Розуміння того, що в системі військової бюрократії щось не так, врешті, прийшло і до президента та кабміну, — написав у своєму блозі на фейсбуці журналіст Валерій Воротник
Як на мене, то трохи запізно. Про неможливість переведення військовослужбовців з одного підрозділу до іншого за простою та зрозумілою процедурою оруть ще з 22 року. Але це питання не вирішувалося навіть за умов подолання воїном супротиву командира, всеодно зависало десь в надрах сухопутки.
Особливо болючими були і залишаються питання переведення на інші посади обмежено придатних осіб або вже пів року – придатних з обмеженнями. Неможливість їх праці в бойових підрозділах ігнорувалися, люди місяцями, а й інколи й роками перебували в стані полоненого частини на положені виведеного у розпорядження. Це жахливе становище, коли військовослужбовець залишається військовослужбовцем, але не отримував грошового утримання та продовжує виконувати господарчі, а й інколи і бойові завдання, але на правах волонтера. Так, це сумна реальність, з якою почали боротися на формальному рівні рік тому. Але фінішу процесу подолання цієї проблеми поки не видно.
Врешті, сьогоднішня постанова кабміну.
Навіщо врегульовувати питання алгоритмів роботи МОУ та ГШ рішенням цивільного органу? Може головна причина полягає в небажанні виконувати свою роботу тим самим МОУ?
А ще поставлю питання, дуже банальне і пряме — а ми всі усвідомлюємо, що більшість військової нормативки — статути, інструкції, роз’яснення до інструкцій, врешті, сумнозвісний наказ 402 є по суті перекладами та модифікаціями нормативами радянської армії? Не вірите?
Простіше за все прослідкувати трансформації тексту наказу 402, де найбільших змін (звісно в бік звуження прав військовослужбовців, а також модифікації назв діагнозів під вимоги сучасної медицини) зазнав лише додаток і… Традиційне роз’яснення до додатка — розкладу хвороб. Аналіз посилань в тексті свідчить, що наш український наказ 402 практично списано з аналогічного наказу СА 70-х. Це вам легко доведе Гугл, надавши навіть відсоток збірку за текстом документа. Найбільшою перемогою за останні роки в цьому стало прибирання з наказу положень, що дозволяли за однакових умов прийняти зовсім різні рішення щодо придатності, однак, це не вирішило цілої низки питань, а саме — виконання рішень ВЛК, які “підлягають негайному виконанню” – переведення визнаних придатними з обмеженнями бійців на інші посади та в інші підрозділи.
Або що робити в разі психологічної несумісності бійця та командира? Що робити в разі конфліктів в військових колективах?
Врешті ж військовослужбовець не є військовим рабом і невже для цього слід приймати окреме рішення кабміном?
Моє ставлення до змін, хоч детально я не вивчив, текст постанови, попередньо – працювати буде кострубато, як всі інші інновації, впиратиметься в банальний супротив військової бюрократії. Місткий напис “вважаю переведення недоцільним” поставлений на вчасно розглянутому рапорті чиновником будь-якої ланки поставить жирну крапку.
А як бути взагалі з неможливістю подати рапорт? Так, саме така банальщина інколи зустрічається і зараз? Чому гарячі лінії, застосунки пробуксовують або не спрацьовують? Звісно, що головна причина навантаження на систему, яка нездатна перемолоти вал звернень і, врешті, ця нездатність призводить до такої шаленої кількості так званих “військових злочинів” – СЗЧ, непокори, дезертирства. За неофіційною статистикою зараз маємо більше 150 тисяч справ, внесених в реєстр . А не внесених? Ті що зависли на стадії нереагування частини, службового розслідування або перебувають в початковій стадії конфліктів? Більшість суб’єктів цих злочинів змушено роблять певні кроки саме з метою не завжди долугого захисту своїх порушених прав.
Спеціалізована прокуратура та ДБР не здатні, не вміють та не бажають розслідувати ці злочини. Спроба засекретити інформацію Єдиного реєстру судових рішень лише свідчить про бажання приховати сліди своєї топорної роботи.
Тому і прогнозую один з найближчих кроків — політичне рішення або по декриміналізації цих статей, або про “гуртове” їх закриття та перезавантаження. Перший крок вже зроблений і він хоч якось, але працює — закриття справ при бажанні продовжити службу. А як бути в випадках придатності з обмеженням або взагалі, коли права суб’єктів цих злочинів були порушені, що й призвело до розвитку подальших подій, відкриттів проваджень тощо?
Відповідь має обов’язково бути, хоч її надавати дуже не хочу саме ГШ та МОУ у компетенції яких всі ці роки знаходилися всі важелі для розв’язання питань. Не було бажання. Радянська бюрократія в нашому війську перемогла напередодні війни і створила всі передумови, щоб не повторилася історія “комбатів 14-го”. Про що я? Військові та ті, що в політичній темі, зрозуміють.
Автор: Валерій Воротник, журналіст