СЕПАРАТИЗМ ПІДІЙМАЄ ГОЛОВУ

Вже від початку російської збройної агресії та окупації українських територій стало очевидно, що сусідня Росія – це ворог України, а не дружня країна-партнер, як багато хто вважав раніше. Стало зрозуміло, що цей ворог не з’явився раптом нізвідки, а роками системно працював проти України: ставив на ключові посади в Україні своїх агентів впливу, підривав українську економіку, розвалював військо, підпорядковував собі український бізнес та інформаційні канали, сіяв серед українців розбрат. Особливих зусиль Росія докладала до провокуванні в Україні так званого «мовного конфлікту», яким дуже ефективно скористалася.

Свого часу українцям вдалося змобілізуватися й зупинити ворога, метою якого було і є в той чи інший спосіб повністю підкорити Україну. Але, на жаль чимало наших громадян під впливом ворожої пропаганди стали на бік агресора, тією чи іншою мірою підтримують або виправдовують його – це переконливо продемонструвало визначну роль інформаційної політики у питанні національної безпеки. Та, на жаль, ключовий напрям російської інформаційної експансії – мовний – досі залишається дуже популярним у боротьбі на інформаційному фронті.

Для політиків вплив мови на безпеку держави давно є аксіомою. А внаслідок тиску та спекуляцій Росії, тема мови взагалі перетворилася на ефективну ворожу зброю РФ.

Останнім часом путінському режиму не вдалося зламати волю нашого народу й досягти перемог над Україною у будь-якій сфері й російські та проросійські ЗМІ почали чергову «мовну» атаку. Саме тому з’являються публікації, подібні статті «В Киеве наступила «оттепель» – люди без страха говорят на русском», опублікованій 22 червня.

Стаття має за мету розповісти, що в Україні роками проводилося «самоутверждения одной части граждан страны за счет унижения и насилия другой» (російськомовної) й, одночасно, запевнити, що «тем временем жители непризнанных республик получают российские паспорта, чем вызывают шквал негатива в Киеве» та що «Луганск стал гораздо более спокойным, а жители города стали увереннее и не такие затравленные, как даже еще год назад».

А ще автор публікації щодуху намагається переконати, що й «в Києве атмосфера удушливого страха постепенно все-таки уходит». Путінський пропагандист, бажаючи продемонструвати неіснуючу перемогу російської мови й, відповідно, «руського міра» в Україні, з захватом бреше: «Все кассиры, продавцы и другие работники сервиса говорят теперь открыто на русском, даже преамбулы на госязыке не делают» й «уличные музыканты, которые в изобилии по причине безработицы, ходят толпами по метро и вовсе открыто исполняют российскую попсу и поют песни на стихи Есенина». Та навіть: « Одесский горсовет и вовсе планирует отменить языковый закон, который лишает прав русскоязычных граждан Украины. Многие здесь дали уже название этому периоду – «Оттепель».

А на додаток, бажаючи помститись Президентові України, який чітко дотримується позиції «Росія-ворог», псевдожурналіст намагається дошкулити ще й йому: «Владимир Зеленский никакой не волшебник Изумрудного города, а народ Украины потихоньку снимает зеленые очки».

Завдання – виконано. Пропагандистське вкидання зроблено.

Десятки російських та проросійських ЗМІ та телеканалів, сотні інтернет – видань та тисячі тролів ведуть активну антиукраїнську пропаганду. Найбільш активними з них в мережі Інтернет є «news-front.info», «novorosinform.org», «nahnews.org», «ria.ru», «vesti-ukr.com», «vedomosti.com».

Свого часу, як не крути, а нинішня російсько-українська війна розпочалася саме через мову. Це незаперечний факт. Саме мовний фактор Росія використала як головний привід до агресії – пояснивши її потребою захисту російськомовних громадян в Україні. Так, РФ використала саме цей привід, а отже, він був для Росії найбільш зручним та ефективним.

