6 листопада у Золотоноші поховали Сергія Гулого. У серпні чоловік виїхав із дому велосипедом, потрапив до рук працівників ТЦК і зник. Через два місяці його знайшли мертвим за 120 кілометрів від рідного міста. Причину смерті експерти встановити не змогли. Тим часом у цій історії вже відомі люди, обставини та послідовність подій, які могли призвести до трагедії. Але про підозри посадовцям досі нічого не повідомлялося.
Ця історія більше нагадує кримінальний детектив, ніж звичайну справу про зникнення людини. Є останній телефонний дзвінок дружині, дивне рішення військово-лікарської комісії, відмова військової частини прийняти мобілізованого, суперечливі пояснення ТЦК і загадкова поїздка, після якої чоловіка більше ніхто не бачив живим.
А ще є майже три місяці, протягом яких правоохоронна система так і не дала родині зрозумілої відповіді, що сталося із Сергієм.
Поїздка, з якої він не повернувся
10 серпня Сергій Гулий їхав велосипедом вулицями Золотоноші. За словами дружини Оксани, його збив автомобіль працівників Звенигородського ТЦК та СП.
Замість з’ясування обставин можливої ДТП чоловік опинився у військкоматі. Близько 11:30 він востаннє зателефонував дружині й попросив надіслати документи.
Згодом Сергія перевезли до Звенигородки. Від Золотоноші це приблизно 140 кілометрів.
За свідченнями очевидців, під час перебування в ТЦК у чоловіка стався епілептичний напад. Але військово-лікарська комісія визнала його придатним до служби.
Далі Сергія направили до штурмової бригади. І тут сталася подія, яка багато говорить про якість проведеного медичного огляду. Військові відмовилися приймати новобранця через стан його здоров’я.
Фактично військова частина не погодилася з результатом ВЛК. Людину, яку військові медики визнали придатною, командування не захотіло брати на службу.
Після цього Сергія мали повернути додому. Принаймні саме таке доручення, за оприлюдненими відомостями з документів Військової служби правопорядку, отримав військовослужбовець Сергій Смагло.
Але додому Сергій Гулий так і не потрапив.
Остання поїздка. Село Шевченкове
Саме тут історія набуває особливо похмурого характеру.
Згідно з однією з версій, озвучених представниками ТЦК, 13 серпня чоловік самостійно залишив установу. Однак згодом з’явилися відомості про те, що його перевозили військовим автомобілем.
За цією версією, дорогою Сергій нібито сам попросив його висадити.
Йдеться про район села Шевченкове на Звенигородщині. Далеко від дому, куди чоловіка мали доставити.
За інформацією Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, Сергій опинився там без телефону та грошей.
Уявімо цю ситуацію. Чоловік, який кілька днів перебував у ТЦК, мав, за свідченнями очевидців, серйозний напад, не був прийнятий військовою частиною через стан здоров’я, залишається сам у незнайомій місцевості. Без можливості зателефонувати рідним. Без грошей на дорогу.
І після цього безслідно зникає.
Версія про добровільне прохання висадити його з автомобіля виглядає щонайменше дивною. Особливо з огляду на те, що військовослужбовець, за оприлюдненими відомостями, мав доручення доставити Сергія за місцем проживання.
Навіть якщо прохання справді було, це не пояснює, чому людину, яка могла потребувати медичної допомоги, залишили напризволяще.
Саме ця поїздка, її маршрут, час зупинки та свідчення військовослужбовців повинні були стати одним із головних напрямків розслідування.
Зникнення, про яке поліція знала з першого дня
14 серпня Оксана Гула звернулася до поліції із заявою про зникнення чоловіка.
Тобто правоохоронці знали про ситуацію практично відразу. Вони мали можливість встановити маршрут автомобіля, отримати пояснення військовослужбовців, перевірити телефонні з’єднання, камери спостереження та документи ТЦК.
Тим більше що йшлося не про випадкового перехожого, який невідомо куди вирушив. Останнє відоме місцеперебування Сергія було пов’язане з конкретними посадовцями та службовим автомобілем.
Родина тим часом шукала чоловіка. Минали тижні.
Історія набула розголосу. До неї долучилися журналісти, народні депутати, Уповноважений Верховної Ради з прав людини.
21 жовтня стало відомо про виявлення тіла чоловіка. Згодом підтвердилося, що це Сергій Гулий.
Його знайшли приблизно за 120 кілометрів від дому.
А 6 листопада родина поховала Сергія.
Смерть, причину якої не встановили
Найбільш вражаюча обставина цієї справи — результат судово-медичної експертизи.
За повідомленням омбудсмана, причину смерті Сергія Гулого встановити не вдалося.
Це означає, що наразі немає оприлюдненого медичного висновку, який дозволяв би достовірно пояснити, від чого загинув чоловік.
