкащини» частину маєтностей та пасторальних декорацій родині вдалося побудувати за рахунок бюджету… Так і минає життя в затишному куточку України, лише на відстані години їзди від столиці…
Супрунівка: пани і кріпаки
Агломерація Супрунівка складається, принаймні, з кількох населених пунктів Лисянського району Черкаської області. Перш за все, йдеться про Шушківку та Порадівку. На багатьох картах важко знайти ці населени пункти, сховані в мальовничій місцині між Лисянкою та Таращею.
Про штучний рай, розбудований завдяки «Золотій підкові Черкащини», багато писали в часи «пізнього» Ющенка і після приходу до влади донецьких. Не помітити його було важко. На тлі зубожілої центральної України впорядковані села виглядали трохи ніяково. Зокрема, понад 6 років тому проект «Україна інкогніта» із захватом описував життя-буття сучасного українського селянства в цьому регіоні, глибоко не вдаючись у деталі задзеркалля цього «потьомкінського селища». (гіперпосилання
Зокрема, сором’язливо відмітивши, що «Поглянувши на карту, в північному кутку Лисянського району можна знайти малесеньке село Шушківка. А Порадівки і на карті немає. Отже, лише для того, щоб з’ясувати, які ж це об’єкти із туристичного маршруту «Золота Підкова Черкащини» потребують такої несамовитої реклами, варто завітати хоча б до одного із них. Нехай це буде ПОРАДІВКА — село-невидимка.
Незважаючи на те, що, Порадівки немає на картах, таке село все-таки існує. Виявляється, Порадівка — це північно-східна частина села Боярка. У ХІХ столітті вона вважалася присілком, у ХХ — виокремилась як окреме село. Але у 1967 році Порадівку, разом із Брідком та Харченковим, включили у склад Боярки, створивши своєрідну сільську агломерацію. Офіційно Порадівка перестала існувати. Вже на початку ХХІ століття завдяки зусиллям уродженця села Миколи Супруна та його родини про Порадівку знову згадали».
«В цьому селі (Шушківці, — ред.) мешкає близько сотні жителів. Воно підпорядковується Чаплинській сільській раді.
Є от Ковалівка Засух, Буки Суслових — села із розкішними маєтками олігархів, але маєтки ті відкриті для відвідувачів, вони ніби хизуються своїми статками, але ж не ховаються за високими мурами чи за лісом. Раніше я думав, що так само і у Шушківці. Але виявилося, що не зовсім так.
Маєток Людмили Супрун у Шушківці розкинувся на схилах мальовничого ставка. Це система декоративних млинів-вітряків, альтанок, містків, ліхтарів та гірлянд. У центрі всього стоїть хазяйський будинок. З одного боку від сторонніх очей маєток відгороджений сільськими хатами, а з іншого — лісом.
На ставках пасуться декоративні пташки: качки, гуси… А навколо на «Славуті» патрулює охорона. Нас вона нагнала досить грубо, особливо, побачивши фотоапарат. «Тут усе часне, чого тут лазите», — сказав підстаркуватий охоронець. «Добре, не будемо», — розвернулись та поїхали. І більше я у Шушківку не хочу».
