Михайлу Петровичу 66 років. З 2003 року – заслужений лікар України. Випадок познайомив відомого українського журналіста Володимира Єременко з черкаським хірургом. Журналіст написав зворушливі спогади про те, як Михайло Чередниченко рятував його здоров’я. Власне, ми дуже часто не бачимо велич тих особистостей, які живуть і працюють поряд із нами і матеріал харківського журналіста є тому прикладом.
Сюжет під назвою “Палата № 6” про мою пригоду в урологічному відділенні черкаської обллікарні я розмістив 3 червня на своїй сторінці ФБ. Але дещо лишилося поза кадром.
Тобто як, власне, сталося, що я потрапив до згаданої палати?
В один із днів – раптом! – я зателефонував другу, якому не дзвонив з початку року.
Чому зробив так?
Не збагну.
Але ту дивну мить не забув, – бачу тепер, що з неї проросло.
Після мого дзвінка друг запросив до себе. Поговорили про те про це, згадали минуле. Прощаючись, я поскаржився на шахраїв – торгівців у Храмі, – що через інтернет намагалися всучити мені коштовні фуфломіцини начебто для лікування простати, які нічого не лікують.
Друг враз пожвавішав, сказав, що сам нещодавно пройшов через усю цю пакість. І вирішення проблеми є! Запропонував мені поговорити в урологічному відділенні обллікарні з Михайлом Петровичем Чередніченком. Я поцікавився, що за тип той Петрович, бо я не довіряю чоловікам, які не мають, по-перше, почуття гумору, по-друге, непитущі, по третє, говорять лише чисто цензурною мовою.
Друг порадив мені самому визначитися з моїми уподобаннями під час спілкування з Чередніченком.
З Михайлом Петровичем зустрівся у п’ятницю 21 травня. Міцний мужик, впевнений у собі, емоційний. Користуючись указкою, показав мені на медичному баннері структуру сечостатевої системи, супроводжуючи лекцію анекдотами, і я відчув, що Петрович не позбавлений почуття гумору. Обличчя відкрите, усміхнене. На вигляд – його власник не дуже жахається питва. І що, нарешті, мене остаточно заспокоїло, – у його розмові інколи пролітала “мать-перемать”. Він запитав мене, як саме хотів би я оперуватися – “різьбою” чи закритим способом. Я не люблю, коли мене ріжуть. Попросив варіант закритий. Тої ж п’ятниці я взяв направлення у сімейного лікаря, у понеділок обійшов у обллікарні всі інстанції і у вівторок, 25 травня, о десятій ранку, мене вже котили в операційну. І за півтори години викотили.
Михайлу Петровичу 66 років. З 2003 року – заслужений лікар України.
За столами в ординаторській я бачив урологів різного віку. Варто пам’ятати, що хірургом роблять людину щонайменше 20 років практики. Чередніченко має більш ніж 40 років практики. Впродовж цих років зробив безліч операцій різного профілю, виховав з інтернів за сотню достойних лікарів.
На моїх очах – це сталося під час мого перебування в урологічному відділенні – з Каніва до Чередніченка приїхав гість, давній пацієнт. Йому Михайло Петрович тридцять(!) років тому робив операцію на нирці, яку інші лікарі вважали приреченою. Згаданий пацієнт по сьогодні живе з двома нирками, завдячуючи Чередніченку.
Зараз Михайло Петрович у розквіті сил та досвіду. Працює, лікує чоловіків і жінок. Бере участь у суспільному житті – член Національного корпусу України.
Новий директор Черкаської обласної лікарні Віталій Шило, призначений у грудні минулого року, сказав у інтерв’ю:
“Це дуже велика відповідальність очолити обласну лікарню. Я в ній працюю з 1998-го року, після закінчення медичного інституту. Власне, все моє життя пов’язане з обласною лікарнею, з її кращими працівниками. Зокрема сьогодні для мене взірцем фахівця є Михайло Чередніченко з урологічного відділення. Під його рукою я свого часу працював лікарем-інтерном, пізніше урологом, знов-таки під чуйним оком того ж Чередніченка. Михайло Петрович – скарб обласної урології, її патріарх, без якого вона неповноцінна”.
Виписуючись із лікарні та знаючи закони безкоштовної медицини в Україні, я запитав Михайла Петровича:
– Скільки я вам винен?
– Анітрохи. Ви вже сплатили розхідники. Між іншим, повідомлю вам хорошу новину щодо гістології у вашій справі – раку немає.
Це була дійсно добра вість. Я – не ракоподібний. На подяку Богу сказав Петровичу:
– Ну хоча б магарич. Вам не відбитися від джину Фінсбері-47!
– Реабілітуйтесь, – кивнув Петрович. – На це піде не менше трьох місяців. І потім повернемося до питання джину, мать-перемать.
Володимир Єременко, допис на сторінці у Фейсбук