Чи готується Китай до великої війни?

Китай понад десять років перебудовує свою армію для сучасної війни. Історія свідчить, що Пекін не завжди обмежувався обороною
У 2015 році Китай розпочав одну з наймасштабніших військових реформ у своїй історії. Її мета полягала не просто в оновленні озброєння, а в перетворенні величезної, переважно сухопутної армії на сучасні збройні сили, здатні проводити спільні операції на суші, морі, у повітрі, космосі та кіберпросторі.
До реформи китайська військова система значною мірою будувалася навколо сухопутних військ і семи військових округів. Їх замінили п'ятьма командуваннями театрів воєнних дій. Кожне отримало відповідальність за певний стратегічний напрямок і можливість координувати різні види військ.
Простіше кажучи, Китай переходив від армії, у якій різні військові структури діяли переважно окремо, до системи, де кораблі, літаки, ракети, супутники та наземні підрозділи мають працювати як єдиний механізм.
Одночасно скорочували чисельність особового складу, посилювали флот і ракетні війська, розвивали засоби розвідки, зв'язку та управління. Влада Китаю оголосила про скорочення армії на 300 тисяч військовослужбовців.
Але чи означає підготовка до сучасної війни намір її розпочати?
Саме тут варто згадати історію.
Поширене уявлення, що Китай ніколи не починав воєн і завжди лише захищався, не відповідає історичним фактам.
У 1950 році китайські війська вступили в Корейську війну на боці Північної Кореї, атакувавши сили ООН, які просувалися до китайського кордону. Пекін пояснював це необхідністю захистити власну безпеку.
У 1962 році Китай розпочав масштабний наступ проти Індії на тлі територіального конфлікту в Гімалаях. Після короткої війни китайські війська оголосили одностороннє припинення вогню.
У 1974 році китайські сили захопили контроль над Парасельськими островами, витіснивши звідти військових Південного В'єтнаму.
У 1979 році Китай вторгся до В'єтнаму. Пекін називав операцію відповіддю на дії Ханоя, зокрема вторгнення в Камбоджу. Однак саме китайські війська перетнули міжнародний кордон і розпочали наступ. Війна тривала близько місяця, супроводжувалася значними втратами й не змусила В'єтнам залишити Камбоджу.
У 1988 році китайські та в'єтнамські сили знову зіткнулися, цього разу біля рифу Джонсон у Південнокитайському морі. Китайські кораблі потопили три в'єтнамські судна, загинули десятки моряків.
Ці приклади показують, що китайське керівництво вже використовувало військову силу для розв'язання територіальних суперечок, покарання сусідів або зміни стратегічної ситуації на свою користь.
Що це означає для сучасного Китаю?
Насамперед те, що економічна взаємозалежність зі світом і багаторічна відсутність великої війни не гарантують відмови Пекіна від силових сценаріїв.
Найочевидніший осередок ризику сьогодні — Тайвань. Китайська влада вважає острів частиною своєї території та не відмовляється від можливості застосування сили для встановлення контролю над ним.
Але сучасна війна за Тайвань була б значно складнішою за прикордонні операції минулого. Вона могла б вимагати морської блокади, масованих ракетних ударів, боротьби за перевагу в повітрі та, у разі спроби висадки, надзвичайно складної десантної операції.
Саме для таких завдань особливо важливі зміни, започатковані у 2015 році.
Водночас Китай має суттєве обмеження: його армія десятиліттями не брала участі у великій війні. Сучасне озброєння, навчання та військові паради не можуть повністю замінити бойовий досвід.
До того ж масштабні кадрові чистки серед китайського генералітету створили додаткові проблеми для системи командування.
Отже, військова реформа не є доказом неминучої війни. Але вона розширює можливості Пекіна застосувати силу, якщо політичне керівництво ухвалить таке рішення.
Історія Китаю показує, що такі рішення вже ухвалювалися. Головне питання сьогодні не в тому, чи здатний Китай почати війну, а в тому, за яких обставин його керівництво вирішить, що військовий ризик виправданий.

НАТО посилює присутність у Чорному морі після атак на торговельні судна

Альянс направляє до Чорноморського регіону додаткові патрульні літаки, безпілотники, радіолокаційні системи та фахівців із розвідки.
Рішення оголосили 20 жовтня після засідання Північноатлантичної ради в Брюсселі.
Причина — серія атак безпілотників на цивільні судна поблизу узбережжя Румунії та Болгарії. За повідомленнями міжнародних ЗМІ, протягом десяти днів постраждали щонайменше шість суден, є загиблі та зниклі безвісти моряки.
У НАТО наголошують, що головне завдання — краще відстежувати загрози в регіоні, швидше виявляти небезпеку та обмінюватися розвідувальною інформацією.
Відповідальність за останні атаки Альянс офіційно поки не покладає на жодну країну. Водночас військові аналітики пов'язують їх із російською агресією проти України.

В області розпочався сезон респіраторних інфекцій. Із 28 вересня захворіли 11 759 людей, 60% із них діти. До лікарень потрапив 531 пацієнт.

Коли в аптеках з'явиться вакцина? Кому медики насамперед радять щепитися? Чи обов'язкова вакцинація та які віруси циркулюють в області?
Зібрали найважливіше з брифінгу Черкаської ОВА у короткому сюжеті «Антени».