Через багато років, вже після Революції Гідності, знімальна група «Антени» завітала на Лисянщину. Занепаду ми не помітили, але яскраво кинулося в очі вже інше — приватна «поліція» Супрунів пересувалася вже на джипах і в одностроях військового зразка, а селяни стали з меншим захватом відгукуватися про родину «благодєтєлей». У приватній розмові в одному з придорожніх кафе нам розповіли про найбільшу мрію селян із «Супрунівки» — щоб скоріше наступила новітня «Коліївщина» і щоб пани отримали те саме, що й 250 років тому…
Коловорот історії: «Коліївщину придумали самі пани»
Василь, назвемо так нашого співрозмовника, з яким ми в задушевних бесідах провели в невеличкому кафе на околиці Лисянки не одну годину, виявився цікавою людиною. Він розповів нам доволі змістовну та показову історію сільського трударя, який у 90-ті почав самостійно працювати на землі і якого знищили місцеві менти за вказівкою «пана». Бо останньому не потрібна конкуренція і цікавлять більше сільгоспугіддя, оформлені у приватну власність або в безстрокову оренду. Виявляється, й донині Лисянщину оминув вітер змін у країні і життя тут минає тихо, за шаблоном, збудованим за часів Кучми: правлять бал місцеві «пани», у яких на утриманні перебувають чиновники РДА, міліціянти, судді та прокурори. До того ж, обсяги фінансування такі привабливі, що й місцеві «революціонери» часом надають перевагу службі пану замість боротьби за інтереси селянства. А чому б і ні, якщо варто пригадати історію XVIII-XIX століття. Так простіше, безпечніше і, головне, ситніше.
— Але нема у нас іншого виходу. Палити треба ту Супрунівку з її млинами і палацами, — каже Василь. — Бо скоро вже людей почне відселяти. Вже зараз із лісів, лук виганяють. Жити нам за що? Це не ми, це Супруни нам про Кроліївщину нагадали. По-іншому вже бути не може,— підсумовує розчулений селянин.
Ще одну історію повідав минулої весни телеканал «Антена».
Дивно, але вона майже тотожна з тим, про що розповів нам фермер Василь.
Телеканал Антена» оприлюднив власне розслідування, але від тої пори геть нічого не змінилося. Та сама суддівсько-прокурорсько-поліцейська кругова порука.
Історія цього скандалу доволі типова для сучасної України і Черкащини зокрема. Земельні суперечки, рейдерство сільгоспугідь стають чи не найпоширенішим конфліктом, заручниками якого стають тисячі селян, для яких земля є годівницею. Економічна скрута торкнулася в тому числі і селян. В українському селі стає дедалі важче відшукати роботу. От і живе більшість мешканців сіл виключно на пенсії старших членів родини, натуральним господарством та доволі скромними винагородами, що отримують від передання своїх паїв в оренду. Але часом завдяки конфліктам землю отримують ті, кого мало цікавлять проблеми місцевих. Дедалі частіше стає чутно про посягання великих аграрних холдингів на землі, що роками зберігали та відроджували невеличкі фермерські господарства, які сплачували селянам за паї. Агрохолдинги піклуються найперше кількістю оброблених гектарів та, відповідно, прибутками.
Саме така конфліктна ситуація спіткала господарство Павла Лободського.
Починалося все із занедбаного колгоспу, який після розпаду СРСР, як завжди, став нікому не потрібним. Зусиллями колишнього голови цього ж колгоспу Олійника Віталія Васильовича, землі були успішно розпродані, техніку списали та залишили просто неба. Місцина почала занепадати. Але у 2004 році силами Павла Вікторовича Лободського на селі почала кипіти робота. Селяни довірили свої паї цьому фермеру. Натомість діяльність Павла Вікторовича не влаштовувала окремих людей, які почали на нього тиснути.
Неважко здогадатися, що успішний фермер перш за все дратував можновладців, які не звикли працювати на землі і отримували лише хабарі від трударів. Прецедентом стала судова справа проти Лободського у 2008 році, яку розглядали у Лисянському районному суді. Аналізуючи судові матеріали, закрадається думка, що справу сфабрикували. За твердженням сторони обвинувачення, Павло Вікторович Лободський нібито умисно знищив посіви сусіднього поля. Але результати експертизи вказали на неможливість цього інциденту. Та незважаючи на експертні висновки, тодішній голова Лисянського суду Борисенко Петро Іванович продемонстрував сліпоту Феміди та, на власний суб’єктивний погляд, присудив Лободському два роки ув’язнення, рік із яких фермер відсидів.
