Архів категорії: Війна

СЕПАРАТИЗМ ПІДІЙМАЄ ГОЛОВУ

Вже від початку російської збройної агресії та окупації українських територій стало очевидно, що сусідня Росія – це ворог України, а не дружня країна-партнер, як багато хто вважав раніше. Стало зрозуміло, що цей ворог не з’явився раптом нізвідки, а роками системно працював проти України: ставив на ключові посади в Україні своїх агентів впливу, підривав українську економіку, розвалював військо, підпорядковував собі український бізнес та інформаційні канали, сіяв серед українців розбрат. Особливих зусиль Росія докладала до провокуванні в Україні так званого «мовного конфлікту», яким дуже ефективно скористалася.

Свого часу українцям вдалося змобілізуватися й зупинити ворога, метою якого було і є в той чи інший спосіб повністю підкорити Україну. Але, на жаль чимало наших громадян під впливом ворожої пропаганди стали на бік агресора, тією чи іншою мірою підтримують або виправдовують його – це переконливо продемонструвало визначну роль інформаційної політики у питанні національної безпеки. Та, на жаль, ключовий напрям російської інформаційної експансії – мовний – досі залишається дуже популярним у боротьбі на інформаційному фронті.

Для політиків вплив мови на безпеку держави давно є аксіомою. А внаслідок тиску та спекуляцій Росії, тема мови взагалі перетворилася на ефективну ворожу зброю РФ.

Останнім часом путінському режиму не вдалося зламати волю нашого народу й досягти перемог над Україною у будь-якій сфері й російські та проросійські ЗМІ почали чергову «мовну» атаку. Саме тому з’являються публікації, подібні статті «В Киеве наступила «оттепель» – люди без страха говорят на русском», опублікованій 22 червня.

Стаття має за мету розповісти, що в Україні роками проводилося «самоутверждения одной части граждан страны за счет унижения и насилия другой» (російськомовної) й, одночасно, запевнити, що «тем временем жители непризнанных республик получают российские паспорта, чем вызывают шквал негатива в Киеве» та що «Луганск стал гораздо более спокойным, а жители города стали увереннее и не такие затравленные, как даже еще год назад».

А ще автор публікації щодуху намагається переконати, що й «в Києве атмосфера удушливого страха постепенно все-таки уходит». Путінський пропагандист, бажаючи продемонструвати неіснуючу перемогу російської мови й, відповідно, «руського міра» в Україні, з захватом бреше: «Все кассиры, продавцы и другие работники сервиса говорят теперь открыто на русском, даже преамбулы на госязыке не делают» й «уличные музыканты, которые в изобилии по причине безработицы, ходят толпами по метро и вовсе открыто исполняют российскую попсу и поют песни на стихи Есенина». Та навіть: « Одесский горсовет и вовсе планирует отменить языковый закон, который лишает прав русскоязычных граждан Украины. Многие здесь дали уже название этому периоду – «Оттепель».

А на додаток, бажаючи помститись Президентові України, який чітко дотримується позиції «Росія-ворог», псевдожурналіст намагається дошкулити ще й йому: «Владимир Зеленский никакой не волшебник Изумрудного города, а народ Украины потихоньку снимает зеленые очки».

Завдання – виконано. Пропагандистське вкидання зроблено.

Десятки російських та проросійських ЗМІ та телеканалів, сотні інтернет – видань та тисячі тролів ведуть активну антиукраїнську пропаганду. Найбільш активними з них в мережі Інтернет є «news-front.info», «novorosinform.org», «nahnews.org», «ria.ru», «vesti-ukr.com», «vedomosti.com».

Свого часу, як не крути, а нинішня російсько-українська війна розпочалася саме через мову. Це незаперечний факт. Саме мовний фактор Росія використала як головний привід до агресії – пояснивши її потребою захисту російськомовних громадян в Україні. Так, РФ використала саме цей привід, а отже, він був для Росії найбільш зручним та ефективним.