Угорщина розглядає можливість заміни російського «росатома» як головного підрядника розширення АЕС «Пакш», – Reuters

У Прилуках колишній поліцейській залишили 8 років ув’язнення за ДТП, у якій загинула 6-річна дівчинка

Чернігівський апеляційний суд 21 жовтня залишив без змін вирок колишній поліцейській, яка збила на пішохідному переході жінку з дитиною.
Трагедія сталася 10 грудня 2025 року в Прилуках. Правоохоронниця їхала службовим автомобілем на виклик щодо іншої ДТП. На регульованому пішохідному переході вона збила 36-річну жінку та її 6-річну доньку. Дівчинка загинула на місці, її матір із травмами доправили до лікарні.
Як встановив суд, поліцейська рухалася з увімкненими проблисковими маячками, але без звукового сигналу. Вона не зменшила швидкість і не пропустила пішоходів.
У серпні Прилуцький суд призначив їй 8 років позбавлення волі та заборонив керувати транспортними засобами протягом трьох років. Апеляційний суд залишив покарання без змін.

У Калінінградській області росії розбився винищувач Су-30СМ

За повідомленнями російських ЗМІ, літак упав неподалік кладовища, де саме відбувалося поховання російського окупанта.
Символічний збіг. Навіть авіація вирішила долучитися до проводів.

У Черкасах відновили подачу гарячої води до низки будинків

21 жовтня після завершення ремонтних робіт Черкаська ТЕЦ відновила подачу теплоносія за такими адресами:
Вулиця Максима Залізняка: 87, 89, 91/1, 93/1, 95, 99, 99/1, 101.
Вулиця Поднєвіча: 2, 3/1, 5/1.
#місцеве

Неймовірна осінь посеред гуркоту генераторів та сирен. Черкаси зараз.

Чи можна цілувати померлого на прощанні? Відповідаю як судмедексперт.

#лонгрід
Якщо коротко, то в більшості випадків поцілунок у лоб або щоку померлого не становить значного ризику для здоров’я. Але є нюанси.
Почну з міфу про трупну паличку. Можливо, ви теж чули цю страшну назву. Насправді якогось універсального мікроба, який робить тіло померлого небезпечним відразу після смерті, не існує.
Після смерті в організмі поступово починаються процеси розкладання. У них беруть участь мікроорганізми, які за життя переважно мешкали в нашому ж організмі. А кадаверин і путресцин – це речовини, пов’язані з розкладанням тканин. Вони не перетворюють звичайний поцілунок на отруєння.
Тобто сам факт, що перед вами тіло померлої людини, ще не означає, що від дотику до неї можна заразитися.
Але є важливий нюанс.
Якщо людина померла від певної інфекції, ризики можуть відрізнятися. Особливо якщо є контакт із кров’ю, іншими біологічними рідинами або пошкодженими тканинами. Тому за відомої чи підозрюваної небезпечної інфекції потрібно дотримуватися рекомендацій медичних працівників.
І ще одна деталь, про яку рідко замислюються. Перш ніж тіло потрапить до зали прощання, його можуть мити, обробляти, одягати, наносити косметику. Для підготовки використовують різні засоби, деякі з яких здатні подразнювати слизові оболонки. Тому прикладатися губами до обличчя не завжди найкраща ідея, навіть якщо йдеться зовсім не про інфекцію.
Що ж робити, якщо хочеться попрощатися з близькою людиною?
Можна поцілувати її в лоб або щоку, якщо немає відомих протипоказань. Можна обережно торкнутися руки. А можна просто постояти поруч і помовчати.
Не потрібно змушувати себе до поцілунку лише тому, що так заведено. І не потрібно соромитися, якщо ви цього хочете.
За роки роботи судово-медичним експертом я зрозумів одну річ. Ми, живі, так часто відкладаємо найпростіше. Не телефонуємо, бо зайняті. Не їдемо в гості, бо втомилися. Не обіймаємо, бо думаємо, що ще встигнемо. Не говоримо важливих слів, бо здається, що для них іще буде слушний момент.
А потім настає прощання.
І людина, яка ще вчора була частиною нашого життя, лежить перед нами нерухомо. Ми вже не можемо почути її голос, отримати відповідь чи обійняти так, як обіймали раніше.
Іноді залишається лише дотик до холодної руки або поцілунок у чоло. Для когось це важливо. Для когось – нестерпно. І те, й інше нормально.
Я щодня працюю зі смертю, але не вважаю, що маю право вчити когось правильно прощатися. У кожного свій біль, свої почуття й свій спосіб пережити втрату.
Тому не бійтеся самого дотику до померлого, якщо для нього немає медичних протипоказань. Але краще бережіть можливість торкнутися тих, хто поруч із вами сьогодні.
Бо одного дня руки, які ми могли обійняти, стануть недосяжними.
І тоді найбільше болітиме не те, що ми не змогли поцілувати людину на прощанні. А те, що колись, поки вона була жива, ми мали так багато можливостей обійняти її – і не скористалися ними.
Типовий медик

В Умані через нічну атаку частина жителів тимчасово залишилася без води

Після нічних вибухів на окремих об’єктах водопостачання Умані зупинилося насосне обладнання. Причому збої сталися навіть на об’єктах, розташованих далеко від місць ударів.
Через це в частини містян тимчасово зникла вода. Комунальникам довелося перезапускати насоси, щоб відновити водопостачання.