— Починали з нуля , не було нічого, один був трактор і могли позичити ще в деяких колгоспах, — розповів Юрій Ткачук, фермер. — А тепер ви бачите, до чого ми дійшли. Люди працюють, платимо податки, ніхто ні від чого не ховається. Але наші можновладці чи правляча верхівка хоче приватизувати землю і підготовити до продажу, а зараз за цю землю іде боротьба.
— Ну, щодо ситуації навколо земельного скандалу, то є закони державні, а є закони людські, як кажуть, християнські, — розповів «Антені» Сергій Іщенко, голова Лисянського осередку ВО «Свобода». — Ви знаєте, у християн є така заповідь: не побажай майна ближнього свого, і дуже багато чиновників намагаються у церквах відмолити свої гріхи. Але ж треба просто виконувати ці заповіді, і не буде у нас ніяких, таких-от, змагань за землю, «віджимань». А вам скажу, що ми будемо боротись за нього, і як би там не було, ми завжди підтримаємо, багато людей його підтримують морально. І вийдуть, якщо будуть загострення, ми не дамо «віджати» цю землю.
Проте чергова атака не забарилась. Так, у 2015 році почалася нова хвиля судової тяганини. Цього разу місцева прокуратура подала судовий позов, аргументуючи його тим, що частина орендованих земель Лободського розташована на території історико-культурної спадщини, тобто там, де кургани. Абсурдність мотиву позову має зрозуміти кожен, адже всі чудово знають, як в Україні зазвичай ставляться до такого роду спадщини. Про існування жодної іншої подібної справи, порушеної в області, нам не відомо. Зрозуміло, що це черговий прояв шантажу та тиску на фермера. Але, все ж таки, на підставі цього позову, постановою вищої інстанції — Вищого господарського суду — 9 га землі були вилучені з користування фермерського господарства, інша орендована площа залишилась у межах ферми «Памила».
Останнім ударом стало чергове судове засідання 23 травня 2016 року, де суддями Апеляційного суду Черкаської області розглядався позов заступника прокурора області Мироненка О.М. та представника прокуратури Лисянського району Почіпка О.С. до фермерського господарства «Памила». Цього разу лисянські «правоохоронці» пред’явили на розгляд суддів звинувачення у нібито незаконності укладених договорів оренди землі, посилаючись на Закон про обов’язкове проведення аукціону. Але замовники обвинувачення та їхні маріонеткові прокурори не врахували, що акт про оренду землі фермером був переоформлений ще у 2014 році, а норма закону щодо аукціонів була введена у 2016 році. Тобто, з правової точки зору, стає зрозумілою абсурдність позову. Проте, як відомо, Україна славиться не тільки красивою природою, а ще й повністю прогнилою судовою системою. Тому після півгодинної наради судді Сіренко Ю.В., Міщенко С.В. та Пономаренко В.В. прийняли рішення відібрати у фермера Лободського П.В. 125 га землі та повернути їх у власність держави.
А далі все за накатаною схемою. У землі з’являється новий орендар, а потім і власник. Спробуйте здогадатися, яка корпорація, які латифундисти отримають цей земельний спадок?
Системний характер цькування та переслідування сільського трударя свідчать, що за цим усім майорить якась потужна постать, що ретельно продумує кроки, спрямовує правоохоронців та організовує потужний інформаційний і юридичний супровід конфлікту. Жоден місцевий мешканець на камеру не погодився розповісти те, що відомо всім як у Боярці, так і в Лисянці. Поза камеру люди розповідають власну версію того, що відбувається.
Враховуючи дуже впливові зв’язки сім’ї Супрунів, які за будь-якої влади знаходили зиск для себе та свого оточення, ми припускаємо, що діяльність П.В. Лободського може перетинатись з інтересами теперішнього голови Уманської районної ради Олійника Віталія Васильовича, який за підтримки колишнього радника екс-прем’єр-міністра України Януковича, а за сумісництвом — одного з найпотужніших київських землевласників Супруна Миколи Олексійовича — може впливати на таку активність районних прокурорів та рішення суддів. Не дивно, чому майже все грає проти Лободського. Недарма люди стверджують, що очільник Уманського району пропонував Лободському послуги «кришування» його бізнесу, в обмін на 50% прибутку. А після категоричної відмови тиск на фермера зріс у рази.