Ще дуже задовго до приходу Путіна до влади Росія почала опікуватися так званим захистом російськомовного населення. Це почалося з з часу розпаду СРСР. Щойно в незалежних державах, які утворилися з радянських республік, почали формувати свою мовну політику, як одразу ж з Кремля посипалися гнівні заяви про буцімто порушення прав російськомовних. У такий спосіб недобита імперія окреслила території, які вважає сферою своїх інтересів і впливу. А захист «мовних» прав колишніх співвітчизників став приводом, аби нахабно втручатися в суверенні справи держав-сусідів, та диктувати їм свою політику. Варто зауважити, що Росія заповзялася захищати все російськомовне населення на території колишнього Союзу.

Тож, Росія проголосила об’єктами свого захисту мільйони людей, які цього не потребували, не просили, а часто-густо взагалі є російськомовними вимушено – просто внаслідок тривалої русифікації.

Нині навіть деякі патріоти України щиро вірять, що мова спілкування взагалі не має значення. Такі думки є не просто хибними, а й надзвичайно шкідливими. Варто пам’ятати, що українська мова – це щит від російської агресії. Тож ті, хто виступає проти українізації, свідомо чи несвідомо сприяють ворогові та шкодять Україні.

Згідно сучасних досліджень, рівень довіри україномовних громадян до російської пропаганди значно менший за середній, а російськомовних – значно більший за середній. Загалом, російськомовні вразливіші до впливу російської пропаганди у 2,5 рази за україномовних. Цей факт пояснює, чому серед україномовних практично нема сепаратистів.

А от рівень підтримки Незалежності України серед україномовних – найвищий. Тим часом російськомовні громадяни – чи не єдина соціальна група, в якій рівень підтримки Незалежності суттєво менший за 50%. Варто нагадати, що опитування проводилося, коли на сході України йшли активні бойові дії й коли рівень патріотизму населення, здавалося б, мав би зашкалювати.

Цікаво, що також саме російськомовні громадяни – це чи не єдина соціальна група, в якій більше ніж половина не вважає Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. Мова та історична пам’ять – дві взаємопов’язані складові ідентичності. Якщо ідентичність народу розмита, є ризик хибного ототожнення себе з іншим народом. Це рано чи пізно призводить до спалахів сепаратизму всередині країни та зазіхань ззовні.

Тож, між мовою, якою говорить українське населення, та державною безпекою існує чіткий зрозумілий зв’язок. Варто лишень порівняти карту окупованих українських територій з картою поширення в Україні української та російської мови, і переконатися, що окуповані Росією українські території майже збігаються із територіями, на яких найбільш поширена російська мова.

Саме тому кожен громадянин, який не хоче, щоб російські чоботи топтали його землю, має усіляко сприяти поширенню української мови по всій території України й вимагати цього від влади.

Й, якщо громадяни будуть розуміти, що українізація потрібна для їхньої ж безпеки, для інформаційного захисту країни, то вони це сприймуть. А ті, хто не сприймає української мови, ніколи не будуть лояльні й до самої України, адже мова – це її суть.

А от особи, які є провідниками сепаратистських ідей, на замовлення путінської влади розповсюджують ідеї «руського міра», ведуть різного роду антиукраїнську пропаганду та беруть участь у антидержавних акціях, повинні пам’ятати, що існує кримінальна відповідальність за подібну злочинну діяльність. Так, згідно статті 109. «Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади» за дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, злочинці караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

Й публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, – караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією майна або без такої. А от якщо ці дії вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією майна або без такої.

Настає для зловмисників й відповідальність за статтею 110 «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України».

Так, умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, – караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією майна або без такої.

Ті самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

А от дії, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, — караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої.

При цьому варто пам’ятати, що антидержавна діяльність має безліч різних проявів й це не завжди тільки участь у заколоті, агресивні антидержавні акції. Іноді у ЗМІ, соціальних мережах деякі громадяни розміщують інформацію відверто антидержавного, сепаратистського характеру, або поширюють чужі антиукраїнські фейки, абсолютно не задумуючись над тим, що вчиняють злочин й настане невідворотна кримінальна відповідальність.

