Майже сорок років я працюю в журналістиці. Останні десятиліття займаюся ще й аналізом політичних комунікацій та інформаційних кампаній. Саме тому хочу пояснити одну річ, яку, на мою думку, багато хто не помічає, – написав на своїй сторінці відомий журналіст, головний редактор Антени Валерій Воротник.
Нижче текст, що пояснює ситуацію в Черкасах, та тпричини чергової хвилі хейту, що захлеснула інформпростір Країни, де головний герой – міський голова Черкас Анатолій Бондаренко.
Мова навіть не про Бондаренка. Мова про технології.
Якщо подивитися на політичну ситуацію в Черкасах без емоцій, картина досить цікава.
Попри численні скандали, конфлікти та постійну критику, результати відкритих і закритих соціологічних досліджень протягом останньої каденції міського голови демонстрували одну закономірність: Анатолій Бондаренко залишався політиком із найвищим рівнем підтримки серед потенційних кандидатів на посаду міського голови. Навіть у найбільш кризові періоди його рейтинг, наскільки мені відомо з досліджень, не опускався нижче приблизно 40%.
Для будь-якого політичного технолога це означає лише одне:
Перемогти такого кандидата на виборах надзвичайно складно.
Чому боротьба загострюється?
За роки війни Черкаси суттєво зросли. До міста переїхали тисячі людей із прифронтових областей та інших регіонів України. Разом із населенням зростає економіка міста, його бюджет і політична вага.
Посада міського голови міста з багатомільярдним бюджетом стає дедалі привабливішою.
Тому боротьба точиться вже не лише за вибори.
Вона точиться за громадську думку.
Як працює ця технологія?
На моє переконання, вже кілька років у Черкасах використовується одна й та сама інформаційна модель.
Її завдання — не довести, що міський голова “поганий”. Це практично неможливо.
Її завдання інше:
Будь-які позитивні результати роботи мають просто загубитися в постійному потоці негативних повідомлень.
Подивіться уважно.
• Відкрили новий об’єкт — інформаційний простір одразу переключається на скандал.
• Завершили ремонт — у центрі уваги опиняються зарплати чиновників.
• Запустили новий проєкт — починається обговорення забудови, кримінального провадження чи чергового конфлікту.
Я не стверджую, що всі ці теми вигадані. Більшість із них реальні й заслуговують на увагу журналістів.
Але зверніть увагу на інше.
Проблема не в окремій критичній публікації.
Проблема виникає тоді, коли критика стає єдиною домінуючою інформацією, яку людина бачить щодня.
Чому це працює?
Люди не запам’ятовують сотні окремих новин.
Вони запам’ятовують загальне враження.
Якщо протягом місяця людина побачила 30 негативних повідомлень і лише 3 позитивних, вона майже напевно зробить висновок:
«У місті все погано».
Навіть якщо за цей час було реалізовано десятки важливих проєктів.
Саме тому інформаційна боротьба давно ведеться не навколо фактів, а навколо пропорції цих фактів у медіапросторі.
Що може відбуватися далі?
На мою думку, окремі місцеві медіа за останні роки стали центрами формування саме такого порядку денного.
Навколо них поступово сформувалося середовище людей, які з різних причин є послідовними опонентами міського голови — через давні політичні конфлікти, особисті образи, втрату впливу чи інші мотиви. Це природний процес для будь-якого міста з активною політичною конкуренцією.
Втім, якщо за шість років така модель не призвела до суттєвого падіння рейтингу, логічно припустити, що далі використовуватимуться інші інструменти.
Більш гучні. Більш резонансні.
Із залученням зовнішніх інформаційних майданчиків, антикорупційних проєктів, розслідувальних форматів та інших ресурсів, здатних посилити локальний інформаційний ефект.
Це не означає, що всі розслідування неправдиві.
Але кожен журналіст і кожен читач має поставити собі кілька простих запитань:
• Чому саме ця тема стала головною саме зараз?
• Хто отримує політичну вигоду від її максимального поширення?
• Чому одні теми розганяються тижнями, тоді як інші, не менш важливі для громади, майже не потрапляють у поле зору?
Головний висновок
Я не закликаю нікого любити чи не любити Бондаренка.
Я закликаю мислити критично.
Тому що сьогодні головна боротьба точиться вже не за дороги, парки чи бюджет.
Вона точиться за те, якою буде ваша картина реальності.
І якщо ми не навчимося розуміти механізми сучасних інформаційних кампаній, то дуже скоро перестанемо помічати різницю між журналістикою, політичними технологіями та професійно організованим управлінням громадською думкою.
Валерій Воротник,
допис на сторінці автора у Фейсбук