— По цій самій землі, вже по другому колу — знов ці суди. Першу інстанцію я виграв, апеляцію я виграв, касація повернула назад на апеляцію, вельможі наші побігали — я програв. Тобто, роблять з простого кріпака цапа-відбувайла, а на засіяних землях жирувати. Одне, що я скажу: починав я з нуля, хлопці це підтвердять, дійшов до цього рівня, і «по бєспрєдєлу» я ці землі не віддам, — розповів сам фермер Павло Лободський.
Піратська республіка живе за власними законами
Але розкриємо ще кілька деталей, які яскраво доводять інформацію про зв’язки родини Супрунів уже з нинішньою черкаською обласною владою. Ще десять років тому родина Супрунів стала одним із кураторів проекту «Золота підкова Черкащини», який мав бути дуже прибутковим, як із точки зору туризму, так і з погляду відмивання грошей. Звідси з’явився вплив на життєві процеси Черкащини та цікаві приватні архітектурні будови у мальовничих ярах неподалік Лисянки. Розкішний маєток Супрунів у селі Шушківка, приватні ставки, які кишать відгодованою рибою, храмовий комплекс та декоративні млини у сусідньому селі Порадівка. Насправді діяльність родини Супрунів несе на цю частину Черкащини вплив, який можна зрівняти наразі лише з необмеженою владою магнатів часів Речі Посполитої. Все це місцеві жителі називають ніяк не інакше як «Супрунівка», до якої пролягає ідеально рівна дорога. Свого часу ця резиденція слугувала базою відпочинку для представників вищого ешелону влади. На перший погляд, вся ця нехитра інфраструктура на користь громаді сіл, через які пролягає шлях до маєтку. Але не треба забувати, звідки взялись кошти на побудову цих об’єктів та чиї це гроші.
А на під’їзді до самої так званої «Супрунівки» знаходиться не менш цікавий об’єкт — цех із розливу мінеральної води під назвою «Калиновий кущ». За словами місцевих жителів, у деяких магазинах можна зустріти продукцію цього сумнівного виробництва, адже пляшки води продаються без належного маркування та етикетки, що вказує на відсутність ліцензії на продаж та виробництво цієї води. «Злі язики» чомусь стверджують, що підпільний цех може належати голові Уманської держадміністрації пану Олійнику. А Олійника ті самі «злі язики» чомусь уперто пов’язують саме з родиною Супрунів та їхніми дружніми стосунками з Ющенком і тодішньою черкаською обласною владою, губернатором Олександром Черевком та його давнім соратником Юрієм Ткаченком, нинішнім губернатором Черкащини. Хтозна…
Отже, можна зробити висновок, що можливо причетні люди до правового рейдерства орендованих земель фермерського господарства «Памила» — типові представники «системи», для яких закони не писані, а людські взаємовідносини нічого не значать. Ці люди зберігають владу за будь-яких обставин, не зважаючи на всі революції, війни, зміни в країні. Майже кріпосний стан селян при тому унеможливлює будь-який системний супротив. Адже на боці «системи» часів Кучми, Ющенка, Януковича і, на жаль, нинішньої, стоять судді та прокурори. А трударі залишаються беззахисними.
