Лонгрід про не зовсім духовну спецоперацію, що провалили ображені російські попи

Століттями російська православна церква була інструментом, що обслуговував та підсилював імперію. Релігія завжди була зручним прикриттям для впливу на населення, перетворення його на слухняну “народну масу”. На теренах екс-СРСР імперські мотиви й інтереси після 1991 року перемогли поодинокі подвижницькі рухи серед святих отців в орбіті московської церкви. На всіх уламках радянського простору ця релігійна організація намагалася стати монополістом, економічно, політично та відверто кримінально тиснувши на інші християнські конфесії, помісні національні православні церкви, створивши цілу систему їх клонів і видаючи себе саме за національні церкви. Підтримку в цьому їм склали певні промосковські політичні сили та кримінальні угрупування, що легалізувалися у бізнесі та політиці. 

Утворення ПЦУ за кілька років до повномасштабної війни змінило ситуацію. Оновлена, відроджена Українська Православна Церква все більше і більше притягує людей у своє лоно. Переходи громад до ПЦУ — масове та вже звичне явище. Черкащина не пасе задніх, хоча в Черкасах цей процес протікає дещо повільно. Про причини цього ми спробуємо сьогодні поговорити більш детально.

Кремлівська агентура та православний талібан

Питання збереження структур російської православної церкви на теренах України є одним із найголовніших стратегічних напрямків повномасштабної війни, яку веде росія з метою знищення української державності, геноциду українського населення та захоплення життєвого простору.

Осередки московського патріархату — осередки ворожого нам російського миру, ідеологічні і не лише резидентури, що існували практично в кожному українському місті та селі.

Відверте прославлення терористичної Росії та її лідерів, знущання з українців та їхньою історією, роздмухування громадянського конфлікту, дискредитація української влади, патріотів та лідерів громадської думки — лише декілька з поширених прийомів як пропаганди в політиці, так і релігійного впливу на певну частину населення. Звісно, РПЦ зараз має доволі специфічну аудиторію, яка значно зменшилася після початку війни. Але на її кістяк мало що може вплинути та змінити думку. Але, це вже скоріше стосується навіть не психології, а психіатрії.  

Показова ситуація відбулася  в Черкасах.

Міський голова Черкас Анатолій Бондаренко став одним із ініціаторів проведення зборів громади з питання переходу одного з черкаських храмів — Стрітенського, що розташований у Парку хіміків, в лоно Православної Церкви України.

Збори відбулися за участі великої кількості містян, що обурені діяльністю ворожої українцям церкви. Рішенням зборів створена релігійна громада ПЦУ, після її реєстрації логічним стає припинення діяльності осередку РПЦ в цій церкві. Після чого мали б розпочатися богослужіння ПЦУ. Ініціативна група підготувала документи та подала їх у відповідні реєстраційні органи. 

Однак практично відразу після зборів громади на територію храму в’їхало кілька мікроавтобусів із хлопцями спортивної статури, що забарикадувалися всередині храму, прикриваючись десятком парафіянин московського патріархату, що залишаються вірними московському царю.

Можливо, пересічним громадянам цей факт невідомий, але “взяття під охорону” московської церкви відбулося на очах поліцейських, що чергують біля храму для запобігання самосуду над представництвом ворожої росії з боку патріотично налаштованих черкасців.

Братки, що прибули для захисту храму, — представники місцевого ОЗУ, їхні особистості добре відомі як поліції, так і СБУ. Тоді чому офіційна влада не діє? З прокуратурою справа дещо складніша, і ми спробуємо зараз детально пояснити ситуацію.

Церква на службі політики та криміналу

Після розпаду СРСР в Черкасах розпочалася швидка розбудова структур єдиної, що існує легально на той час, релігійної громади, що мала лише одну парафію на той момент у місті. Інвесторами процесу, звісно, ставали в першу чергу багатії 90-х:  екс-компартійні лідери з одного боку, що намагалися відмитися від комуністичного минулого, несамовито хрестившись і інвестуючи в храми. З іншого боку — організована злочинність, що в ті часи сколочувала капітал на рекеті, торгівлі наркотиками та проституції, вважала за потрібне частку прибутку віддавати на побудову православних храмів московського патріархату. 

Так і Черкасах виникло декілька релігійних громад, які відверто були пов’язані з місцевою ОЗУ та її ватажками. У вузьких колах навіть існувала думка, що ці церкви є “домашніми”, “бригадними”. Злиття криміналу та політики відбувалося поступово та неухильно. У підсумку, до середини нульових, саме напередодні Помаранчевої революції, в місті відбулося повне злиття та легалізація кримінально-політичних структур. Базовою партією криміналу стала Партія Регіонів України, офіційною церквою — московська. Вплив на суспільство зростав, а його інструменти ставали більш витонченими. 

