10 вересня 2023 року (друга неділя вересня) вшановується День пам’яті українців – жертв примусового виселення з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках.
Мова йде про території Східної Польщі та Західної України, які протягом століть були розділені між країнами та імперіями, заселені представниками різних національностей. А суперечності між ними активно використовувалися всіма без винятку політичними режимами, що прагнули спокою на цій бунтівній території.
Більшість українців не розуміють, на жаль, сутності цих подій і здебільше (під впливами поширених протягом 2014-2019 років Інститутом національної пам’яті наративів пов’язують цю дату саме з виселенням українців з історичних територій, на яких вони проживали на теренах Польщі. Боляче констатувати, що під впливом антипольських настроїв частина українського суспільства хибно розуміє історичні події і покладає провину за трагедію зовсім на інших осіб, ніж справжні злочинці. До речі, тотожні процеси відбуваються і в Польщі.
Переселення українців та поляків слід розглядати в тому числі і в контексті волинської трагедії, яку поляки називають Волинською різаниною, події якої в Польщі також мають виражене антиукраїнське забарвлення.
Не поставивши крапку, не перегорнувши історичний кейс, ми приречені на постійний світоглядний розкол та ворожнечу нашими історичними партнерами, що під час страшної російської навали підставили нам своє плече.
Першими переселення народів почали німці в 1939 році з масштабного очищення для фольксдойче регіонів Варту та Поморської Вісли. В Україні ж після заходу радянських військ розпочався масштабний процес просто нищення українського населення, покріпачення його колгоспами, та політичні репресії. Німці ж ретельно зачищали від поляків, українців та євреїв життєвий простір відповідно до плану «розширення життєвого простору» для німців на сході “Дранґ нах Остен”. Плану, узгодженому з СРСР, що був одним із важливих пунктів, включених до загального східного плану, так званого Генерального плану “Ост” розробленого спільно та узгодженого зі сталінським режимом департаментом расової політики імперського міністерства. План передбачав, зокрема, переселення 80–85 % всього польського населення до радянського Сибіру.
На тлі цього стало актуальним придушити можливості національного спротиву і тим більше спільного руху опору що могли створити українці та поляки. І тут вирішили пограти на давніх суперечностях та старих історичних шрамах та обідах.
Говорячи про Волинь слід чесно і відверто заявити, що українські повстанці стали інструментом в руках німецьких та радянських загарбників, що прагнули через розкол багатонаціональної спільноти знищити супротив та посіяти ворожнечу на багато десятиліть наперед.
Скільки жертв Волині? Цифра не є відомою достеменно. Найбільш ймовірною, на мою думку є не підкріплена документами твердження, що було вбито понад 100 тисяч поляків та понад 20 тисяч українців. (Наводять доволі різні цифри, серед яких УІНП часів В’ятровича стверджував, що, імовірно, достовірними є дані істориків, які говорять, що в польсько-українському конфлікті було вбито близько 16 000 українців і близько 30 000—40 000 поляків, а дані про 100 000 загиблих поляків і 5 000 — українців, які навів Президент Польщі Анджей Дуда, «абсолютно необґрунтовані жодними історичними чи демографічними дослідженнями». Чому жертв серед поляків більше? Тому що на цих теренах переважало кількісно саме українське населення, і від того більш розгалуженою були структури саме УПА. В структурах українських повстанців активно діяла агентура як Гестапо, так і НКВС. І задум придушення повстанського руху, ймовірно зародився у Гітлера та Сталіна ще за часів їх спільного союзництва на початку Другої світової. Найкращий спосіб — щоб українці та поляки знищили самі себе.
Розкол суспільства, примус до участі в етнічних чистках в селах, де протягом віків дружньо жили й українці, й поляки, й євреї — призвело до фатальних та непоправних наслідків.
Але ще трохи фактів з історії.
9 вересня 1944 року у місті Люблін була підписана угода між УРСР (повним сателітом СРСР) і Польським комітетом національного визволення, що також контролювався СРСР, про евакуацію українського населення з території Польщі та польських громадян з території УРСР. Інспірований комуністичним режимом документ передбачав переселення на територію України всіх українців, які проживали у повітах Холмщини у Польщі, а також евакуацію у сусідню державу всіх поляків і євреїв, які мали польське громадянство до 17 вересня 1939 року.
Із 1944 по 1946 роки на територію УРСР депортували близько півмільйона українців із їхніх етнічних земель, під час акції «Вісла» – 150 тисяч, у 1948-1951 роках ще понад 41 тисячу. В обох випадках — переселення на теренах обох країн люди позбавлялися майна, а іноді і життя. Тим, хто залишався в Польщі пощастило значно більше — вони заселялися в очищені від етнічних німців території західної та Північної Польщі — Саксонії в добротні та обжиті поселення, будинки, хутори та ферми. Тих, кого переселяли в Україну залишали посеред степу на Півдні України та Донеччині.
Крім того, і українці й поляки є переможцями у Другій світовій війні, разом із нашими західними партнерами. Радянський союз та його спадкоємець путінська росія не мають присвоювати в тому числі і наші перемоги, залишаючи нам лише криваві спогади про розбрат, роздмухуючи полум’я ворожнечі.
В цьому контексті слід подумати про запровадження СПІЛЬНИХ з Польщею вшанувань одночасно ВСІХ жертв цих подій. Незалежно від того, хто підіймати сокири, натискав спусковий гачок. Це жертви тоталітарних режимів Фашистських Німеччини та СРСР Росії. Невже це зараз так і залишається незрозумілим в нашому та польському суспільству? Спільний ворог мав би нас поєднати. Протягом останнього року це майже й відбулося. Але… Знов в Україні залунали антипольські гасла, а в Польщі антиукраїнські. І нехай це звучить не патріотично, але я є прихильником каяття та вибачення, навіть не вимагаючи взаємного з боку поляків.
Це варте того. Заради майбутнього наших країн.
Ми маємо перегорнути цей історичний кейс та залишити його на вивчення історикам, а не шукати винних серед наших сусідів на заході. Бо всі ми добре маємо усвідомити, що головний і спільний наш ворог в протилежному боці.
На ілюстрації – пропагандистський німецький плакат 1939 року. Місця, з яких німецька організація VoMi переселила фольксдойче на Варту та Поморську Віслу до місць переселених поляків та євреїв. Зображення належить Німецькому федеральному архіву.