«Олігархи, олігархи, а я малєнькій такой…»
Сумно стає від того, що навіть натяків на реформування правової, політичної структури в країні насправді не помітно. Тут, у глибокій провінції, в тихому олігархічному «раю», на відстані лише сотні з невеликим кілометрів від Києва, повернуто з небуття найжорсткіші та найменш демократичніші принципи феодального суспільства. Хтось каже про реформу судів, а тут люди оминають суди, бо наперед знають, що рішення буде прийняте не на їхню користь. Тут люди не викликають поліцію, бо переконані, що поліція стане на захист «пана». Тут мало хто погоджується висловл.ювати свою точку зору вголос, бо знає, що жодне слово не залишиться непоміченим і «невідплаченим»…
Так, ми би могли обійтися без переліку сучасних регалій, відомих фірм та агрокорпорацій, що на центральних телеканалах подаються в якості візитівки чи флаєра успішності реформ в Україні. Ми могли би змовчати і уникнути можливих судових позовів, бо добре усвідомлюємо, що в місцевих та особливо в обласному апеляційному судах сидять близькі друзі власників цих корпорацій, які виконують будь-яку їхню забаганку, а не судять за законом. Історії поневірянь селян, фермерів лише волання про допомогу в суцільній пустелі…
Ми «спитали» у GOOGLE про родину Супрунів.
І надаємо те, що знає про них пошукова система.
Лише цитати…
«Гибель банка «Украина» обещает быть долгой и зрелыщной. В принципе, все согласны и с тем, что основной причиной краха банка стало банальное разворовывание его активов. Попросту говоря, кредиты сплошь и рядом выдавались фирмам, которые вряд ли собирались их возвращать. Что тоже в банковской практике не редкость. Да и родная держава отличилась — банк здорово (миллионов на триста) «влетел» на конверсии ОВГЗ в 1998 году. Не говоря уже о кредитах (по настоятельным «просьбам» Кабмина и иже с ним) различным КСП, ООО… — так и просится на язык: МММ…
Теперь предстоит ответить на два извечных вопроса — «кто виноват» и «что делать». Здесь-то все и начинается: в списке потенциальных «козлов отпущения» немало украинских политических звезд первой величины. Так что разбирательство, несмотря на все призывы не политизировать ситуацию, с самого начала носит — и чем дальше, тем больше будет носить — преимущественно политический характер. Под удар попадут сразу несколько политических фигур. В первую очередь постараются достать бывшего главу НБУ, позже премьера, а ныне потенциального кандидата, хотя не ясно, на что, Виктора Ющенко. Его обвиняют в попустительстве бывшему руководству банка, приведшему к растаскиванию кредитных ресурсов вообще и самого НБУ в частности, а также в проволочках с решением «украинского» вопроса в бытность премьером. Отбиваться будет трудно — банк действительно ходил в любимчиках НБУ. Тем более, что и многие из сотрудников Нацбанка, включая самого Ющенко, — выходцы из «Украины».
Так что когда там начались трудности, Нацбанк приложил для реабилитации финансового учреждения массу усилий. И в первую очередь денежных — в списке получателей кредитов НБУ «Украина» традиционно занимает ведущее место. На начало года на балансе агропромбанка числилось 579 млн грн кредитных средств. И хотя в залог НБУ передано большинство помещений успешно шедшего ко дну, приличную часть кредитов все равно можно считать потерянными. Так что свою долю тумаков и шишек Ющенко получит. Кроме того, введение в сентябре прошлого года в банке временной администрации явно не оправдало надежд. Этим, кстати, и объясняется весенняя попытка ее сменить, которая также закончилась неудачей. Однако как бы кто ни старался, все свалить только на Нацбанк вряд ли удастся. Что бы ни говорилось об ошибках, банк все-таки не государственный, а стопроцентно частный. И его собственникам придется тоже отвечать за последствия… Приватизация банка завершилась пару лет назад, с приобретением ЗАО «Укррос» последнего (12,7%) госпакета акций. С этого момента банк фактически перешел под контроль этой структуры, а ее глава Владимир Сацюк вскоре возглавил наблюдательный совет. Его коллегами стали и нардеп Александр Волков, и Виктор Ющенко с Игорем Митюковым.»