Перемога Ющенка на виборах змусила кримінальний трест трохи диверсифікувати ризики. Так представники ОЗУ з’явилися практично у всіх політичних партіях. Гроші відчиняють двері церков. Великі гроші відчиняють двері сесійних зал місцевих рад.

Але до самого останнього періоду ПР продовжувала бути головною в політичних розкладах, кримінал сподівався на повернення впливу Москви і навіть після 14-го року продовжував підтримувати тісні зв’язки зі своїми російськими колегами. Бо і РПЦ, і ПР мають майже тотожні електоральні поля, хоч і не такі великі, як раніше, але доволі помітні, враховуючи можливості з фальшування виборів на місцях та інтегрованість їхніх представників у системи влади всіх рівнів. 

З появою нових викликів була видозмінена й тактика. З’явилися приховані інвестиції, почали поступово підгодовувати, пестити ціле покоління молодих медійників, громадських діячів, звісно, абсолютно в темну, перетворивши їх на глибоко законсервованих агентів. Сама ж РПЦ після 14-го року продовжувала вільно існувати, ніби нічого зовсім не відбулося в країні. Але роль УПЦ МП (РПЦ) в цей період значно зросла. Церква стала одним зі зручних способів легалізації та відверто підривної діяльності москви в Україні. Але слід зазначити, що не все відбувалося так просто. 

Владика Софроній, який очолював Черкаській осередок УПЦ МП, був доволі знаковою та авторитетною фігурою для Черкас. На початку 90-х він висловлював контраверсійні антирадянські думки, оприлюднював правду про політичні репресії. 

Софроній був талановитою людиною в багатьох проявах. Крім таланту непересічного архітектора та богослова, він мав неабиякий вплив на людей і користувався неабиякою повагою черкасців. Іноді висловлював відверто антимосковські думки, але мав переконання залишатися в межах Церкви. 

Як говорять наближені до нього особи, Софроній мав сподівання, що вдасться УПЦ відвернути від московщини. Під час створення ПЦУ всі мали сподівання, що він очолить перехід громади до справжньої української церкви. Але поважний вік та здоров’я пастора не виправдали ці надії. А після його смерті єпархія опинилася під цілковитим впливом московської агентури. 

Звинувачення митрополита Феодосія в низці кримінальних злочинів, доволі м’яке та поблажливе ставлення як правоохоронців, так і феміди можемо пояснити виключно глибокою пов’язаністю черкаських еліт — представники ОЗУ настільки глибоко інтегровані як у правоохоронну систему, так і в церкву, різні політичні партії, провладні структури, що заблокувати будь-яке принципове питання не є великою проблемою.

Політична корупція та московська агентура

Інтегрованість криміналу у структури влади, правоохоронну не систему країни дозволило багато років зберігати йому свій вплив завдяки талановитій здатності адаптуватися під будь-які зовнішні обставини. Почалася війна? То чому б не показати з себе справжніх героїв-вояків, отримати посади у військових частинах, а при нагоді легалізуватися в повоєнній політиці? Маючи певну автономність, представники організованої злочинності проявили патріотичні почуття, інвестували в армію, допомагали волонтерам. Суперечливі відчуття викликає концентрація осіб, що раніше були учасниками кримінальних угрупувань, промосковських політичних сил в органах військового управління — місцевих ТЦК та СП, військових адміністраціях, тилових військових частинах. Вочевидь, ця тенденція відома й правоохоронцям. 

А от із церквою все стало значно складніше. РПЦ настільки відверто підтримала війну проти України, що сподіватися на лояльність української влади — марна справа. Але й відпускати свої парафії в Україні вони не збиралися. Навпаки, фінансова підтримка, контроль та управління з боку ФСБ перетворили церкви на резидентури кремля в нашому тилу. Ви думаєте, Черкаси — виняток? 

Загальна кількість кримінальних проваджень, інформація про які фігурує у відкритих джерелах, уже перевищує добрий десяток. Церковні активісти, священики, навіть сам митрополит Феодосій (Снігірьов) звинувачуються за різними статтями Кримінального кодексу України, серед яких — вікторізація росії, пропаганда руського миру, роздмухування міжконфесійної та міжнаціональної ворожнечі. 