Тож, натрапивши на інформацію, яка викликає сумнів, поставте головні питання: «Кому вигідна подібна інформація?»; «Якими можуть бути наслідки розповсюдження подібної інформації для нашої держави та українців?»; «Чи не порушу я закони України, розповсюджуючи подібну інформацію?». Й усе стане зрозумілим.

Джерело

У лікарні Мечникова в Дніпрі рятують тяжко пораненого бійця родом із Черкас

У лікарні Мечникова лікарі третю добу борються за життя пораненого бійця. Про це на своїй сторінці в Facebook написав головлікар лікарні Сергій Риженко.

23 червня 35-річний Олександр, родом із Черкас, отримав мінно-вибухове поранення поблизу Мар'їнки. Після поранення його доставили в реанімацію Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова.

Стан військового важкий: згоріле обличчя, вибите око, контузія, перебиті кисті руки і численні осколкові поранення. Зараз військовий підключений до апарату штучної вентиляції легенів і отримує препарати, що підтримують життєві функції.

25 червня вранці головлікар відзначив позитивну динаміку. Бійцеві належить ще кілька операцій за участю травматологів, нейрохірургів, лора та щелепно-лицьового хірурга. Сергій Риженко зазначає, що надії на одужання є.

джерело

Без пафосу та оркестрів: ветерани, близькі загиблих героїв та патріоти урочистою ходою середмістям Черкас відзначили дату початку російсько-української війни

14 квітня середмістям Черка відбулася урочиста хода, якою ветерани, близькі загиблих героїв та патріоти відзначили дату початку російсько-української війни.
14 квітня 2014 року - дотепер.

 

ФОТОРЕПОРТАЖ

В Черкасах відбулася масова акція протесту з жорсткими вимогами до Порошенка. Серед них – імпічмент

За участю громади міста та представників кількох опозиційних до діючого президента України Порошенка політичних сил в останній день лютого 2019 року в Черкасах відбулася масова акція протесту.
Перед громадоою виступили місцеві лідери політичних сил та міський голова Черкас Бондаренко. Свою вимоги протестувальники виклали в резолюції мітингу – початок процедури імпічменту чинному Президентові Петру Порошенку, створення тимчасової парламентської слідчої комісії для розслідування можливих фактів корупції верхівки української влади, відставка заступника секретаря РНБО України О. Гладковського, всебічне розслідування фактів, оприлюднених днями журналістами Binhus.info ("Наші гроші").

Один із командирів захоплених катерів – смілянин

Рейдовим буксиром «Яни Капу», захопленим в Керченській протоці Росією разом із ще двома катерами «Бердянськ» і «Нікополь», керував смілян Олег Мельничук . Саме його судно таранили росіяни

Дивіться також: В Україні частково введено воєнний стан

 

