Три місяці ніхто особливо не помічав слів керівниці Fire Point Ірини Терех про ракету «Фламінго». Аж раптом 26 жовтня українські соціальні мережі вибухнули обуренням. Політики, блогери та коментатори майже одночасно почали розповідати про провал української ракетної програми, обман суспільства та мільярди державних коштів. Серед учасників цієї хвилі — люди з політичного середовища Петра Порошенка. Випадковість?
Три місяці мовчали. А потім раптом прозріли
20 липня 2026 року вийшло інтерв’ю генеральної директорки Fire Point Ірини Терех. Вона розповідала про розробку українських ракет, зокрема «Фламінго», та перспективи створення балістичного озброєння.
Інтерв’ю перебувало у відкритому доступі понад три місяці.
І ось 26 жовтня з’ясовується, що керівниця компанії нібито зізналася у провалі ракетної програми.
Починається хвиля обурення. З’являються дописи про те, що «Фламінго» була лише політичною декларацією, що ракет більше не буде, а українців вкотре обдурили.
Дивовижна швидкість політичного прозріння.
Ще дивовижніше, що для цього знадобилося не нове розслідування, не документ про припинення виробництва, не інформація від військових, а фрагмент старого інтерв’ю.
Причому фрагмент, із якого прибрали запитання журналіста.
Що насправді сказала Терех
В оригінальному інтерв’ю журналіст запитував, чи планує Fire Point створювати інші моделі крилатих ракет.
Терех відповіла, що наразі таких планів немає. Компанія зосереджується на вдосконаленні вже розробленої «Фламінго» та створенні балістичних ракет.
Але після вилучення запитання її відповідь отримала зовсім інший зміст.
В інформаційному просторі почали стверджувати, що Fire Point взагалі припиняє виробництво крилатих ракет.
Це неправда.
26 жовтня Терех окремо пояснила, що виробництво FP-5 «Фламінго» триває.
Про перекручення її слів повідомили «Бабель» та інші українські медіа.
І тут виникає запитання: люди, які поширювали сенсацію, не подивилися повного інтерв’ю чи свідомо вирішили не помічати його змісту?
Політичний слід: чому тут згадують Порошенка
Одним із помітних учасників скандалу став народний депутат Олексій Гончаренко, який поширив фрагмент інтерв’ю та розкритикував розподіл державних оборонних замовлень.
Гончаренко багато років був пов’язаний із політичною командою Петра Порошенка. Щоправда, 14 жовтня 2026 року його офіційно виключили з фракції «Європейська солідарність».
Тому представляти його нинішнім депутатом цієї фракції неправильно. Але й заперечувати його тривалу політичну історію в середовищі Порошенка було б дивно.
Власне, це і робить історію цікавою.
Критика Fire Point виходить за межі обговорення технічних характеристик ракети. Вона швидко перетворюється на звинувачення політичного керівництва держави.
З’являються згадки про Зеленського, Міндіча, державні мільярди, політичну рекламу та нібито обман українців.
Сама ракета поступово відходить на другий план.
Головною мішенню стає влада.
Чи вигідна така історія політичним опонентам Зеленського? Безперечно.
Чи означає це, що її організувала «Європейська солідарність»? Ні. Для такого висновку потрібні докази.
Але політичний характер частини публікацій очевидний уже з їхнього змісту.
Написано під копірку. Чи за темником?
У цій історії особливо привертає увагу схожість аргументації.
Старе інтерв’ю. Вирвана з контексту фраза. Твердження про припинення ракетної програми. Згадка про державні мільярди. Звинувачення Зеленського та його оточення.
І все це протягом одного дня.
Так виглядає типовий механізм політичного інформаційного просування: спільний інформаційний привід, однакова інтерпретація, емоційне посилення та багаторазове повторення.
Втім, схожість дописів не обов’язково означає наявність темника. Автори могли просто копіювати один одного.
Щоб довести централізовану координацію, потрібно встановити першоджерело, послідовність поширення матеріалів і можливі організаційні зв’язки між їхніми авторами.
Але поставити запитання вже можна.
Чи не отримали політичні коментатори готову тему для атаки на українську ракетну програму? І чи не стоять за цією хвилею політтехнологи, зацікавлені в дискредитації Зеленського?
Особливо цікаво, чому для масованої критики знадобилося повертатися до інтерв’ю тримісячної давності.
Критика Fire Point потрібна. Але чи потрібна дискредитація української зброї?
До Fire Point справді є серйозні запитання.
Компанія отримала державні оборонні контракти на десятки мільярдів гривень. Журналісти досліджували можливе завищення цін на її продукцію. Обговорювалися зв’язки підприємства з представниками політичного оточення президента.
Усе це потребує перевірки.
Державні оборонні замовлення не можуть бути недоторканною темою лише тому, що країна воює.
Але між контролем за використанням бюджетних коштів і дискредитацією конкретного виду українського озброєння існує принципова різниця.
Особливо коли висновок про провал ракетної програми робиться не на підставі її реальних результатів, а через маніпуляцію словами керівниці підприємства.
Україні потрібні і власні ракети, і незалежні журналісти, і парламентський контроль.
А от політичні спекуляції, які підміняють перевірку фактів емоційними звинуваченнями, не допомагають жодному з цих завдань.
Кому вигідний скандал?
Для політичної опозиції успіхи українського ракетобудування створюють незручну ситуацію.
Якщо Україна здатна самостійно виробляти далекобійне озброєння, це об’єктивно посилює позиції держави. А чинна влада отримує можливість записати такі досягнення до свого політичного активу.
Тому невдачі оборонних проєктів можуть ставати предметом політичної боротьби.
Це звичайна логіка конкуренції за владу.
Але коли йдеться про оборонну промисловість держави, яка веде війну, така конкуренція має свою ціну.
Можна критикувати Зеленського. Можна вимагати розслідування державних контрактів Fire Point. Можна ставити запитання щодо реальної ефективності «Фламінго».
І потрібно.
Але навіщо для цього перекручувати слова керівниці підприємства?
Дивні закономірності раптового прозріння
Уся історія залишає кілька запитань.
Чому інтерв’ю, яке було доступне три місяці, стало сенсацією саме 26 жовтня?
Хто першим підготував і поширив відеофрагмент без запитання журналіста?
Чому в багатьох публікаціях з’явилися схожі політичні висновки?
Чи існувала координація між окремими авторами?
І нарешті, яку роль у поширенні цієї історії відіграли політики та коментатори, пов’язані з «Європейською солідарністю»?
Поки що це запитання, а не встановлені факти.
Проте вже зараз можна констатувати: стара цитата, зміст якої був перекручений, стала приводом для нової хвилі політичних звинувачень.
Можливо, перед нами звичайна стихійна історія соціальних мереж. А можливо — добре знайома українцям технологія, коли політичні коментатори раптом починають говорити однаковими словами про одну й ту саму тему.
І якщо це справді партійні темники, то питання вже не лише в тому, хто їх написав.
Питання в тому, чому українська ракетна програма стає інструментом внутрішньої політичної боротьби.
І чи не перетворюється боротьба за рейтинги на боротьбу проти власних оборонних можливостей?