Московський патріархат — інструмент у руках кремля. Тому й маємо таку запеклу боротьбу й такі непевні її наслідки. Мова не лише про звичку, сформовану десятиліттями, мова про дещо більше. Братва не так легко може відпустити своє фактичне майно у вигляді низки черкаських храмів у світ вільного існування в межах Української Православної Церкви. І саме тому зараз включені всі можливості, щоб загальмувати процес, який уже почав розвиватися і в нашому місті. Напевне, ще хтось вірить у можливість повернення до впливових позицій?

Але невпинно ситуація поступово виходить з-під їхнього контролю. Насправді відбувається процес у правовому полі, і це неодмінно має призвести до логічного завершення — ненасильницького переходу храму до громади ПЦУ. 

Це добре розуміють і московські попи і їхні друзі. Судовий сценарій під час війни неодмінно має закінчитися доволі сумно для московитів, навіть якщо вони щохвилинно згадуватимуть путіна, молитимуться на його портрет та балаганитимуть, щоб на храм викинули десант кантемирівської або рязанської дивізій вдв рф.

Тому і не залишають спроб все ж таки потягти час. Можливо, вдасться домовитися із владою, увімкнути традиційну корупційну складову, в інший спосіб знайти спільників у владі, Києві або Черкаській ОВА. Але дедалі менше людей при зустрічі простягають руку для вітання і називають московських попів «отче». Не трендово та ганебно.

Тоді чому дві автівки «тітушок» вільно заїхали на територію храму та взяли його під охорону? На що сподіваються?

Храм, про який йде мова, виник свого часу завдяки черкаській братві. В їхніх вузьких колах церква вважається “бригадною”, яка і профінансувала його будівництво. Настоятель храму Євген Буркацький є особистим духовником та близьким товаришем принаймні кількох лідерів місцевого ОЗУ. 

Ті, своєю чергою, вирішили грати в довгу, але як тимчасовий захід, щоб потягти час, — заблокувати фізичну передачу храму новій громаді. Для цього найняті бійці та представники місцевої пастви. Середньовіччя? Ні, в той період з подібними до них у українців була б розмова дуже короткою. 

Крок відчаю справжніх власників храму? Реально бандитів, рекету 90-х, що нині легалізувалися в політиці, бізнесі та вважають себе цілковито законослухняними громадянами.

Врешті, велика війна, кривава та жорстока агресія росії спонукали владу України до політичних рішень. Політична воля розблокувала ситуацію з переходом громад під хоругви ПЦУ. В Черкасах цей процес очолив міський голова. Результат не забарився.

Хрестовий похід та хрестоносець Бондаренко

За життя Софронія московська єпархія зберігала певний баланс завдяки особистості старого, що ненавидів радянщину і на початку незалежності був серед тих, хто розплющував черкасцям очі на злочини радянського режиму. Навіть в уже поважному віці Софроній всіляко припиняв прояви московщини та не допускав російської пропаганди в стінах Собору. Чого не скажеш про дрібніші єпархії міста. 

Смерть Софронія залишила також чимало питань. Припускали навіть убивство через отруєння. Але далі чуток справа не пішла. Влада не наважилася провести перевірку та навіть провести експертизу тіла померлого. А можливо, інтегровані у владу та правоохоронні органи перевертні запобігли цьому?

Анатолій Бондаренко особисто був знайомий із Софронієм задовго до свого приходу у велику політику. Подейкують, що їх пов’язували дружні стосунки, і Софроній неодноразово сповідував майбутнього мера Черкас, вів із ним духовні бесіди. Але в той час переважна більшість черкасців, представників політичних та бізнесових еліт міста все ж таки відвідували Свято-Михайлівський кафедральний собор, найбільший православний храм України, і не звертали жодної уваги на конфесійну належність.

Адже до 14-го року релігійні суперечки для багатьох мали суто філософський характер. Але дарма.

Після смерті засновника та будівничого Собору, на його місце московський патріархат призначив особу, про яку навіть подейкували, що він мало не кадровий працівник ФСБ. І лише на другий рік повномасштабної війни Служба безпеки України порушила низку кримінальних справ стосовно черкаського митрополита Феодосія. Відверта антиукраїнська пропаганда в стінах храмів УПЦ МП у Черкасах трохи вщухла.

Анатолій Бондаренко в цей час намагався використати свій авторитет у громаді церкви задля навернення її до ПЦУ, відмови від поклоніння московщині. Але його кроки не підтримувала обласна влада та силовики. Ймовірніше за все, зіграли свою роль впливові зв’язки московських попів із можновладцями, місцевими силовиками.

