Нині Україна змушена відстоювати свою незалежність, оберігаючи свою територіальну цілісність та державність. Й поруч з воїнами, які захищають нашу землю, – справжні священики – ті, хто молиться за незалежне майбутнє нашої держави та просить у Господа допомоги та захисту для мужніх вояків.
Але деякі «священики», вміло маскуючись під патріотів, насправді вірно служать патріарху Кирилу, й, відповідно, Кремлю, як от митрополит Уманський та Звенигородський Пантелеймон. За що він і отримує усіляку підтримку та заохочення від керівництва РПЦ у вигляді «теплого» та грошовитого місця митрополита у небідній Умані та преференцій на кшталт нагород. Ще б пак! Орден преподобного Серафима Саровського III ступеню з нагоди його 50-ліття йому вручив особисто патріарх Кирило. Та ще й зазначив: «Вы со тщанием стремились исполнять порученные Вам послушания. Ныне, занимая Уманскую кафедру, Вы имеете попечение о благоуспешном развитии церковной жизни в этом регионе. С любовью во Христе Воскресшем +КИРИЛЛ, ПАТРИАРХ МОСКОВСКИЙ И ВСЕЯ РУСИ».
Чим же заслужив здавалося б звичайний священик таку шану та підтримку з боку Кирила? Чи не тим, що повсякдень ненав’язливо розповідав вірянам про те, що Росія – зовсім не агресор, а в Україні йде громадянська війна? А може тим, що неодноразово відмовлявся відспівувати хлопців-військовослужбовців, які загинули від рук російських окупантів та їхніх приспішників-бойовиків?
Вміло маскуючись за патріотичними промовами, митрополит Пантелеймон фактично працював на російських агресорів, сіючи зерна сепаратизму у душах пастви.
Не потрібні Україні такі «священики»-приховані вороги – вовки в овечій шкірі. Геть з нашої країни, гундяєвські запроданці. Давно пора!