Я не святкую пафосні “професійні” свята, які встановлюються наказами та указами. Це принижує людину.
Без конкретики та професії.Кожна праця має поважатися і шануватися. І не лише один раз на рік. Влада згадує пресу у двох випадках: коли підгорає пердак та у цей день — показати шану, а раптом це допоможе зробити ЗМІ лояльними. Про яке розуміння визначальної ролі локальних медіа для розвитку демократії, самоврядування, ідентичності громад може в такому випадку йтися? Я перерахував європейські нормативно-правові документи, до речі 😉
Щодо Дня журналіста. В Антені традиційно цей день ми згадуємо тих, хто прожив яскраве життя в професії і хто вже пішов. Таких, на жаль, багато.На фото Боря Скуцький — в останній рік його роботи в колективі. 2017 рік. Щось на кшталт “капусника”.
Борю я привів у медіа в 1991 році, показав головну червону кнопку на камері. За кілька років він уже був найкращим фахівцем — оператором та режисером монтажу — міста.
Потім, протягом 35 років роботи на телебаченні, ББ був завжди поруч.У кожній редакції є такі, як Борис. Вони з нами назавжди. Згадаємо їх сьогодні.
А також згадаємо ті редакції медіа, які стали частинкою історії наших міст та містечок.
Колись я рахував, що за життя звичайний журналіст пише стільки текстів, що можна порівняти з обсягом Британської енциклопедії. А телевізійники роблять стільки відео, що перевищує тривалість фільмів найпопулярніших кінорежисерів. Новини – це метелик, який живе лише день і спалахує від дотику до скла лампи ввечері.В Україні багато говорять про свободу медіа, про шанування журналістів, але влада вважає такими лише придворних дуполизів. Їхня задача — дискредитація справжніх журналістів, що бачать у безкомпромісності сенс свого життя. От таких колег, як останні, я і вітаю. Просто з черговим днем, який їм відпущено для реалізації своєї місії.
Валерій Воротник, головний редактор Антени
Валя Васильченко
Безкомпромісна правозахисниця та журналістка. Навіть важко визначити, що домінувало в її житті.
Валентини немає з нами з травня 2016.
Вся історія газети Антена тісно переплетена з її ім’ям.
Пам’ятаємо. Шануємо.
Вадим Комаров
Вадим починав професійну діяльність журналіста в Антені наприкінці 90-х. Був чудовим репортером кримінальної хроніки. Його статті завжди викликали справжні війни між силовиками і постійне питання: звідки Вадим бере інформацію.
Вадим помер, не приходячи у свідомість, після нападу в 2019 році.
Злочин не розслідуваний.
Бодя Заболотний та Юра Зіменков
У нас не було заведено в публікації ставити фото журналістів, тому в наших архівах не збереглися їхні світлини. І це дуже сумно.
Обидва пішли рано. Їх забрала хвороба. Обидва були талановиті. І не лише як журналісти, але й як письменники. Богдан мав стати культовим філософом, який би вів за собою покоління українців.
Юра уособлював колосальний професійний досвід — у нього на кожну дату календаря завжди в шухляді столу була готова чернетка.
Життя обох — приклад метеликів, що швидко згоріли, але на мить зробили простір навколо себе світлішим.