Натомість почався доволі цікавий процес у відповідь на відкриті заяви міського голови Черкас про неприпустимість присутності в місті церкви московського царя.

Бондаренко зазіхнув на «святе», тому відразу супротивники вирішили нанести нищівний удар — дискредитувати головного «хрестоносця» Черкас, який несе смертельну загрозу їхній системі взаємин.

ІПСО, яке зіпсувала попівська нетерплячка

Пропаганда опонентів від самого початку політичної кар’єри Бондаренка намагалася його дискредитувати, знищити політично. З перших кроків у політиці його оточували демонізовані та роздуті міфи. Проти нього працювали відомі політтехнологи, немов мова йшла не про простого хлопця, що розпочав свою кар’єру селищним головою Лисянки під час Помаранчевої революції в команді Ющенка. 

Бондаренко пережив усе. Потоки брехні, політичні переслідування, тиск із боку правоохоронців. Його майно перелічували до дрібничок, перевіряли бізнеси близьких, але жодного разу не змогли знайти склад злочину. 

Виборець приймає рішення на емоційному рівні. Український, черкаський виборець не звик замислюватися та критично сприймати інформацію. Якщо про це написано в ЗМІ, то це зазвичай сприймається за чисту правду. Традиційні звинувачення  у корупції співзвучні суспільним трендам. Тому в першу чергу пішли знайомим шляхом.

Але цього разу компанія виглядала більш-менш продуманою та логічною.

На її початку за Бондаренка взялися «викривачі» — блогери, журналісти інтернет-сайтів, почали робити тотожні «журналістські розслідування». У фокусі подій — мер, його автівки, його будинок. Неймовірні цифри мали вразити в самий мозок прихильників мера. А тим більше на тлі загальноукраїнської інформаційної компанії, що мала на меті перекласти фокус уваги пересічних українців із провалів Уряду та Генерального штабу на мерів міст.

Частково це вдалося. Одне інтернет-видання, яке в світлі законодавства України навіть не вважається засобом масової інформації, раптово починає публікувати матеріали про будинок мера, який той уже кілька років будує для своєї родини. 

До речі, велика багатодітна родина Бондаренка, яка має свої статки від цілковито легального бізнесу, що зовсім не пов’язаний із життєдіяльністю міста, будує перший родинний дім у Черкасах. До того родина мера проживала в будинку, що належав батькам дружини Валерії. Здавалося б, що в цьому не так?

Виявляється, що за останні роки Бондаренка неодноразово перевіряли правоохоронці. Жодного разу не були знайдені порушення. Об’єктом інтересу неодноразово ставав заміський будинок та ділянка, яку мер купив на вторинному ринку в межах села Свидівок, недалеко від готелю «Перлина».

Конфлікт Бондаренка з місцевим ОЗУ — це і є першопричина збудження інформаційного простору?

Цікава деталь, що інтернет-сайт розпочав свої «викривальні» розслідування незабаром після зборів релігійної громади Стрітенського храму. Совпадєіє? Нє думаю (с).

Ми далекі від думки, що журналісти виконали завдання за вказівкою церковників, які образилися на міського голову. Ситуація дещо складніша. Хто

Вище ми згадали про інвестування в медіа та активістів із боку черкаської “козаностри”. Це не є чимось новим із огляду на світові тренди. Але консерви рано чи пізно відкриваються. Навіть без усвідомлення проросійського коріння та явно вираженого причинного зв’язку.

Бондаренко не приховував, що будує будинок. Тим не менше, медійна активність мера Черкас і наштовхнула опонентів використати саме розкручений ним самим образ із метою дискредитації. Консерви були розпаковані. Але… Загроза для існування громади російської церкви в Черкасах стала настільки серйозною, що саме її усвідомлення довело до сказу тих, хто ще вчора був упевнений у своїй недоторканності.

Але заговорили церковні ієрархи. Практично дослівно повторюючи звинувачення, що лунали з боку «активістів» та «медійників». Та й взагалі склалося враження, що заговорили ті, хто ці звинувачення якщо не писав власноруч, але причетний до планування інформаційних вкидів і створення темників.