Можливо, смерть була пов’язана зі станом здоров’я. Можливо, з наслідками травми. Не можна виключати й інших обставин. Але жодна з цих версій поки не доведена.
Водночас є послідовність подій, яка потребує кримінально-правової оцінки незалежно від остаточного висновку експертів.
Сергія примусово доставили до ТЦК. Його визнали придатним до військової служби, хоча військова частина згодом відмовилася його приймати. Після цього чоловіка не доставили додому, а залишили далеко від рідного міста без телефону та грошей. Він зник, а пізніше його знайшли мертвим.
Це ще не доведений медичний причинно-наслідковий зв’язок між діями військовослужбовців та смертю. Але це цілком конкретний ланцюг подій, у якому кожна ланка має значення для слідства.
І найголовніше — у цьому ланцюгу немає невідомих випадкових осіб. Принаймні частину людей, які ухвалювали рішення щодо Сергія, можна встановити за службовими документами.
Кримінальна справа є. А результат?
За фактом зникнення Сергія Гулого відкрили кримінальне провадження за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України — умисне вбивство.
Це стандартна початкова кваліфікація, яку застосовують і під час розслідування зникнення людини за обставин, що можуть свідчити про її смерть.
Однак за майже три місяці від початку цієї історії суспільству так і не повідомили про результати розслідування дій посадовців ТЦК.
Немає публічних відомостей про підозри, висновки щодо законності мобілізації, відповідальність військових медиків або оцінку дій осіб, які перевозили Сергія.
Невідомо також, чи досліджували слідчі можливі ознаки залишення людини в небезпеці, ненадання допомоги або службової недбалості.
Особливо показовою є суперечність між поясненнями про самостійне залишення ТЦК та повідомленнями про перевезення чоловіка військовим автомобілем.
Ці версії не тотожні. І перевірити їх можна за допомогою документів, свідчень та інших доказів.
Дмитро Лубінець повідомив, що його Офіс направляв запити до Генерального штабу, Офісу генерального прокурора, Військової служби правопорядку, поліції та Черкаського обласного ТЦК.
Тобто про цю справу знають на найвищому державному рівні.
Проте публічно відомих результатів, які пояснювали б обставини загибелі Сергія, досі немає.
Коли смерть людини стає нічиєю відповідальністю
У цій історії є ще одна обставина, яку важко оминути.
Навіть якщо припустити, що Сергій помер від природних причин, це не виправдовує автоматично дій тих, хто його затримував, перевозив, оглядав і зрештою залишив далеко від дому.
Кримінальний кодекс передбачає відповідальність не лише за умисне вбивство. Стаття 135 стосується залишення в небезпеці людини, яка перебуває в небезпечному для життя стані та не може вжити заходів до самозбереження, за наявності інших передбачених законом умов. Стаття 136 — ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.
Можлива й відповідальність за службові правопорушення, якщо буде встановлено відповідні обставини.
Тому відсутність установленої причини смерті не позбавляє слідство можливості перевіряти дії конкретних посадовців.
Сергій Гулий не зник за незрозумілих обставин під час самостійної подорожі. Його зникненню передувало перебування під контролем працівників ТЦК та перевезення військовослужбовцями. Саме ці обставини відрізняють його історію від звичайного розшуку зниклої людини.
Зрештою, якщо чоловіка мали доставити додому, а натомість залишили за десятки кілометрів від нього, то відповідальність за виконання службового доручення нікуди не зникає.
І якщо дії посадовців створили реальну небезпеку для життя людини, це має отримати окрему правову оцінку.
Три місяці мовчання
У серпні Сергій Гулий ще був живий. Він телефонував дружині, просив документи, сподівався повернутися додому.
У листопаді його поховали.
Між цими двома датами — військкомат, ВЛК, відмова військової частини, остання поїздка, зникнення, пошуки та тіло, причину смерті якого експерти не змогли встановити.
Правоохоронці мають справу не з містичною загадкою. Є службові документи, конкретні посадовці, відомий маршрут і свідчення людей, які контактували із Сергієм перед його зникненням.
Ми не знаємо, які саме слідчі дії проведено за цей час. Але відсутність зрозумілих публічних результатів у справі, що вже набула загальнодержавного розголосу, викликає обґрунтоване занепокоєння.
Сергія Гулого вже не повернути. Але встановити, хто і за яких обставин залишив його далеко від дому, чому не було забезпечено його безпеку та чи пов’язані ці дії зі смертю, — цілком реальне завдання для слідства.
І якщо держава не здатна дати відповіді навіть тоді, коли останніми відомими свідками життя людини були її власні представники, це вже проблема не лише окремого ТЦК.
Це проблема всієї системи, яка повинна захищати життя громадян, а не залишати їхню смерть без належного пояснення.