Политическая родня-2 (краткий обзор олигархических семей)
«Еще одна интересная пара крутится нынче в политике. Николай Алексеевич Супрун — советник премьера Януковича. Ранее он работал замуправделами Верховной Рады, а потом стал представителем Государственной налоговой администрации по связям с парламентом. Николай Супрун — муж народного депутата Людмилы Супрун, первого зама бюджетного комитета. Люда родилась в Запорожье и по слухам приходится дальней родственницей экс-спикеру Александру Ткаченко.
На заре независимости работала в Институте государства и права. С 1993 года работала президентом ассоциации «Интерагро»: одного из крупнейших агрхолдингов в стране. Определенные проблемы начались у Люды и Коли, когда рухнул банк «Украина». Выяснилось, что «Интерагро» чуть ли не крупнейший должник банка. В разгар неприятностей у четы появилась вторая дочь. А когда гроза минула, мадам Супрун похудела эдак килограмм на 15. Живут и радуются.
Впрочем, как и все остальные «фигуранты» этого скромного повествования».
Недавно стало известно, что и Иван Плющ пострадал из-за банка «Украина», — газета «Факты», 2001 год…
Парламентарий Людмила Супрун (которая, как неоднократно сообщали СМИ, является не только родственницей Александра Ткаченко, но и имела отношение к банку «Украина»), также приглашенная на заседание комиссии, давала объяснения о причастности предприятия «Технопарк» и подчиненных ему структур к невозвращенным кредитам из банка «Украина». Одним словом, чем дальше, тем интереснее. Недаром глава комиссии Виктор Король сетовал, что его работе над расследованием соответствующие структуры не только не способствуют, но и чинят препоны. В комментарии УНИАН народный депутат Полюхович, например, сообщил, что лишь недавно ликвидатор банка, подчиненный Минэкономики, предоставил следственной комиссии списки наибольших должников банка «Украина», среди которых только юридические лица набрали в свое время кредитов на сумму почти 150 миллионов долларов.
Семейный подряд: супруги Супрун раздерибанили часть заповедного парка Феофании
Руководитель строителей, которые сейчас работают на земле Затолокина, посоветовал по вопросам покупки земли обращаться к Николаю Супруну — советнику экс-президента Януковича и бывшего представителя налоговой администрации по связям с ВР.
Его жена Людмила Супрун — племянница влиятельного при Януковиче коммуниста Александра Ткаченко, бывший нардеп, глава Народно-демократической партии.
Політична біографія Людмили Супрун, матеріальний стан, політичні погляди та компромат
На выборах-2006 шла в Верховную Раду под N1 списка Блока народно-демократических партий, однако блок не сумел преодолеть 3-процентный проходной барьер. После этого лидер НДП, экс-премьер-министр Валерий Пустовойтенко сложил с себя полномочия председателя партии, и этот пост заняла Л.Супрун. На досрочных выборах парламента 2007 года НДП и лично ее глава планировали заполучить в стратегические союзники Народную партию бывшего спикера Верховной Рады Владимира Литвина. Однако политики не нашли согласия при распределении мест в верхней части общего избирательного списка.
С Порошенко в Царском селе соседствуют…
В нескольких сотнях метров отсюда — дом с номером 30. В 2011-м его, вместе с двумя земельными участками, приобрел запорожец Павел Сапко. В Реестре указано — имущество приобреталось в кредит, взятый у Международного инвестиционного банка Петра Порошенко. Вероятно, с выплатами не сложилось — с марта 2014-му владельцем недвижимости стал сам банк.
В процессе съемки с территории дома выехал черный «Мерседес», за рулем которого сидела экс-нардеп Людмила Супрун. На территории журналисты заметили другое авто, которое, по их информации, принадлежит мужу Супрун.
Павла Сапко удалось найти в соцсети «Одноклассники». В друзьях — два десятка человек. Среди родственников — и сама Людмила Супрун с тегом «дочка».
До «президентского» участка и дома его бизнес- и политического соратника Игоря Кононенко отсюда — рукой подать.