Очисні споруди Золотоноші – предмет активних обговорень громадськості далеко не перший рік. Скандальні заяви, відкриті кримінальні справи, взаємні звинувачення та політичний хайп – довкола цього об’єкту подібних речей інформаційне поле Черкащини бачило вдосталь. Проте, якщо абстрагуватися від цього, зрозуміти сам технологічний процес, висновок буде чіткий – очисні споруди працюють. Це доводить, наприклад, щорічний осінньо-зимовий період, коли вода на виході дійсно прозора та в цілому чиста (за нормативами, визначеними законодавством). Результат є? Є.
Але чому в інші періоди його нема? Чому серед громадськості сформувала чітка теза про те, що очисні споруди не працюють, а в усіх бідах населення міста та району винне виключно КП «Міський водоканал»?
Хто знайомий, або хоча б цікавився процесом роботи подібних об’єктів, той розуміє. Для решти головну проблему можна окреслити коротко – технологічна потужність. Бактерії, які фізично боряться із забрудненням, цілком здатні зробити в рамках людських побутових відходів. Але вони безсилі, коли до процесу підключаються промислові підприємства. Такі закони біології. Тому, наприклад, у Європі (куди ми так «активно» рухаємося), існує загальноприйняте правило – кожен виробник повинен мати локальні очисні споруди. Не маєте – не працюєте.
Як в українських реаліях? Основні забруднювачі на території Золотоноші відомі. Це – виробник морепродуктів «Сільвер Фуд», «Золотоніський маслоробний комбінат», колишній Птахокомбінат та центральна лікарня. Нові правила гри відразу прийняли не всі. Ціною штрафних санкцій та, в деяких випадках, призупинення діяльності, процес рушив з місця: підприємства нарешті почали будувати свої, локальні очисні споруди. Колективна ж відповідальність.
Проте й не все відразу змінюється в нашій країні. Такі вже традиції. Як тільки розпочався тотальний контроль якості промислових скидів, так відразу й починався скандал. Замість пояснення, чому не працюють локальні об’єкти, зазвичай відбувалося банально – підбурювалася громадськість. Винний, як відомо, тільки ж Водоканал. А ми? А що з нас взяти? Одні мають маленьке виробництво, котре ні на що не впливає. Інші повинні тільки людей лікувати і ваші відходи їх не турбують. Треті взагалі – платники податків і, вважайте, придбали індульгенцію.
Але живемо ми таки в демократичній країні. Тому жодне підприємство чи установа не можуть апріорі бути кращими, чи гіршими. Усі рівні. Для був вигаданий чудовий рецепт – встановлення так званих шаф для відбору проб відходів у системі водовідведення. Дуже просто та ефективно: за графіком відбирається проба, аналізується і, в разі якоїсь біди, накладаються санкції.
Інша річ, проби за узгодженим графіком зазвичай завжди в нормі. Не враховуючи, звісно, наявність сухого залишку, котра забруднювала систему. Але то дрібниці. Головне – просто катастрофічні аналізи під позапланових відборів. Аналізи, котрі працівники того ж Маслоробного комбінату просто відмовлялися підписувати. А там дійсно. Є такий цікавий показник – хімічне споживання кисню. Чим більший, тим більша та біда. Коли кисню у воді немає, нічого не живе не лише в ній, але й і в довколишній природі. Номінальна потужність міських очисних споруд – 400 ХСК. Показник після позапланових відборів – 1000… І це – екологічне лихо.
Як раніш писала Антена, виявлено джерело забруднення Золотоношки. Ним виявилося місцеве підприємство, що експортує свою продукцію до країн ЄС.