Іноді краще жувати

Настоятель Стрітенського храму м. Черкаси Євгеній Буркацький розповсюдив у соціальних мережах звернення, в якому в яскравих кольорах розповів глядачам про батальйон «Перлина», який оголосив хрестовий похід проти православної «святої церкви». Це він так називає ворожу до українців церкву фашистської росії, церкву, що благословляє вбивства дітей та жінок, церкву, яка освячує ракети та снаряди, що вбивають українців. За кілька днів до нього митрополит черкаський Феодосій у тотожному зверненні також накинувся на Анатолія Бондаренка, але обмежився теософським текстом. Та вже протягом наступного тижня намагався вступити в дискурс із Бондаренком, повторюючи тези свого підлеглого отця Євгенія.

Саме ця медійна активність підбила підсумок ретельно спланованій спецоперації. Критика від попів РПЦ сьогодні немов єлей із ікони Божої матері для українських патріотів, якими є переважна більшість мешканців міста. Намагаючись скомпрометувати міського голову, священики проявили схему, за якою намагалися врятувати осередок ФСБ у місті. Проявили чимало російських консервів, які навіть самі не здогадувалися, що виконують насправді завдання гебешників у рясах.

Проте, варто було б замислитися про доцільність саме з їхнього боку поширювати тези з одного й того самого з медійними консервами темника. Насправді, і представникам місцевого ОЗУ було б спокійніше. Бо кажуть, слідом за черкаськими ТЦК столичні правоохоронці планують проявити ретельний інтерес і до місцевого злочинного угрупування та його літературно-політичного крила. Навіть уже кілька разів були ініційовані наради за участю голови ОВА, що поки закінчилися пустими розмовами, бо ж, як ми наголосили вище, глибока інтеграція і не менш глибокий консенсус. Занадто врослі коріння мафії у всі сфери життя. Ми проілюстрували їх лише одним, так би мовити, духовним аспектом.  

Черкаська перспектива

Ближче до виборів градус політичного протистояння лише зростатиме. Камінь спотикання на шляху фантазій та планів певних місцевих еліт є саме Бондаренко. Його рейтинг та безкомпромісність дратують опонентів. Відоме місцеве ОЗУ і надалі продовжить «корумпувати» політичні сили, громадський актив і робити блогосферу кишеньковою. Замість РПЦ вони інвестуватимуть в інші духовні та політичні інституції, не ризикуючи більше робити ставки на криву коняку у вигляді промосковських партій та їхніх активів. Тренд змінюється остаточно.

Але найбільш цікаві події розгортатимуться вже після перемоги. Ставки, що робилися на опозиційні до Зеленського сили, перш за все на «Європейську солідарність», наражатимуться на усвідомлення провалу. Інтегровані в них консерви перестануть мати перспективу. Якщо ситуація в країні не скотиться до колапсу, частина бізнес-кримінальних еліт хаотично шукатиме новий політичний бренд. Спокуса очікує правих патріотів та вже відіграний Голос, про який ходять чутки про тепле порозуміння з представниками того самого ОЗУ під час їхнього перебування у міській раді. Саме вони виявилися слабким звеном, яке стало малоспроможним далі відповідати на виклики війни, поділяючи відповідальність із командою міського голови Черкас.

Непублічний вплив на ситуацію намагатимуться зберегти й слабкі гравці, що втратили вплив, але не амбіції. Серед них — колишній голова ОДА Роман Боднар, якого за рік до війни усунув від посади президент без жодного пояснення причин, замінивши на неоднозначну, але медійну постать Скічка. Ймовірно, що саме старі амбітні плани намагатимуться реалізувати, але руками підконтрольних блогерів та політичних зв’язків у Києві. Основна фішка полягатиме в стратегії створення штучих конфліктів між Бондаренком, Табурцем (або іншою особою на його посаді). Хоча б із мотивів банальної помсти. Очікувано активізуються залишки команди Бродського-Одарича. Для них це вже закрите вікно можливостей, а грати в ризиковані ігри Михайло Юрійович уже не ризикне, з урахуванням тісних зв’язків з регіоналами та туманних перспектив дружнього до них крила місцевого ОЗУ.

Дискредитація чинного мера продовжиться вже із застосуванням столичних медійників. Після провалу місцевих виконавців старі тези, що прозвучали з вуст російських попів, будуть масштабовані популярними проектами викривачів корупції. Але нічого нового, крім озвученого російськими попами, вони не народять.

А сам міський голова Черкас, напевне, виконає обіцянку і дотисне ситуацію з припиненням діяльності російської церкви в Черкасах. Бо це для нього стало принциповим. Напевне, ці переконання розділяють з мером і черкасці, мешканці гордого міста зі сталими традиціями козацької демократії. Міста, яке завжди мало сміливість бути опонентом центральної влади, але в критичні моменти історії за першим покликом підставляло своє плече державі.