ЄДИНА НАЦІОНАЛЬНА ЦЕРКВА – ВАЖЛИВИЙ ЕЛЕМЕНТ ІСТИННОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Протягом багатьох років і навіть десятиліть в Україні йшло обговорення щодо необхідності створення єдиної помісної церкви задля остаточного утвердження України як самостійної держави.
Сучасне українське релігійне життя відоме поділом між Київським і Московським патріархатами. Розкол стався ще у 1992 році, адже незалежна держава повинна була мати свою власну церкву. Після цього відбувалися численні спроби об’єднати церкву зсередини, але ідеологічні розбіжності та протиріччя були занадто гострими. Київський патріархат був відомий своєю сильною проукраїнською патріотичною позицією, а Московський став відвертим прихильником ідеології «русского мира».
Останні вересневі події, пов’язані з неухильним наближенням отримання українським Православ’ям від Константинополя Томосу на автокефалію, мають гостре відображення на світовій релігійній арені. Двуголова гідра сичить та плюється «Руським міром». Як так? Як можна РПЦ допустити вихід України з-під вікового релігійного гніту? Як сталось, що Московія спромоглась серед 15 Помісних Церков світу налаштувати протии українського Томосу лише Сербію? Чому Константинополь не пішов на «здєлку»? Летить шкереберть шовіністична псевдо велич «Третього Риму», летить в тартар грандіозний задум вийти на першу роль у світовому Православ’ї.
І ось останній крок Гундяєва. Відповідь РПЦ на делегацію в Україну константинопольських екзархів, що означає фактичну підготовку до отримання Томосу, вихід на кінцевий етап утворення Помісної Православної Церкви в Україні. На позачерговому Синоді РПЦ 14 вересня прийнято рішення, яке за своєю нахабністю та неканонічністю не має аналогів. Московія постановила відмовитись від поминання Вселенського патріарха Варфоломія, заборонити єпископам співслужити з Константинополем, вийти з усіх релігійних інституцій, органів та комісій, де головує Константинопольський патріархат. Якщо останній пункт ще можна частково пояснити в політичному плані – як своєрідну «дипломатичну» відповідь Москви на погромне для неї отримання Україною з рук Фанару канонічної незалежності, до два перші виходять за всілякі канонічні межі і фактично є першим етапом безпідставного розірвання євхаристійного спілкування рядової Помісної Церкви – РПЦ з Вселенським патріархатом, Першим серед рівних у світовому Православ’ї (за церковними канонами, розрив євхаристійного спілкування, не поминання за літургією Вселенського патріарха, який стоїть на першому місці у Диптиху можливий лише за умови впадання Константинополя у єресь – порушення догматичних постулатів православної віри, або подібні значимі порушення, і рішення щодо такого розриву повинне бути узгоджено соборно з іншими Помісними церквами).
Тобто, патріарх Московський Кирил Гундяєв, який до цього часу аргументував релігійну експансію РПЦ в Україні «канонічними підставами» та «збереженням братського православного народу від подальшого розколу» тепер сам ініціативно впадає у розкол, наплювавши з висот Кремля на церковні канони та тягнучи у «велику схизму» не тільки РПЦ, але і інші підконтрольні Москві Помісні церкви та російські екзархати – Сербію, Білорусію.
А як же «благодатність», «канонічність», якими так любить блефувати РПЦ? Адже їх автоматично не стане після розриву євхаристійного спілкування з Матір’ю – Церквою Константинополем, від якої РПЦ історично через Київську Митрополію має апостольське приємство – святе святих віри православної? Ось і скинула путінсько-гундяєвська гідра РПЦ овечу шкуру, оскаливши вовчі зуби. Плювати хотіла Москва на канонічність, на соборність, цілісність та повноту Православ’я. Заради власної вигоди вона готова і в розкол піти, і благодатного апостольського приємства лишитись.
Шкода віруючих Московського Патріархату, які потраплять у цю пастку, наслідки якої можуть бути незворотніми…
Сьогодні гундяєвська МПЦ може скільки завгодно розмахувати кулаками у бік Константинополя у безсилій злобі. Процес створення Української Помісної Церкви незворотний. Жахливо лише те, що у своїй агресивній бісівській жадібності московські попи ладні вкрасти й вивезти з церков та монастирів раритети, адже деякі з них мають величезну історичну цінність. Готові гундяєвські прибічники й пролити кров вірян. Отаке воно, справжнє обличчя МПЦ.
Єдина помісна православна церква – це духовна основа, яка може стати ще одним потужним поштовхом для становлення нашої держави. Й зараз усі українці, у тому числі мешканці Черкащини, мусять молитися за те, щоб така церква стала джерелом єднання та миру, але й консолідуватися в питанні протидії деструктивній діяльності РПЦ у напрямку розпалювання міжконфесійної ворожнечі та намаганням позбавити українське православ’я національних та культурних цінностей шляхом вивезення їх в Росію. У разі виявлення таких фактів необхідно інформувати компетентні органи.