Ще дуже задовго до приходу Путіна до влади Росія почала опікуватися так званим захистом російськомовного населення. Це почалося з з часу розпаду СРСР. Щойно в незалежних державах, які утворилися з радянських республік, почали формувати свою мовну політику, як одразу ж з Кремля посипалися гнівні заяви про буцімто порушення прав російськомовних. У такий спосіб недобита імперія окреслила території, які вважає сферою своїх інтересів і впливу. А захист «мовних» прав колишніх співвітчизників став приводом, аби нахабно втручатися в суверенні справи держав-сусідів, та диктувати їм свою політику. Варто зауважити, що Росія заповзялася захищати все російськомовне населення на території колишнього Союзу.

Тож, Росія проголосила об’єктами свого захисту мільйони людей, які цього не потребували, не просили, а часто-густо взагалі є російськомовними вимушено – просто внаслідок тривалої русифікації.

Нині навіть деякі патріоти України щиро вірять, що мова спілкування взагалі не має значення. Такі думки є не просто хибними, а й надзвичайно шкідливими. Варто пам’ятати, що українська мова – це щит від російської агресії. Тож ті, хто виступає проти українізації, свідомо чи несвідомо сприяють ворогові та шкодять Україні.

Згідно сучасних досліджень, рівень довіри україномовних громадян до російської пропаганди значно менший за середній, а російськомовних – значно більший за середній. Загалом, російськомовні вразливіші до впливу російської пропаганди у 2,5 рази за україномовних. Цей факт пояснює, чому серед україномовних практично нема сепаратистів.

А от рівень підтримки Незалежності України серед україномовних – найвищий. Тим часом російськомовні громадяни – чи не єдина соціальна група, в якій рівень підтримки Незалежності суттєво менший за 50%. Варто нагадати, що опитування проводилося, коли на сході України йшли активні бойові дії й коли рівень патріотизму населення, здавалося б, мав би зашкалювати.

Цікаво, що також саме російськомовні громадяни – це чи не єдина соціальна група, в якій більше ніж половина не вважає Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. Мова та історична пам’ять – дві взаємопов’язані складові ідентичності. Якщо ідентичність народу розмита, є ризик хибного ототожнення себе з іншим народом. Це рано чи пізно призводить до спалахів сепаратизму всередині країни та зазіхань ззовні.

Тож, між мовою, якою говорить українське населення, та державною безпекою існує чіткий зрозумілий зв’язок. Варто лишень порівняти карту окупованих українських територій з картою поширення в Україні української та російської мови, і переконатися, що окуповані Росією українські території майже збігаються із територіями, на яких найбільш поширена російська мова.

Саме тому кожен громадянин, який не хоче, щоб російські чоботи топтали його землю, має усіляко сприяти поширенню української мови по всій території України й вимагати цього від влади.

Й, якщо громадяни будуть розуміти, що українізація потрібна для їхньої ж безпеки, для інформаційного захисту країни, то вони це сприймуть. А ті, хто не сприймає української мови, ніколи не будуть лояльні й до самої України, адже мова – це її суть.

А от особи, які є провідниками сепаратистських ідей, на замовлення путінської влади розповсюджують ідеї «руського міра», ведуть різного роду антиукраїнську пропаганду та беруть участь у антидержавних акціях, повинні пам’ятати, що існує кримінальна відповідальність за подібну злочинну діяльність. Так, згідно статті 109. «Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади» за дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, злочинці караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

Й публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, – караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією майна або без такої. А от якщо ці дії вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією майна або без такої.

Настає для зловмисників й відповідальність за статтею 110 «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України».

Так, умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, – караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією майна або без такої.

Ті самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

А от дії, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, — караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої.

При цьому варто пам’ятати, що антидержавна діяльність має безліч різних проявів й це не завжди тільки участь у заколоті, агресивні антидержавні акції. Іноді у ЗМІ, соціальних мережах деякі громадяни розміщують інформацію відверто антидержавного, сепаратистського характеру, або поширюють чужі антиукраїнські фейки, абсолютно не задумуючись над тим, що вчиняють злочин й настане невідворотна кримінальна відповідальність.

Тож, натрапивши на інформацію, яка викликає сумнів, поставте головні питання: «Кому вигідна подібна інформація?»; «Якими можуть бути наслідки розповсюдження подібної інформації для нашої держави та українців?»; «Чи не порушу я закони України, розповсюджуючи подібну інформацію?». Й усе стане зрозумілим.

Джерело