ІНТЕРНЕТ ВІЙНА. САНКЦІЇ ПРОТИ СЕПАРАТИЗМУ, РОЗПАЛЮВАННЯ МІЖНАЦІОНАЛЬНОЇ, РАСОВОЇ ТА РЕЛІГІЙНОЇ ВОРОЖНЕЧІ

Вже четвертий рік війни з Україною Росія продовжує витрачати мільярди доларів на рік на пропаганду, особливу роль в якій відіграє продукування неправдивої інформації та провокації.  Інформаційна сфера для Москви є визначальною у сучасному військовому конфлікті, стратегічно-вирішальною й критично-важливою для контролю над населенням Росії та  України. Саме тому російська пропаганда прагне постійно впливати на аудиторію, заплутувати її й деморалізовувати. Для цього путінські пропагандисти вдаються до створення відверто фейкових «новин», розробки й проведення провокаційних акцій, активної пропагандистської діяльності у соціальних мережах й т.п.

Розпалювання ненависті й нетерпимості, цинічна брехня, заклики до насильства й застосування широкого кола каналів та агентів ззовні та всередині України – такою є сучасна російська пропаганда в українському інформаційному полі. Це не поодинокі випадки чи короткострокові дії, а  тривала, заздалегідь спланована, складна й послідовна інформаційно-психологічна операція, спрямована на обґрунтування насильства на сході України, розпалювання міжнаціональної, расової, релігійної ворожнечі. Останнім часом усе більшу роль у цьому відіграють інтернет-сайти та соціальні мережі.

Практично уся риторика російських ЗМІ – антиукраїнська. Їхня головна теза: всі пострадянські країни не можуть самостійно вижити без допомоги Російської Федерації. При цьому пропаганда стала невід'ємною частиною сучасної інформаційної війни. Вона спотворює дійсність, щоб породити ненависть і маніпулювати політичним та історичним контекстом в самій Росії та світі, прагнучи зберегти антизахідний курс й розпалити антиукраїнські настрої.

На сьогодні російська присутність в інформаційному просторі України є суттєвою складовою гібридної війни.  При цьому мета російських пропагандистів-маніпуляторів – поширювати дезінформацію, відверто брехати, викликати недовіру українців до влади та силових структур нашої держави.

Особливо активно путінські пропагандисти діють у соціальних мережах інтернету. Якщо проаналізувати відвідуваність заборонених на території України соціальних мереж, можна побачити, що, наприклад, у мережі «ВКонтакте» й зараз, у 2018 році, активно функціонують такі групи, як «Клубъ добровольцевъ Юга России», «Украины больше нет: реальность сегодня», «Славянское Братство», «Я Славянин», «Славянская душа»,  «Святая Русь», «Русский Мир», «За Матушку Россию», «Православие и война» і сотні тому подібних. Ці сторінки, не дивлячись на заборону мережі, відвідують тисячі наших земляків, які, хтось із ворожими намірами, а хтось через власну незрозсудливість, грають на боці ворога, не зважаючи на наслідки. Тож, варто зрозуміти, що під час гібридної інформаційної війни можна дуже просто стати іграшкою в умілих руках фахівців ФСБ та ГРУ РФ.

У соціальних мережах функціонує величезна кількість проросійських сторінок, блогів. груп, діяльність яких спрямована на розкол української держави, формування у відвідувачів соціальних мереж, особливо молоді, проросійських настроїв. Тільки у мережі фейсбук можна за годину перегляду знайти таких кілька десятків, насправді ж їх сотні. Так само активно розмножуються подібні сторінки у мережі «В контакте», де можна знайти сотні сторінок аналогічного змісту. Діяльність таких ресурсів спрямована не тільки на користувачів мереж із південно-західних регіонів. Спрямованість і мета подібних сторінок, блогів, груп – формування та підтримка сепаратистських настроїв, залучення широкого кола українців до участі у антидержавних заходах, боротьбі проти чинної влади.

Інформаційний вплив Росії в регіонах України здійснюється у формі так званої «повзучої революції». Й зараз продовжують діяти десятки сайтів на кшталт «Русские в Украине», «Столетие», «Русские за рубежом»,  «Украинское общество русской культуры», «Православне, самодержавие, народ», які є псевдокультурологічними, а по суті заполітизовані російською ідеологією. На цих сайтах розміщують свої проросійські публікації, на жаль, і деякі черкаські письменники та журналісти.

У фейсбуці й досі діє безліч антиукраїнських груп таких, наприклад, як «Антимайдан. Хунта геть», «Україна без Порошенка», «Антимайдан. Новороссия», «Славяне», «Антифашистский фронт» й сотні подібних їм. Найцікавіше, що серед їхніх учасників є черкащани. Хочеться нагадати землякам, що їхня віртуальна присутність, а особливо поширення неправдивої, фейкової інформації – гра на користь ворога. Й у наступних публікаціях ми плануємо назвати прізвища тих, хто долучається до подібних  брудних джерел дезінформації.

Розглянемо декілька цікавих прикладів того, як свідомо чи несвідомо наші земляки популяризують у соціальних мережах ідеї сепаратизму, міжнаціональної, расової та релігійної ворожнечі. Уся наведена інформація датується 2018 роком. Так, один із членів групи ВК «Святая Русь», черкасець  О.К., є учасником груп та підписувачем сторінок «Традиции Предков»,  «ДРУЖИНА»,  « НАША РУСЬ», «Русское Агентство Новостей», «Я СЛАВЯНИН»,  «Русская мечта», «Славянский натиск», «Русь», «Тихоокеанский флот» й ще понад тридцяти подібних. Його «одногрупник» по мережі О.Л. є учасником груп «Славянское единство», «Славься отечество Русь!», «Славянское Возрождение», «Типичный Диверсант», «Группа Тотальной Зачистки», «Славянское Братство», «Сопротивление – Киев», «СЛАВЯНСКИЙ ПУТЬ - РУСЬ» й багато тому подібних. Чим живуть ці хлопці, яким виповнилося ледве за двадцять? Які переконання мають?

Можна відмітити й те, що сотні тисяч вірян Української Церкви Московського Патріархату схильні до нав'язливої прокремлівської агітації. Багато розгублених та неосвічених душ потрапило в пастку гундяївської пропаганди, яка кривдить українську націю та підтримує збройний конфлікт на Донбасі. Так, група «Верую. Православие»  налічує 563 черкасців. Серед інформації, що розповсюджується у групі, є багато заангажовано проросійської.

Варто нагадати поціновувачам «руського міра» у Черкасах, що вони можуть  потрапити за грати  за статтею 110 ККУ, яка захищає територіальну цілісність України й карає за публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення дій проти суверенності та територіальної цілісності України позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років. А за вчинення подібних дій  групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, – від п’яти до десяти років. Якщо ж вказані вище дії  призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, то наслідком буде ув’язнення на термін від десяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Вони пройшли пекло: черкащани вшанували загиблих бійців АТО

Четвертий рік поспіль наприкінці серпня українці згадують Іловайську трагедію, що сталася в ході АТО. Українські військові були розстріляні російськими бойовиками під час виходу «зеленим коридором» із міста Іловайськ.

Серед черкащан є ті, хто вижили, але втратили на війні своїх побратимів. Для них світ розділився на до і після.

На фронті у бійців залишилась їхня військова сім᾽я. Навіть після повернення захисників тягне назад. На передову.

Події чотирирічної давнини назавжди залишаться у пам᾽яті захисників та у фотографіях. Виставку макетів сучасного озброєння та фотокарток підготували учасники ГО «Ветеранське братерство». Також черкащанам показали унікальний фронтовий автомобіль, пронизаний кулями. На завершення в обласному краєзнавчому музеї відбувся показ фільму Катерини Стрельченко під назвою «Іловайськ. Лицарі неба».

Дивіться також: У Черкасах згадали Іловайську трагедію.